Джо Аберкромби – Пів світу (страница 18)

— До полудня щоб усі повернулися! — загорлав отець Ярві, коли команда почала розходитися, зникаючи у плетиві ройстоцьких провулків, а тоді стиха пробурмотів до Рульфа: — Якщо затримаємося тут на ніч, то ніколи не позбираємо їх знову. Сафріт, простеж, щоб вони не повбивали нікого. Особливо один одного.

Сафріт саме пристьобувала до пояса ножаку, що розмірами лише трохи поступався мечу і, судячи з вигляду, застосовувався доволі часто.

— Людина, схильна до самознищення, рано чи пізно доможеться свого.

— У такому разі простеж, щоб це сталося якомога пізніше.

— Маєш дієві поради, як це зробити?

— У тебе язик гострий, як рожен. Ти шпигаєш ним так, що навіть дерево зрушить із місця, — сказав Ярві. Колл, що зав’язував линву, несамовито захихотів. — Але якщо це не допоможе, нам обом відомо, що ти не вагатимешся штрикнути і своїм кинджалом.

— Гаразд. Але жодних обітниць не даю, — мовила Сафріт і кивнула Брандові. — А ти попильнуй тим часом мого сина, якому так до вподоби загравати зі Смертю, щоб він не ліз на ту щоглу, згода?

Бранд глянув на Колла, і той блимнув йому збитошною посмішкою.

— Маєш дієві поради, як це зробити?

— Якби ж то, — чмихнула Сафріт і, зітхнувши, попрямувала до міста.

Рульф тим часом наказав драїти палубу тим кільком нещасливцям, що витягли були короткі жеребки.

Бранд виліз на пристань. Нерухомі дошки після тривалого часу, проведеного на хитливих водах, видавалися ненадійними. Задоволено покректуючи, він випростався, розминаючи затерплі від веслування м’язи, і стріпав зашкарублий від солі одяг.

Скіфр, упершись руками в боки, оцінювально дивилася на Шпичку.

— Груди будемо замотувати?

— Що?

— Жіночі груди будуть заважати в бою, якщо теліпатимуться, як дві торби з піском, — рука Скіфр блискавично, наче змія, метнулась до дівчини і, перш ніж та встигла ухилитися, помацала їй груди. — Не зважай. У тебе з цим клопоту не буде.

Шпичка сердито зиркнула на неї.

— Дякую за це.

— Не дякуй, мені платять, щоб я тебе вчила!

Стара застрибнула назад на «Південний вітер», а Бранд зі Шпичкою лишилися стояти одне навпроти одного з дерев’яними мечами в руках: він — спиною до міста, дівчина — до моря.

— Чого чекаємо, малята? Щоб прилетів орел і приніс вам запрошення?

— Що, тут битися?

Шпичка скинула здивованим поглядом на короткий відтинок вузенького причалу між нею і Брандом, унизу об дерев’яні палі хлюпотіла холодна вода Матері Моря.

— А де ж іще? Почали!

Шпичка з гарчанням кинулася вперед, але на такому обмеженому просторі вона могла тільки штрикати мечем, намагаючись дістати противника. Бранд із легкістю відбивав щитом її спроби, щоразу змушуючи її відступати на пів кроку.

— Що ти його лоскочеш?! — гарикнула Скіфр. — Ти маєш його вбити!

Шпиччині очі бігали, вишукуючи слабину, але Бранд не давав їй нагоди пробити свій захист. Поволі посуваючись уперед, він відтісняв її до краю причалу. Шпичка наскочила на нього зі звичною запеклістю, їхні щити вдарилися, заскреготіли. Але він був готовий і, користаючись перевагою в міці, уперто пхав противницю назад. Її чоботи ковзали по замшілих дошках, вона гарчала й бризкала слиною, била Бранда мечем, але удари без розмаху були слабкі.

Зрештою сталося неминуче. Розпачливо зойкнувши, Шпичка зірвалася з причалу й шубовснула в привітні обійми Матері Моря. Бранд провів її поглядом і невдоволено скривився. Він мав великі сумніви, що той рік, який йому треба було провести на веслах поруч зі Шпичкою, стане після цього приємнішим.

До Калиєва звідси було ще ой як далеко, і дорога тепер починала видаватися Брандові ще довшою.

Команда на такий результат поєдинку відреагувала хихотінням. Колл, що всупереч материній забороні видерся, як завжди, на щоглу, радісно загукав згори.

Скіфр злегка потерла скроні двома пальцями.

— Лихе знамення, — промовила вона.

Шпичка закинула щит на причал, а тоді вилізла сама обліпленою молюсками-причепами драбиною, змокла до нитки й аж біла від люті.

— Ти видаєшся чимось невдоволеною, — сказала Скіфр. — Може, ця випроба нечесна?

— На полі бою немає місця чесності, — процідила Шпичка крізь зціплені зуби.

— Така молода, а вже така мудра! — Скіфр простягнула Шпичці впущений тренувальний меч. — Ще одна спроба?

За другим разом вона опинилася в морі ще швидше. Третій закінчився тим, що вона впала на весла «Південного вітру» й довго борсалася серед них. За четвертим разом вона вгатила по щиту з такою силою, що зламала меча. Після цього Бранд знову зіпхнув її з причалу.

На ту мить на пристані вже зібралася весела юрба глядьків: з їхньої лодії, з інших кораблів, а також місцеві, що прийшли посміятися з дівчини, яку раз по раз скидали в море. Декотрі навіть доволі жваво билися об заклад, чим усе завершиться.

— Годі, припинімо це, — попросив Бранд. — Будь ласка.

Інакше, якщо поєдинок триватиме далі, він бачив лише дві можливості: або розлютити Шпичку ще дужче, або самому стрибнути в море. Ні те, ні те його не надто влаштовувало.

— Іди до біса зі своїм «будьласканням», — гиркнула Шпичка й приготувалася до наступного захóду.

Вона, поза всяким сумнівом, ладна була плюхатися в море і під світлом Батька Місяця, якби їй дали таку змогу, але Скіфр пальцем м’яко опустила донизу обламане вістря Шпиччиного меча.

— Гадаю, ти вже достатньо розважила добрий люд Ройстока. Ти висока і сильна.

Шпичка виклично випнула підборіддя.

— Сильніша за багатьох чоловіків.

— Сильніша за багатьох хлопців на тренувальному бойовищі, але… — Скіфр ліниво махнула рукою в бік Бранда. — У чому полягає урок?

Шпичка сплюнула на причал, витерла трохи слини з підборіддя й понуро промовчала.

— Тобі так подобається смак солоної води, що ти хочеш і далі з ним битися? — Скіфр підійшла до Бранда і схопила його за обидва передпліччя. — Поглянь на його шию. Поглянь на його плечі. То в чому полягає твій урок?

— У тому, що він сильніший, — Фрор стояв, спершись на борт «Південного вітру» руками, в яких тримав шмату і шкребок.

— Саме так! — вигукнула Скіфр. — Дозволю собі зазначити, наш мовчун-ванстерець тямить у цьому ділі. Звідки в тебе цей шрам, мій голубе?

— Доїв оленицю, а вона візьми та й упади на мене, — відказав Фрор. — Вона потім дуже шкодувала, але було вже пізно.

Брандові здалося, що ванстерець підморгнув понівеченим оком.

— Геройська відзнака, нічого не скажеш, — буркнула Шпичка, підібгавши губи.

Фрор стенув плечима.

— Хтось має дбати, щоб удома було молоко.

— І хтось має потримати мій одяг, — Скіфр рвучко стягнула з себе клаптиковий плащ і кинула йому.

Вона була худорлява і звинна, як бич, з осиною талією, обмотана полотняними стрічками, обплетена пасками й ремінцями, обвішана ножами, гачками, капшучками, відмикачками, петлями, стрижнями, згортками паперу та іншим знаряддям, про призначення якого Бранд навіть не здогадувався.

— Що, ніколи не бачив бабусі без її плаща?

Вона дістала з-за спини топірець із держаком з темного дерева й тонким «бородатим» лезом. Зброя була прегарна, на блискучій сталі зміїлися викарбувані дивні письмена. Жінка здійняла другу руку, загнувши великий палець досередини, а решту звівши докупи.

— А це мій меч. Добрий клинок, еге ж? Вартий пісні. Ну ж бо, хлопче, скинь мене в море, якщо зможеш.

Скіфр стала наближатися. Її хода збивала з пантелику: вона заточувалася, наче п’яна, рухалася, безвільно метляючи руками й головою, як лялька, розмахувала топірцем, ударяючи по дошках і відколупуючи від них тріски. Бранд стежив за нею з-поверх щита, намагаючись знайти якусь закономірність у її русі, але так нічого й не збагнув і не мав жодної гадки, куди припаде її наступний крок. Тож він обачливо зачекав, поки топірець опише широку дугу, і лише тоді рубонув навідліг.

Він не повірив своїм очам: такою швидкою була реакція противниці. Дерев’яний меч промайнув за волосину від Скіфр, тимчасом як вона метнулася вперед, зачепила щит своєю гачкуватою сокиркою, шарпнула його вбік, прослизнула під Брандовою мечовою рукою і вдарила його пальцями в груди з такою силою, що він охнув і гойднувся на п’ятах.

— Ти мертвий, — сказала Скіфр.

Замахнувшись, блиснув топірець, і Бранд рвучко здійняв щит угору, щоб відбити удар. Але удару не сталося. Натомість пальці Скіфр штрикнули його в пах. Скривившись від болю, він поглянув униз і побачив під щитом її вдоволене обличчя.

— Знову мертвий.