Джоан Роулинг – Бентежна кров (страница 165)

— Слухай,— сказала Робін.— Крід гадав, що дуже розумний, але достатньо лише погуглити...

— Там нема інтернету,— мовив Страйк.— Він дуже на це нарікав...

— Що ж, М54 — це зоряне скупчення в сузір’ї Стрільця,— сказала Робін.

— Тільки не треба знову астрології,— заплющив очі Страйк.— Робін...

— Слухай мене! Він сказав: «Знайдете її в М54», правильно?

— Ага...

— А «лучник» — це синонім «стрільця».

— То й що?

— Браян показував нам карту, Страйку! Денніс Крід на початку сімдесятих регулярно навідувався в готель «Лучник» в Ізлінгтоні — завозив їм речі з хімчистки. На задвір’ї готелю є колодязь. Він був забитий дошками, а тепер згори ще й оранжерею збудували.

У паб через дорогу зайшло двоє підпилих чоловіків з однаковими пивними черевцями. Страйк не звернув на них уваги. Він навіть забув затягнутися цигаркою, яка тліла між пальців.

— Подумай,— говорила Робін йому у вухо,— у Кріда у фургоні неочікувано опиняється тіло, але він не може відвезти його в Еппінг-Форест, бо там досі свіже місце злочину. Щойно знайшли рештки Вери Кенні. Не знаю, чому він не відніс тіло в підвал...

— А я знаю,— мовив Страйк.— Він щойно мені сказав. Він проїздив попри будинок, і Вай Купер не спала й сиділа біля вікна.

— О’кей... ясно... отже, йому треба було перед роботою звільнити фургон. Він добре знає територію готелю «Лучник», знає, де там задня хвіртка. У фургоні є інструменти, можна легко підважити дошки. Корморане, я впевнена, що вона — в старому колодязі «Лучника».

На мить запала пауза, аж тут на коліна Страйкові упав гарячий попіл з забутої цигарки.

— Чорт...

Страйк щиглем викинув недопалок у вікно під несхвальний погляд літньої жінки, яка проходила вулицею з картатим візком для покупок.

— Гаразд, ось як ми вчинимо,— мовив Страйк до Робін.— Я подзвоню Такерові й розповім усе, що сталося, включно і з твоїм припущенням. А ти подзвониш Джорджеві Лейборну й розповіси про колодязь у «Лучнику». Що швидше його обшукає поліція, то краще для Такера, особливо якщо у пресу просочаться чутки про зізнання Кріда.

— Гаразд, просто зараз і...

— Стривай, я ще не закінчив,— мовив Страйк. Він заплющив очі й потер скроні, міркуючи про все, що повинна зробити агенція, і негайно.— Коли поговориш з Лейборном, хочу, щоб ти подзвонила Барклею і сказала, що завтра вранці він разом з тобою має піти на одну справу. Хай на кілька годин забуде про бойфренда міс Джоне. А швидше, на весь день, якщо трапиться те, що я думаю.

— А на яку справу ми йдемо з Барклеєм? — поцікавилася Робін.

— Хіба не очевидно? — зронив Страйк, знову розплющуючи очі.— Нам слід поквапитися — раптом Датвейт з кимсь поговорить.

— Отож ми з Барклеєм...

— Повинні знайти тіло Марго,— сказав Страйк,— так.

Запала довга тиша. У Страйка знову забуркотіло в животі. У паб зайшла парочка дівчат, які сміялися з чогось, що одна з них показувала другій на телефоні.

— Ти справді гадаєш, що вона там? — спитала Робін, трішки злякавшись.

— Я певен,— відповів Страйк.

— А ти...

— А я подзвоню Браянові Такеру, перекушу, зроблю міжнародний дзвінок... здається, різниця в часі — три години, тому ще не пізно... а потім поїду назад в офіс. Приїду ближче до вечора, і зможемо все детально обговорити.

— Ясно,— сказала Робін.— Щасти.

І вона відключилася. Страйк на мить завагався, перш ніж дзвонити Браянові Такеру: легше було б це зробити з пінтою в руці, але ж йому ще треба їхати назад у Лондон, а якщо його затримають за кермування в нетверезому стані напередодні арешту вбивці Марго Бамборо, це все ускладнить, тож він не хотів ризикувати. Натомість він закурив ще одну цигарку та приготувався розповісти згорьованому батькові, що після сорока двох років чекання він, вірогідно, незабаром отримає змогу поховати доньку.

70

...й нарешті Смерть — Смерть з лиховісним і лячним лицем.

Едмунд Спенсер, «Королева фей»

Ранок був теплий, як улітку, але листя на платанах біля таксофону на початку Албемарл-вею вже почало жовтіти. Блакитне небо, все в білих латках, то віддавало, то забирало тепло, коли сонце то виринало з-за хмар, то ховалося за ними, і Робін почала тремтіти попри светр, який одягнула під плащ, бо вітер гуляв на Албемарл-веї — коротенькій вуличці, де неперервний ряд високих будинків створював вічну тінь.

Вона стояла біля телефонної будки, де й убивця Марго Бамборо майже сорок років тому, почуваючись — підозрювала Робін — приблизно так само. Мабуть, був і страх, і нервовість, і сумніви, що план спрацює, і жах від можливих наслідків невдачі. Але це відчуття подібності не пом’якшило ставлення Робін до вбивці. Дивлячись через дорогу на старовинну арку Брами Святого Івана, Робін уявляла, як одного дощового вечора, сорок років тому, під нею йшла Марго Бамборо — чи радше пленталася, відчуваючи дивне запаморочення й не розуміючи чому... чи розуміючи? Можливо. Марго була розумна, тому й мала померти...

На Клеркенвелл-роуд було завізно від машин і пішоходів. Робін почувалася цілковито відокремленою від них. Ніхто, проминаючи її, і гадки не мав, що вона зараз спробує зробити. Якими дивними їм видалися б її плани на ранок, якими зловісними... у Робін по спині побіг струмочок холодного поту...

«Думай про щось інакше».

Сьогодні вранці в «Метро» надрукували світлину Шарлотти Росс: вона в темних окулярах і довгому темному пальті йде вулицею в Мейфері разом із сестрою Амелією. Поряд не було ані Шарлоттиного чоловіка, ані близнюків, і коротенький беззмістовний текст під фото не повідомив Робін нічого цікавого.

Учора Шарлотту Кемпбелл помітили на приємній ранковій прогулянці в Лондоні разом із сестрою, Амелією Крайтон. Шарлотта, дружина Яго, спадкоємця віконта Кроя, нещодавно вийшла з лікарні після тривалого перебування в Саймонд-гаузі, улюбленому лікувальному закладі багатїів і знаменитостей, який спеціалізується на залежностях і психічних розладах.

Шарлотта, яка колись посіла перше місце в переліку 100 найгарніших лондонок за версією «Татлеру», не сходить зі шпальт світської хроніки відтоді, яку чотирнадцять років уперше втекла зі школи. Донька...

«Думай про щось інакше»,— звеліла собі Робін і почала шукати іншу тему, на яку перемкнути увагу.

Сьогодні двадцяте вересня. Народжена сьогодні людина — Діва за знаком зодіаку. Цікаво, подумала Робін, скільки мине часу, перш ніж вона припинить подумки прив’язувати дати до знаків зодіаку? Вона подумала про Метью: його з усіх її знайомих, народжених під сузір’ям Діви, вона знала найкраще. Люди цього знаку вважаються розумними, організованими й нервовими. Метью, понад сумнів, і організований, і розумний у книжному сенсі... їй пригадалося, як Уна Кеннеді сказала: «Насправді мені іноді здається: що розумніша людина в книжних питаннях, то дурніша в статевих»,— і Робін стало цікаво, чи радіє він зараз вагітності — як він сказав, випадковій...

«Думай про щось інакше».

Вона зиркнула на годинник. Де ж Барклей? Як по правді, Робін приїхала дуже рано, тож офіційно Барклей ще не запізнюється, але їй не подобалося стояти тут самотою, намагаючись не думати про те, що вони зараз збираються зробити.

Одного разу майже на тому самому місці, де нині стоїть Робін, спостерігаючи за машинами на Клеркенвелл-роуд, стояла Тео — Тео з сережками «кучі», у якої болів живіт і яка чекала на сріблястий фургон, що забере її. Досі лишається загадкою, чому Тео згодом так і не обізвалася, чому не зробила цього з удячності до жінки, яка прийняла її без запису,— бодай щоб викреслити себе з переліку підозрюваних і щоб Талбот не йшов хибним слідом. Але, звісно, це тільки в тому разі, якщо Тео відчувала вдячність. Ніхто до кінця не може знати, що відбувається між лікарем і пацієнтом у кабінеті: це ж світський еквівалент сповідальні. Думки Робін перекинулися на Датвейта, коли нарешті вона побачила Барклея, який наближався з торбою в руках. Коли він опинився зовсім поряд, Робін почула з торби брязкіт інструментів.

— У мене справжнє дежавю,— сказав він, зупиняючись біля Робін.— Хіба ми вже з тобою не відкопували тіло?

— Те, що ми збираємося зробити, не зовсім відкопування,— відповіла Робін.

— Які новини?

— Він вийшов,— мовила Робін.— Страйк каже, нам слід дочекатися, поки він повернеться.

— А тут що? — поцікавився Барклей, кивнувши на пакет у руці Робін.

— Шоколадне печиво,— пояснила Робін.

— Підкуп?

— Можна і так сказати.

— А Страйк...

— Ще ні. Він уже на позиції, але хоче, щоб ми...

Робін почекала, поки гурт молоді, на вигляд студентів, пройшов і вже не міг її почути.

— ...спершу виконали свою частину справи. Ти задоволений,— провадила Робін, до останнього намагаючись не думати про те, що на них очікує,— результатами референдуму?

— Ага, але не сподівайся,— похмуро сказав Барклей,— що це кінець. Цей клятий покидьок Камерон грає на руку шотландським нацикам. «Англійські голоси за англійські закони» — і це за день по тому, як Шотландія вирішує лишитися? Не можна боротися з бісовим націоналізмом за допомогою бісового націоналізму. Йому пора витягнути голову з Фараджевої дупи... а це не наш хлоп іде?

Робін озирнулася. В кінці Албемарл-вею показався силует — чоловік з двома повними торбами йшов трохи дивно, перевальцем. Він зупинився біля дверей, поставив покупки, устромив ключа в замок, знову підняв покупки, переступив поріг і зник з очей.