Джеймс С. – Пробудження Левіафана (страница 87)

Наомі прочистила горло:

– Ну-у-у… ООН і Марс мають саперні підрозділи. Вони розберуться, як прослизнути крізь вашу пастку.

– Так, якщо дати досить часу, – погодився генерал.

– Бомби – то лише друга лінія оборони, – продовжив Міллер так, начебто його й не переривали. – «Росінант» перша, бомби друга. Ми намагатимемося дати більше часу Фредовим людям підготувати «Нову».

– «Нову»? – нерозуміючи повторив капітан, і через пів видиху Наомі тихенько свиснула.

Міллер кивнув їй майже так само, як приймають оплески.

– «Нову» запустять по довгій параболічній траєкторії, даючи йому час розігнатися. Він зіткнеться зі станцією на розрахованому прискоренні і курсі так, аби штовхнути Ерос на Сонце. Ну й бомби здетонують. Через детонацію боєголовок та енергію зіткнення поверхня станції буде достатньо гарячою та радіоактивною, аби підсмажити будь-що, що намагатиметься висадитись, поки не стане запізно.

Міллер сів. Він виглядав так, наче чекав на реакцію.

– Це була твоя ідея? – запитав Голден у детектива.

– Там, де задіяне «Нову», так. Але ми не знали про «Лаєлла», коли вперше обговорювали це. Пастка – це імпровізація, але я думаю, вона спрацює. Купить для нас досить часу.

– Я погоджуюсь, – кивнув Голден, – ми маємо утримати Ерос подалі від усіх рук, і кращого способу годі й уявити. Ми в темі. Ми шикнемо на науковців, поки ви робитимете своє.

Фред нахилився у скрипучому кріслі вперед і сказав:

– Я знав, що ви з нами. А от Міллер був більш скептичним.

– Мені здавалося, що штовхнути на Сонце мільйон людей для тебе забагато, – з невеселою посмішкою озвався детектив.

– Нічого людського на станції не лишилося. А твоя роль яка? Сидіти в кріслі і розмовляти?

Вийшло різкіше, аніж хотілося Джиму, проте Джо не виглядав насупленим.

– Я координуватиму безпеку.

– Безпеку? Навіщо їм безпека знадобиться?

Міллер посміхнувся так, наче почув жарт на похороні:

– На випадок якщо хтось вилізе зі шлюзу і проситиме підвезти.

– Я не хочу думати, що ця штука розповсюджується у вакуумі, – розвів руками капітан, – мені взагалі ця ідея не подобається.

– Коли ми нагріємо поверхню Ероса до приємно-лікувальних десяти тисяч градусів, я впевнений, безпека не знадобиться, але до того краще поберегтися.

Раптом Голден зрозумів, що хоче розділити Міллерову впевненість.

– А якщо випадковості зіткнення і детонації просто розколять станцію на мільйон шматочків і рознесуть по всій Сонячній системі? – поцікавилась Наомі.

– Фредові найкращі інженери розрахували все до десятих, аби впевнитись, що цього не станеться, – відповів Джо. – Тихо допомагали будувати Ерос на початку, у них залишились креслення.

– Тож давайте розберемося з останніми деталями нашої справи, – мовив Фред.

Голден чекав.

– У тебе залишається протомолекула, – сказав генерал.

– І? – знову кивнув Голден.

– І, – відповів Фред, – останнього разу, коли ми вас відрядили, ваш корабель було майже знищено. Коли Ерос буде відправлено на Сонце, у вас залишиться єдиний підтверджений зразок протомолекули, крім того, котрий може зберігатися на Фебі. Я не знаходжу жодної причини, чому він має залишитись там. Я хочу, аби вона залишилась тут, на Тихо, коли вас не буде.

Голден підвівся, хитаючи головою.

– Ви мені подобаєтеся, Фреде, але я цю штуку не віддам нікому, хто може побачити в ній об’єкт торгу.

– Я не думаю, що ви маєте багато… – почав було Джонсон, але Голден підняв палець обриваючи його. Поки генерал лупав очима від здивування, той ухопив свій термінал і відкрив загальний канал команди.

– Алексе, Амосе, ви на кораблі?

– Я тут, – відповів Амос, – закінчую з…

– Зачиняйся, – перервав його капітан, – прямо зараз. Задрай люки. Якщо я не викличу тебе за годину або якщо хтось, крім мене, намагатиметься піднятися на борт – виходь з доку і на максимальній швидкості мчи геть. Напрямок обирай сам. Пробий дорогу, якщо знадобиться. Як прийняв?

– Чітко і розбірливо, кеп, – відповів механік. Якщо Голден попросив би принести йому філіжанку кави, голос здорованя звучав би так само.

Фред дивився на нього з недовірою.

– Не заварюйте цю кашу, Фреде, – попередив Джим.

– Якщо ви вважаєте, що можете мене залякати, то помиляєтесь, – плоским і жаским голосом мовив Джонсон. Міллер розсміявся.

– Щось смішне? – запитав хазяїн кабінету.

– Це була не погроза, – відповів детектив.

– Ні? А як би ви це назвали?

– Точний опис, – відповів Джо. Він розтягував слова. – Якби на борту був Алекс, він би подумав, що капітан намагається залякати когось і, скоріш за все, тягнув би до останнього. А Амос? Амос просто проб’є дорогу собі, навіть якщо це означатиме загинути разом з кораблем.

Фред насупився, а Міллер похитав головою.

– Він не блефує. Навіть і не думайте.

Фредові очі звузилися, і Джим подумав, що він нарешті зайшов занадто далеко з цим чоловіком. Він точно не був першою людиною, яку Фред Джонсон наказав розстріляти. І в нього під рукою був Міллер. Неврівноважений детектив міг застрелити його одразу, першим же натяком, що це хороша ідея. Міллер був тут, і це похитнуло капітанову впевненість щодо Джонсона.

Ще більше він здивувався, коли Джо його врятував.

– Дивіться, – сказав Міллер, – фактично, Голден – це найкраща особа, що здатна тягати це лайно, поки ви вирішите, що з ним робити.

– Спробуйте мене впевнити в цьому, – натягнутим від злості голосом промовив генерал.

– Щойно Ерос штовхнуть, він і «Росі» опиняться з голими сраками на морозі. Будь-хто зможе їх пригостити атомною торпедою просто із принципу.

– І яким чином це робить зразок безпечнішим у його руках? – запитав представник АЗП, але Голден вже зрозумів хід Міллерових думок:

– Вони можуть переглянути своє бажання збити мене, коли знатимуть, що на борту протомолекула і записи «Протоґену».

– Ніяким не зробить, – відповів Міллер, – але це зробить місію більш реальною. До того ж, він ідеаліст. Запропонуйте Голдену його вагу в золоті – і він просто звинуватить вас у хабарі.

Наомі засміялася. Детектив кинув погляд на неї, посміхнувся кутиком рота і повернувся до Фреда.

– Ви вважаєте, що йому варто довіряти, а мені ні? – запитав генерал.

– Я більше про команду думаю, – пояснив Міллер, – їх у Голдена жменька, зате віддана. Люди вважають його праведником, і себе також.

– За мною теж ідуть люди, – сказав Фред.

Фредова посмішка була втомленою і непробиваємою.

– В АЗП багато людей, – відрубав капітан.

– Ставки занадто високі, – відповів Фред.

– Ви обрали неправильну кар’єру, якщо міркували про безпеку – я не кажу, що це чудовий план. Просто кращого немає.

Щілинки Джонсонових очей були сповнені розчаруванням і злістю. Він хвилину тихо ворушив щелепами, тоді мовив:

– Капітане Голдене? Після всього того, що я зробив для вас і вашої команди, ви розчарували мене своєю недовірою.

– Якщо людська раса продовжить своє існування ще місяць після цього епізоду, я принесу свої вибачення, – відповів Голден.