Джоан Роулинг – Гаррі Поттер і Орден Фенікса (страница 69)

— І таємну групу захисту від темних мистецтв? — додав Сіріус.

На мить запала мовчанка.

— Звідки ти знаєш? — запитав Гаррі.

— Мусите ретельніше вибирати місце для зустрічей, — засміявся Сіріус. — Теж мені придумали — в «Кабанячій голові».

— Краще там, ніж у «Трьох мітлах»! — почала виправдовуватися Герміона. — Бо в тих «Мітлах» завжди повно людей…

— А це означає, що вас було б важче підслухати, — заперечив Сіріус. — Тобі, Герміоно, варто про це пам’ятати.

— А хто нас підслухав? — запитав Гаррі.

— Манданґус, звичайно, — відповів Сіріус і розсміявся, побачивши їхні спантеличені фізії. — Манданґус прикинувся відьмою з вуаллю.

— То був Манданґус? — приголомшено перепитав Гаррі. — А що він робив у «Кабанячій голові»?

— А як ти гадаєш? — нетерпляче озвався Сіріус. — Тебе пильнував.

— За мною й далі ходять по п’ятах? — розсердився Гаррі.

— Аякже, — підтвердив Сіріус, — і добре роблять, якщо під час вихідних ти насамперед починаєш організовувати нелегальну захисну групу.

Але вигляд він мав ані сердитий, ані стурбований. Навпаки, поглядав на Гаррі з явною гордістю.

— А чому Данґ від нас ховався? — розчаровано спитав Рон. — Ми були б раді його бачити.

— Двадцять років тому йому заборонили відвідувати «Кабанячу голову», — пояснив Сіріус, — а тамтешній шинкар має добрячу пам’ять. Коли заарештовували Стержиса, ми загубили запасного Дикозорового плаща-невидимку, тому Данґ останнім часом перебирається на відьму… але то таке… Головне, Роне, що я пообіцяв передати тобі вістку від матері.

— І що? — насторожився Рон.

— Вона каже, щоб ти нізащо не брав участі в незаконній таємній групі захисту від темних мистецтв. Каже, що тебе тоді обов’язково виженуть, і пропала тоді твоя кар’єра. Каже, що згодом ще буде час навчитися себе захищати, і що ти ще молодий, щоб про це дбати. Вона також… — тут Сіріус глянув на Ронових друзів, — …радить Гаррі й Герміоні нічого не затівати з тією групою, хоч і розуміє, що не може вам наказувати, а лише благає пам’ятати, що завжди бажає вам усього якнайкращого. Вона б усе це написала, але якщо сову перехоплять, то вам загрожуватимуть великі неприємності. А сама вона переказати не має змоги, бо сьогодні чергує.

— Де чергує? — відразу поцікавився Рон.

— Не має значення де. Там, де потрібно Ордену, — відповів Сіріус. — Отож мені й випало бути в ролі посланця. І не забудьте підтвердити їй, що я вам усе переказав, бо вона чомусь не дуже мені довіряє.

Запала чергова мовчанка, під час якої Криволапик нявкнув і спробував дістати лапкою Сіріусову голову, а Рон длубався пальцем у дірочці в килимку.

— То ти хочеш, щоб я пообіцяв не брати участі в групі захисту? — промимрив нарешті він.

— Я? Ні, не хочу! — здивовано заперечив Сіріус. — По-моєму, це блискуча ідея!

— Справді? — зрадів Гаррі.

— Справді! — підтвердив Сіріус. — Чи ти думаєш, що ми з твоїм батьком сиділи б там і виконували накази такої старої мегери, як Амбридж?

— Але… торік ти тільки й торочив, щоб я був обережний і не ризикував…

— Гаррі, торік ми мали звістки, що хтось у Гоґвортсі намагався тебе вбити! — нетерпляче пояснив Сіріус. — А цього року ми знаємо, що хтось за межами Гоґвортсу хотів би повбивати нас усіх! Тому я й думаю, що ідея навчитися нормально захищатись дуже добра!

— А якщо нас усіх виженуть зі школи? — запитально глянула на нього Герміона.

— Герміоно, та це ж твоя ідея! — витріщився на неї Гаррі.

— Я знаю. Мені просто цікаво почути Сіріусову думку, — знизала вона плечима.

— Краще вилетіти зі школи і навчитися захищатись, аніж сидіти в ній, не знаючи, що з цього всього буде, — відповів Сіріус.

— Абсолютно, — завзято підтримали його Гаррі з Роном.

— Отож, — мовив Сіріус, — як саме ви збираєте групу? Де зустрічаєтесь?

— З оцим якраз проблема, — зізнався Гаррі. — Не знаємо, де можна зібратися.

— А як щодо Верескливої Халупи? — запропонував їм Сіріус.

— Оце ідея! — захопився Рон, але Герміона скептично пирхнула, й усі на неї глянули, навіть Сіріусова голова, що обернулася в полум’ї.

— Сіріусе, ви зустрічалися у Верескливій Халупі тільки вчотирьох, — сказала Герміона, — і всі ви вміли перетворюватися на тварин, тому при потребі могли всі сховатися під одним плащем-невидимкою. А нас набралося двадцять вісім душ, серед яких немає жодного анімага, тож нам буде потрібен не плащ, а намет-невидимка…

— Маєш рацію, — засмутився Сіріус. — Але я впевнений, що ви щось придумаєте. На п’ятому поверсі за великим дзеркалом колись був досить просторий таємний перехід. Там би вам теж вистачило місця…

— Фред і Джордж казали, що туди вже не потрапити, — похитав головою Гаррі. — Він обвалився, чи щось таке.

— Овва… — насупився Сіріус. — Ну, я ще подумаю, а тоді…

Він раптом замовк. Обличчя тривожно напружилося. Сіріус покосився на суцільну цегляну стіну каміна.

— Сіріусе? — занепокоївся Гаррі.

Але той зник. Гаррі якусь мить дивився на вогонь, а відтак повернувся до Рона з Герміоною.

— Чому він?..

Герміона перелякано зойкнула й зірвалася на ноги, не відводячи очей від каміна.

Поміж язиків полум’я з’явилася рука, що намагалася ніби щось ухопити. Жирна рука з коротенькими пальцями, обвішана гидкими старомодними перснями.

Друзі стрімголов кинулися навтьоки. Гаррі озирнувся аж біля дверей хлопчачої спальні. Рука Амбридж намацувала щось у вогні, ніби точнісінько знала, де щойно було Сіріусове волосся й намірилася в нього вчепитися.

Розділ вісімнадцятий

Дамблдорова армія

— Гаррі, Амбридж прочитала твого листа. Інших пояснень нема.

— Думаєш, це вона напала на Гедвіґу? — обурився він.

— Я майже впевнена, — похмуро сказала Герміона. — Дивися за жабою, бо тікає.

Гаррі спрямував чарівну паличку на жабу-бика, що з надією пострибала на протилежний бік стола. «Акціо!» — і невдоволена жаба знову опинилася в його руці.

Уроки замовлянь найкраще підходили для особистих розмов. Довкола стільки всього діялося, що ризик бути підслуханим зводився до нуля. Сьогодні, коли в кімнаті було повно кумкаючих жаб-биків та каркаючих круків, а по вікнах періщила злива, ніхто не звертав уваги на перешіптування Гаррі, Рона й Герміони. А шепотілися вони про те, як Амбридж мало не впіймала Сіріуса.

— Я це запідозрила ще тоді, як Філч причепився, ніби ти замовив партію какобомб. Це була така безглузда вигадка, — шепотіла Герміона. — Тобто, щоб уникнути неприємностей, ти міг показати свого листа й одразу стало б ясно, що ти нічого не замовляв…. Недолугий жарт, правда? Але тоді я подумала — а що, як комусь просто потрібна була причіпка, щоб прочитати твого листа? Тоді Амбридж і могла все це задумати — натякнути Філчеві про какобомби, зіпхнути на нього всю брудну роботу з конфіскацією листа, а потім або якось його в нього викрасти, або просто наказати, щоб він їй показав… Не думаю, що Філч протестував би, бо хіба він коли-небудь відстоював учнівські права? Гаррі, ти зараз розчавиш жабу.

Гаррі глянув на жабу-бика в руці. Він і справді так міцно її стис, що в тої аж очі вилазили. Квапливо поклав її назад на стіл.

— Учора все висіло буквально на волосинці, — сказала Герміона. — Цікаво, чи сама Амбридж знала, як близько вона була. Сіленціо.

Жаба-бик, на якій вона випробовувала мовчальне закляття, застигла на півкумканні й докірливо на неї вибалушилась.

— Якби вона впіймала Сопуна… — Гаррі договорив за неї речення:

— …то сьогодні зранку він би вже, мабуть, сидів у Азкабані. — Він махнув чарівною паличкою, добре не зосередившись. Його жаба-бик надулася, мов повітряна кулька, й пронизливо свиснула.

— Сіленціо! — Герміона миттю спрямувала чарівну паличку на Гарріну жабу, і та мовчки здулася на їхніх очах. — Йому більше не можна тут з’являтися. Тільки я не знаю, як йому про це повідомити. Ми ж не можемо вислати до нього сову.

— Навряд чи він знову ризикуватиме, — засумнівався Рон. — Він же не дурний і знає, що вона його ледь не впіймала. Сіленціо.

Великий і бридкий крук, що сидів перед ним, зневажливо каркнув.

— Сіленціо. СІЛЕНЦІО!

Ворон каркнув ще голосніше.

— Ти неправильно рухаєш чарівною паличкою. — критично глянула на Рона Герміона, — треба не махати нею, а різко штрикнути.

— З круками важче, ніж з жабами, — процідив крізь зуби Рон.