Джоан Роулинг – Гаррі Поттер і Орден Фенікса (страница 70)
— Гаразд, поміняймося, — сказала Герміона, хапаючи Ронового крука, а замість нього поклала перед ним свою велику жабу.
—
— Дуже добре, міс Ґрейнджер! — пролунав писклявий голосочок професора Флитвіка. від чого Гаррі, Рон і Герміона аж підскочили. — А тепер спробуйте ви, містере Візлі.
— Що?.. Ага… ну, добре, — заметушився Рон. — Е-е…
Він так сильно штрикнув чарівною паличкою, що трохи не вибив жабі око. Вона пронизливо квакнула й зіскочила зі столу.
Не дивно, що Гаррі й Ронові було наказано додатково попрацювати над мовчальним закляттям.
На перерві вони не виходили надвір, бо там лило мов з відра. Знайшли собі місця в гамірному й переповненому учнями класі на другому поверсі, в якому високо під люстрами сонно плавав у повітрі Півз, коли-не-коли видмухуючи з трубочки комусь на голову чорнильні бульки. Не встигли вони сісти, як до них, проштовхуючись між учнями, що завзято базікали на різні теми, підійшла Анжеліна.
— Я отримала дозвіл! — вигукнула вона. — Ми відновлюємо квідичну команду!
— Чудово! — зраділи Гаррі й Рон.
— Так, — погодилася усміхнена Анжеліна. — Я пішла до Макґонеґел, і вона, як мені здається, поскаржилася Дамблдорові. Словом, Амбридж мусила змиритися. Отак-то! Тому сьогодні о сьомій вечора ви маєте бути на полі. Треба надолужувати згаяний час. Ви пам’ятаєте, що до першої гри залишилося всього три тижні?
Вона пішла, протискаючись крізь натовп, і ледве ухилилася від Півзової кульки, що натомість влучила в якусь першокласницю.
Ронова усмішка трохи зів’яла, коли він визирнув з вікна, що потьмяніло від зливи.
— Сподіваюся, дощ ущухне. Що з тобою, Герміоно?
Вона теж дивилася у вікно, але якимись невидющими очима. Заглибилася в себе й спохмурніла.
— Просто думаю… — сказала вона, не зводячи похмурого погляду з умитого дощем вікна.
— Про Сірі… Сопуна? — поцікавився Гаррі.
— Не зовсім… — поволі озвалася Герміона. — Більше… мені цікаво… вважаю, що ми робимо правильно… тобто… хіба ж ні?
Гаррі й Рон перезирнулися.
— Тепер нам усе ясно, — зіронізував Рон. — Бо ми б розсердились, якби ти не пояснила нам усе так детально.
Герміона глянула на нього так, ніби щойно побачила.
— Я просто думала, — трохи чіткіше промовила вона, — чи правильно ми робимо, створюючи цю групу захисту від темних мистецтв.
— Що? — перепитали водночас Гаррі з Роном.
— Герміоно, та це ж була твоя власна ідея! — обурився Рон.
— Знаю, — в задумі заломила собі пальці Герміона. — Але після розмови з Сопуном…
— Та він же тільки за, — здивувався Гаррі.
— Так, — знову задивилася у вікно Герміона. — Так, і саме після цього я й почала думати, що це, можливо, була не найкраща ідея…
Півз пропливав над ними, тримаючи напоготові трубочку з кульками, тож друзі автоматично прикрили голови портфелями, аж поки він їх не проминув.
— Давай усе чітко з’ясуємо, — сердито почав Гаррі, коли вони знову поставили портфелі на підлогу. — Сіріус з нами погоджується, і тому ти вважаєш, що нам не треба цього робити?
Бідолашна Герміона вся напружилася. Дивлячись собі на руки, вона запитала:
— Ти справді так йому довіряєш?
— Звичайно, довіряю! — миттю озвався Гаррі. — Він завжди давав мені чудові поради!
Біля них просвистіла чорнильна кулька, влучивши у вухо Кеті Бел. Герміона дивилася, як Кеті зірвалася на ноги й почала жбурляти в Півза різні речі. Минув якийсь час, поки Герміона заговорила знову, ретельно добираючи кожнісіньке слово.
— Тобі не здається, що він став… дещо… необачним… відколи його замкнули на площі Ґримо? Не думаєш, що він… немовби… живе нашим життям?
— Як це — «живе нашим життям»? — не зрозумів Гаррі.
— Тобто… мені здається, що йому б страшенно хотілося організовувати таємні товариства захисту просто під носом у представника міністерства… я думаю, що його дуже дратує те, як мало він може зробити на своєму місці… тому мені здається, що він ніби старається… підбурити нас.
Рона все це просто приголомшило.
— Сіріус має рацію, — сказав він, — ти й
Герміона прикусила губу й нічого не відповіла. Дзвінок пролунав саме тоді, як Півз добре прицілився і вилив на голову Кеті цілісіньку пляшку чорнила.
Погода так і не покращала, тож о сьомій вечора, коли Гаррі й Рон ішли на тренування, вони за якихось кілька хвилин промокли до нитки. Їхні ноги ковзали й роз’їжджалися на мокрій траві. Грозове небо мало темно-свинцевий відтінок, і вони радо зайшли в теплі й світлі роздягальні, хоч і знали, що цей перепочинок тимчасовий. Фред із Джорджем обговорювали, чи варто скористатися власним «Спецхарчуванням», щоб уникнути сьогодні польотів.
— …вона знатиме, що це ми підлаштували, можу закластися, — процідив кутиком рота Фред. — Я вчора пробував продати їй кілька батончиків-блювончиків.
— Можна спробувати жувачки-для-гарячки, — пробурмотів Джордж, — Їх ще ніхто не бачив…
— А вони подіють? — з надією спитав Рон, бо дощ іще лютіше затарабанив об дах, а вітер завивав довкола будинку.
— Так, — підтвердив Фред, — температура підскочить моментально.
— І заодно повискакують величезні чиряки, — додав Джордж, — а ми ще не знаємо, як їх позбуватися.
— Щось я не бачу на вас чиряків, — придивився Рон до близнюків.
— І не побачиш, — зітхнув Фред, — бо вони на такому місці, котре ми, переважно, не виставляємо напоказ.
— Але ж тоді від сидіння на мітлі страшно болітиме…
— Прошу уваги, — голосно оголосила Анжеліна, виходячи з капітанського кабінету. — Я знаю, що погода не найкраща, але може таке статися, що ми гратимемо зі слизеринцями саме за таких умов, тож непогано буде заздалегідь відпрацювати наші дії в такій ситуації. Гаррі, ти, здається, щось робив з окулярами, щоб не пітнявіли від дощу, коли ми грали в бурю з Гафелпафом?
— То Герміона зробила, — відповів Гаррі. Витяг чарівну паличку, вдарив нею по окулярах і сказав: —
— Я думаю, що всім варто це зробити, — сказала Анжеліна. — Якщо дощ не заливатиме облич, то ми значно краще будемо все бачити… ану, всі разом…
Гравці поховали чарівні палички у внутрішні кишені мантій, закинули на плечі мітли й рушили за Анжеліною з роздягалень.
До центру поля довелося чалапати по глибоких калюжах. Видимість була жахлива, незважаючи на закляття
— Починаємо за моїм свистком, — крикнула Анжеліна.
Гаррі, розбризкавши грязюку, відштовхнувся від землі й злетів угору. Сильний вітер трохи збивав його з курсу. І як за такої негоди можна побачити снича? Він ледве розрізняв єдиного бладжера, з яким вони тренувалися. Минула якась хвилина, і той мало не збив Гаррі з мітли. Так би й сталося, якби Гаррі не встиг скористатися «поворотом з хваткою лінивця», щоб його уникнути. На жаль, Анжеліна цього не побачила. Правду кажучи, вона взагалі нічого не бачила, та й ніхто з гравців не знав, що роблять інші. Вітер не вщухав. Навіть на відстані Гаррі чув, як дощ тарабанить об озеро.
Анжеліна протримала їх у повітрі майже годину, а тоді була змушена здатися. Вона вела свою змоклу й невдоволену команду до роздягалень, наполягаючи, хоч і без особливої переконаності, що тренування не виявилося марною тратою часу. Фред і Джордж були роздратовані найбільше. Обидва шкандибали якось перевальцем і болісно кривилися від кожного руху. Витираючи рушником волосся, Гаррі почув, як вони тихенько жалілися.
— По-моєму, в мене кілька тріснуло, — проскімлив Фред.
— А в мене ще ні, — процідив крізь зуби Джордж, — болять, аж тіпають… здається, стали ще більші.
— ОЙ! — зойкнув Гаррі.
Він притис рушник до обличчя, замружившись від болю. Шрам на чолі несамовито запік, найсильніше за цей місяць.
— Що сталося? — почулися голоси.
Гаррі визирнув з-під рушника. Роздягальня здавалася розмитою, бо він зняв окуляри, однак відчував, що всі на нього дивляться.
— Нічого, — буркнув він, — я… штрикнув себе в око.
Але він багатозначно глянув на Рона, й вони удвох затрималися, поки всі інші гравці виходили надвір, кутаючись у плащі й натягуючи на очі капелюхи.
— То що там сталося? — запитав Рон одразу, як вийшла Алісія. — Знову шрам?
Гаррі ствердно кивнув.