Джоан Роулинг – Бентежна кров (страница 10)
За кілька років, уже закінчивши навчання, я придумала створити сайт. Моя тодішня дівчина зналася на цих речах і допомогла мені.
Можете уявити, що з того вийшло. Посипалися які завгодно теорії. Екстрасенси казали, де копати, хтось стверджував, що вбивця — точно мій батько, ще інші говорили, що я не донька Марго, а просто хочу грошей і слави, а ще знаходилися жорстокі люди, які писали, що моя мама просто втекла з коханцем абощо. Нагодилися і журналісти. Один написав огидну статтю в «Дейлі експресі», зв’язався з моїм батьком... і то був останній цвях у труні наших стосунків.
— Ми так і не помирилися,— похмуро додала Анна.— Коли я сказала про свою орієнтацію, батько вирішив, що я просто хочу його позлити. А Син останнім часом схиляється на його бік. Завжди каже: «Анно, я маю обов’язок і перед твоїм батьком теж». Ось так,— завершила Анна.— Маємо що маємо.
Ненадовго запала тиша.
— Це жахливо,— мовила Робін.
— Так і є,— сказала Кім, знову поклавши руку Анні на коліно,— і я повністю підтримую Аннине бажання завершити цю історію. Але гляньмо на речі реально,— додала вона, дивлячись то на Страйка, то на Робін,— не хочу вас образити, але хіба можна уявити, щоб ви зробили те, чого не зробила поліція? Коли минуло стільки років?
— Якщо дивитися на речі реально,— відповів Страйк,— то ні.
Робін помітила, як Анна похилила голову, як її великі очі наповнилися сльозами. Робін стало до болю шкода цю жінку, але водночас вона поважала Страйка за чесність — а ще ця чесність, здається, справила враження на скептично налаштовану Кім.
— Правда така,— сказав Страйк, переглянувши нотатки, коли Анна витерла рукою очі.— Думаю, що є чималий шанс добути стару поліційну справу, бо ми маємо непогані зв’язки в поліції. Можна знову перетрусити всі докази, поспілкуватися зі свідками, наскільки можливо, словом, удруге зазирнути під усі камінчики. Але є велика вірогідність, що після стількох років ми знайдемо не більше, ніж уже знайшла поліція. Маємо дві головні перепони. По-перше, нуль фізичних доказів. Наскільки я зрозумів, поліція в буквальному сенсі не знайшла жодного сліду вашої матері? Ні одягу, ні квитка на автобус — нічого.
— Це правда,— промимрила Анна.
— По-друге, як ви щойно зауважили самі, багато хто з її знайомих чи потенційних свідків уже, можливо, на тому світі.
— Я це розумію,— відповіла Анна, і з її носа скотилася осяйна сльоза та крапнула на стіл. Кім обійняла Анну за плечі.— Може, справа в тому, що мені сорок,— схлипнула Анна,— але я не можу змиритися з думкою, що ляжу в могилу, так і не дізнавшись, що сталося.
— Я це розумію,— сказав Страйк,— але не хочу давати обіцянок, які навряд чи зможу виконати.
— А не з’явилися,— спитала Робін,— за ці роки якісь нові факти ?
Відповіла Кім. Здавалося, її трохи вразило неприховане страждання Анни; Кім тримала руку на її плечах.
— Ми про таке не чули, так, Анні? Але будь-яка інформація такого плану, мабуть, потрапила б до Роя — її батька. А він нам міг просто не сказати.
— Він поводиться так, наче нічого просто не було; так він дає цьому раду,— мовила Анна, витираючи сльози.— Вдає, що моя мама ніколи не існувала — попри той незручний факт, що якби не було її, не було б і мене. Знаєте,— додала вона,— мене справді мучить страх, що вона пішла з власної волі й більше не хотіла знати, як я і де я. Мені важко думати про таке. Бабуся з батькового боку, якої я ніколи не любила,— іншої настільки злої жінки я не знаю,— взяла на себе труд донести до мене свою глибоку впевненість у тому, що моя мама просто втекла. Що вона не хотіла бути дружиною і матір’ю. Мені від того так боляче, що й не сказати... від думки, що, може, мама всіх змусила переживати цей жах сумнівів і здогадів і навіть не спробувала дізнатися, як там її донька... Навіть якщо її убив Денніс Крід,— додала Анна,— це буде страшно... це буде жахливо, але це буде кінець. Я зможу оплакати її і більше не мучитися думкою про те, що мама десь там живе під іншим іменем, і їй чхати, як велося усім нам.
Знову запала тиша; Страйк і Робін пили каву, Анна схлипувала, а Кім підвелася з дивана та принесла дружині паперового рушника.
До кімнати зайшла інша кицька-регдол. Вона зверхньо оглянула чотирьох людей, а тоді розляглася в сонячній плямі.
— Це Лейсі,— сказала Кім, поки Анна витирала обличчя.— Вона нікого не любить, навіть нас.
Робін і Страйк знову ввічливо заусміхалися.
— Як ви працюєте? — раптом спитала Кім.— Як берете оплату?
— Оплата погодинна,— відповів Страйк.— Ви щомісяця отримуватимете рахунок з повним переліком витрат. Я можу переслати вам детальний цінник,— додав він,— думаю, що ви захочете все ретельно обговорити, перш ніж ухвалювати рішення.
— Так, звісно,— сказала Кім, але поки Страйк записував її пошту, вона знову занепокоєно глянула на Анну: та сиділа зсутулена й раз у раз підносила до очей рушника.
Страйкова кукса була не рада, що доведеться знову вставати, коли посиділи так мало, але обговорювати більше не було чого, тим паче що Анна просто мовчки плакала. Пожалкувавши, що так і не поїв печива, детектив потиснув її холодну руку.
— Я вам усе одно вдячна,— сказала вона. Страйк пішов з відчуттям, що розчарував її, бо вона сподівалася, що він пообіцяє знайти правду, що присягнеться честю зробити те, чого не зміг ніхто.
Кім провела їх до дверей.
— Я вам подзвоню пізніше,— сказала вона.— Протягом дня. Це буде зручно?
— Так, будемо чекати на новини від вас,— відповів Страйк.
Коли вони зі Страйком під сонцем спускалися через сад на вулицю, Робін озирнулася і побачила, що Кім дивиться їм услід якось дивно — ніби побачила в своїх гостях щось, чого не чекала. Перехопивши погляд Робін, Кім рефлекторно усміхнулася і зачинила сині двері.
7
Коли виїхали з Фалмута, Страйк повеселішав. Робін вирішила, що то його захопили думки про можливу нову справу. Його завжди захоплювали складні завдання — попри будь-які негаразди в особистому житті.
Почасти вона мала рацію: історія Анни таки збудила Страйкову цікавість. Але більше він радів перспективі дати протезу кілька годин відпочити, а ще — думці про те, що з кожною хвилиною відстань між ним і сестрою дедалі більшає. Він опустив вікно, впустивши до старої машини знайомий морський дух, закурив і, видихнувши дим убік від Робін, спитав:
— Багато спілкувалася з Моррисом, поки мене не було?
— От тільки вчора бачилися,— відповіла Робін.— Заплатила йому за місяць.
— О, добре, дяка,— сказав Страйк,— бо я хотів нагадати, що треба це зробити. Що скажеш про нього? Барклей каже, що працює він нормально, тільки забагато патякає в машині.
— Так,— погодилася Робін,— він любить поговорити.
— Гатчинс каже, що він підлещується,— додав Страйк і зачекав на реакцію.
Він зауважив той особливий тон, що його Моррис приберігав для Робін. Гатчинс також повідомив йому, що Моррис цікавився сімейним стан Робін.
— М-м,— озвалася Робін,— я не так багато з ним спілкувалася, щоб мати якусь думку.
У Страйка сильний стрес, агенція завалена роботою, тож Робін вирішила не критикувати працівника, якого найняв Страйк. Ще одна людина їм нині не завадить. Цей Моррис хоч працює нормально.
— Пат він подобається,— додала вона, почасти заради сміху, і потішилася з сердитої гримаси, з якою Страйк розвернувся до неї.
— Так собі рекомендація.
— Який ти недобрий,— сказала Робін.
— Ти ж розумієш, що за тиждень її вже буде значно важче звільнити? Випробувальний термін майже збіг.
— Я не хочу її звільняти,— відповіла Робін.— Як на мене, вона класна.
— Ну, тоді ти будеш винна, якщо від неї будуть проблеми.
— Я не буду винна,— відповіла Робін.— Не треба вішати відповідальність за Пат на мене. Ми разом вирішили її найняти. То тебе дістали тимчасові етажерки...
— А ти запропонувала пошукати постійного офіс-менеджера, і ти сказала, що не треба скидати її з рахунків через вік...
— ...я пам’ятаю, що сказала, і не відмовляюся від своїх слів. Нам справді потрібна людина, яка вміє працювати з таблицями, організована людина, але це ти...
— ...не хотів, щоб ти мене звинувачувала в ейджизмі.
— ...це ти запропонував їй роботу,— твердо закінчила Робін.
— Що я собі тільки думав,— пробурмотів Страйк і струсив попіл за вікно.
Патрисія Чонсі мала п’ятдесят шість років, а на вигляд — усі шістдесят п’ять. Це була тендітна жіночка зі зморщеним, ніби в мавпочки, обличчям і неприродно чорним волоссям. В офісі вона постійно курила вейп, та щойно виходила з офісу, затягувалася «Суперкінґом». Голос у неї був такий низький і хрипкий, що по телефону її приймали за Страйка. Патрисія зайняла колишній стіл Робін у приймальні й узяла на себе дзвінки й адміністративні обов’язки, а Робін повністю перейшла на детективну роботу.
Страйк і Пат не поладнали від самого початку, що здивувало Робін, бо їй вони обоє подобалися. Робін звикла до Страйкових нападів кепського гумору і пробачала йому, особливо коли думала, що йому просто боляче, але Пат без зайвих застережень гиркала: «А як подякуєте, то вмрете?» — якщо Страйк недостатньо ґречно приймав повідомлення, що вона їх передавала. Вона ставилася до славетного детектива без тіні побожності — на відміну від етажерок, одну з яких Страйк спіймав на тому, що вона знімала його на мобільний. Власне, нова секретарка тільки й чекала на те, щоб Страйк проявив якісь негідні риси, й аж зраділа, коли дізналася, що вм’ятину на одній з металевих шафок в офісі залишив Страйків кулак.