Джо Аберкромби – Пів короля (страница 43)

Наступної миті до кімнати разом із Сумаеллю позаду велично ввійшла Лайтлін.

Вона не змінилася.

Висока й сувора, золотаве волосся наолієне й укладене в блискучі звої. Коштовні камені нечисленні, зате приголомшливих розмірів. Великий королевин ключ, ключ від ґеттландської скарбівні, зник, а замість нього на ланцюжку з’явився менший, оздоблений темними рубінами, наче краплинами крові.

Ярві важко було переконати товаришів у тому, що він король, а ось його мати без жодних зусиль виповнила вщерть невеличке приміщення королівською величчю.

— Побийте мене боги! — прохрипів Рульф і, стрепенувшись, опустився на коліна.

Сестра Овд, Джауд, Сумаель і двоє рабів поквапливо приєдналися до нього. Ніхто став навколішки останнім, опустивши додолу і очі, і вістря меча. Стояти лишилися тільки Ярві та його мати.

Вона заледве чи звернула увагу на інших. Лише невідривно дивилася на Ярві, а той — на неї, немовби в кімнаті більше нікого не було. Мати підійшла до нього, не усміхаючись, але й не суплячись, і зупинилася за якийсь крок. Вона здалася йому такою вродливою, аж боляче було дивитися, і Ярві відчув, як в очах йому запекли сльози.

— Синку, — прошепотіла мати й пригорнула його до себе. — Синку.

Вона стиснула його міцно, до болю, і її сльози скропили йому волосся, а його — намочили їй плече.

Ярві повернувся додому.

Минув якийсь час, перш ніж мати відпустила його на відстань простягнутої руки й ретельно витерла сльози зі своїх щік. Ярві усвідомив, що більше не дивиться на неї знизу вгору. Отже, він виріс. У багатьох значеннях цього слова.

— Схоже, твоя подружка сказала правду, — мовила мати. Ярві поволі кивнув.

— Так, я живий.

— І навчився застібати пряжку на плащі, — вона смикнула, щоб перевірити. Плащ не розстібнувся.

Мати вислухала його розповідь мовчки.

Мовчки слухала про набіг на Амвенд і сплюндрування міста. Про Одемів підступ і довге падіння Ярві в жорстокі морські води.

Невже Ґеттландія матиме пів короля?

Мовчки слухала, як Ярві став рабом і як його продали, і лише очі її звернулися до ледь помітних шрамів на його шиї.

Це якась жалюгідна потолоч.

Мати мовчала, коли він утікав з «Південного вітру», коли поневірявся в снігах, коли бився за життя в ельфійських руїнах. Ярві весь час думав, яка ж хороша з цього могла б вийти пісня. Треба лише вижити й наказати скальдам покласти слова на музику.

У хорошій пісні всі герої не можуть лишитися живими.

А коли оповідь підійшла до смерті Анкрана, а потім і Шадікширрам, Ярві пригадав червоний від крові ніж у своїй руці, пригадав їхню хрипку боротьбу, і горло йому стислося. Він заплющив очі, не спроможний витиснути з себе ні слова.

Щоб битися з кимось, потрібно дві руки, а щоб ударити ножем у спину, досить і одної.

І тоді він відчув материну руку на своїй.

— Я пишаюсь тобою. І батько пишався б. Має значення тільки те, що ти повернувся до мене.

— За це треба дякувати цим чотирьом, — відказав Ярві, ковтаючи гіркий клубок.

Мати обвела його товаришів пильним поглядом.

— Я дякую вам усім.

— Нема за що, — буркнув Ніхто, не відриваючи очей від підлоги й ховаючи обличчя за заслоною сплутаного волосся.

— Це честь для мене, — відповів Джауд, схиляючи голову.

— Без нього ми теж усі б загинули, — пробурмотів Рульф.

— Усю дорогу він був головним болем, — озвалася й Сумаель. — Якби знаття, я б лишила його в морі.

— І де б ти тоді знайшла корабель, щоб дістатись додому? — вишкірившись до неї, запитав Ярві.

— Щось придумала б, — відказала вона, вишкірившись у відповідь.

Мати не всміхнулася разом із ними. Вона уважно вивчала їхні погляди, відзначаючи найтонші нюанси, а тоді примружила очі.

— Ким для тебе є мій син, дівчино?

Сумаель здивовано кліпнула, її темні щоки спаленіли.

— Ну…

Ярві вперше бачив, щоб їй забракло слів.

— Вона — моя подружка, товаришка по неволі, — утрутився він. — Вона важила життям заради мене, — він замовк на якусь мить і додав: — Вона — моя родина.

— Он як? — Мати й далі пильно дивилася на Сумаель, яка тим часом ретельно вивчала підлогу. — Отже, вона — і моя родина.

Правду кажучи, Ярві аж ніяк не був певен, ким вони є одне для одного, але з’ясовувати це перед матір’ю не мав жодного наміру.

— Тут багато чого змінилося.

Він кивнув головою в бік вікна. Знадвору долинали притлумлені молитви жерця.

— Тут усе пішло нанівець, — материні очі повернулися до нього, сповнені таким гнівом, якого Ярві в них іще не бачив. — Не встигла я зняти жалобу по твоїй смерті, як до матері Ґундрінг прилетів орел. Із запрошенням до Скекенгауза на весілля Верховного короля.

— Ти поїхала?

Мати пирхнула.

— Не мала й не маю бажання відвідувати цей захід.

— Чому?

— Бо за задумом праматері Вексен нареченою мала б стати я.

Ярві глипнув на неї великими очима.

— Отакої.

— Еге ж. Отакої. Вони прагнуть прикувати мене до ключа того струхлявілого старигана, щоб я пряла їм золото з соломи. Тим часом той гад, твій дядечко, зі своїм гадюченям перешкоджають мені на кожному кроці й докладають усіх зусиль, щоб зруйнувати все, що я тут збудувала.

— Ісріун? — дещо захриплим голосом пробурмотів Ярві. Він ледь не додав «моя наречена», але, глянувши на Сумаель, стримався.

— Я знаю, як звати цю паскуду, — буркнула мати. — І свідомо не назвала її на ім’я. Вони ламають угоди, над якими я працювала роками, в одну мить обертають здобутих із такими труднощами друзів на ворогів, відбирають товари в чужоземних купців і виганяють їх із ринків. Якщо вони мають на меті знищити Ґеттландію, то кращого способу годі вигадати. Ти бачив? Вони віддали мою карбівню на храм лжебогові Верховного короля!

— Cхоже на те…

— Єдине Божество стоїть над усіма іншими богами, так само, як Верховний король панує над усіма іншими володарями, — вона невесело реготнула. Ярві, почувши той сміх, аж здригнувся. — Я чиню їм опір, але змушена відступати. Поле битви для них незнайоме, але вони мають Чорний престол. І ключ від скарбівні. Я б’юся з ними щодня, усіма способами, усією зброєю, яку маю…

— Окрім меча, — кинув Ніхто, не підводячи голови.

Мати пройняла його гострим, як кинджал, поглядом.

— Прийде час і на меч. Але Одем дбає про свою безпеку. За його плечима все ґеттландське вояцтво. У мене ж — не більше чотирьох десятків надвірної сторожі. І ще Гурік…

— Ні, — перебив її Ярві. — Гурік служить Одемові. Він намагався мене вбити.

Мати здивовано глянула на нього.

— Гурік — мій Обраний Щит. Він ніколи б мене не зрадив…

— Мене він зрадив не вагаючись, — Ярві пригадав, як в обличчя бризнула Кеймдалева кров. — Повір мені. Ту мить я нескоро забуду.

Вона скреготнула зубами й поставила тремтливий кулак на стіл.