Джеймс С. – Пробудження Левіафана (страница 70)
– За довбаний
– Казино у більшості місць легальні, – сказав у відповідь Міллер, – а неуки-хіміки можуть приготувати в себе на кухні будь-який наркотик. Джерела хімікатів контролювати неможливо.
– Справжній сир везуть з Землі або Марса, – додала Наомі. – Тож після додавання ціни за доставку та задирання п’ятдесяти відсотків податків Коаліції він може коштувати дорожче, аніж паливні пелети.
– Якось вилучили сто тридцять кіл вермонтського чеддера і зачинили його в кімнаті для зберігання доказів, – вів далі детектив. – На вулиці його можна було б обміняти навіть на корабель. Але до кінця дня він зник. Ми списали його як зіпсований. Ніхто й слова не сказав, бо всі понесли додому по дебелому шматку.
Детектив відкинувся на спинку з відсутнім поглядом.
– Боже-боже, це був чудовий сир, – сказав він з посмішкою.
– Але справді, цей ерзац на смак як лайно, – сказав Амос і швидко додав: – Нічого особистого, шефе, ти гарно попрацював. Але мені все ще дивно, що можна воювати за сир.
– Ось тому вони й знищили Ерос, – сказала Наомі.
Міллер кивнув, але нічого не сказав.
– Чому ти так думаєш? – запитав механік.
– Як давно ти літаєш? – запитала жінка.
– Не знаю, – губи Амоса стиснулись, поки він подумки рахував, – років двадцять п’ять?
– З багатьма белтерами літав, еге ж?
– Та ж так. Кращих за белтерів в команді нема нікого. Крім мене, звісно.
– Ти літав з нами двадцять п’ять років, ти схожий на нас, ти навіть говірки набрався. Закладаюсь, ти можеш замовити пиво і шльондру на будь-якій станції Поясу. Холєра, аби ти був стрункішим і вищим, то був би геть схожим на нас.
Механік посміхнувся, сприйнявши ці слова як комплімент.
– Але ти все ще нас не розумієш. Не до кінця. Жоден з тих, хто виріс на безкоштовному повітрі, не зможе. І ось чому вони можуть вбити півтори мільйони наших, аби подивитися, на що здатен їхній вірус.
– Агов! – втрутився Алекс. – Ти серйозно? Ти направду думаєш, що внутрішняки13 і зовнішняки14 так по-різному себе бачать?
– Звісно, вони так і роблять, – сказав Міллер, – ми зависокі, захуді, наші голови занадто великі, а наші лікті занадто вузлуваті.
Голден помітив, що через стіл на нього підозріло дивиться Наомі. Мені подобається твоя голова, думав Голден в її бік. Позаяк вираз її обличчя не змінився, то стало зрозуміло, що радіація не нагородила його телепатичними здібностями.
– У нас майже мова окрема, – вів далі Міллер, – бачив колись, як землянин намагається розпитати про дорогу в глибині тунелів?
– Ту ран обертання, пов, шлаух ту метро акіма і ідо, – сказала Наомі з серйозним белтерським акцентом.
– Прямуйте по ходу обертання до станції метро, і якраз дістанетесь доків, – переклав Амос, – що тут з біса важкого?
– У мене був напарник, який не розумів цього після двох років на Церері, – додав Міллер, – а Ґейвлок дурнем не був. Він просто…
Голден слухав розмову, вимазуючи залишки холодної пасти шматком хліба. Тоді втрутився:
– Окей, нам зрозуміло. Ви відрізняєтесь. Але вбити півтори мільйони людей через різницю в скелеті і вимові…
– Людей кидали в піч і через значно легші приводи з тих самих пір, як печі було винайдено, – відповів Міллер. – Якщо тобі стане легше, для нас ви опецькуваті мікроцефали.
Алекс похитав головою:
– Для мене це не має ані грама сенсу, так випускати ту заразу. Ненавидь ти кожну людину на Еросі особисто. Хто знає, як зараза себе поведе?
Наомі підійшла до мийки і почала мити руки, звук падаючої води відволік увагу команди.
– Я міркувала над цим, – мовила жінка, повернувшись і витираючи руки рушником, – про сенс подій тобто.
Міллер почав щось промовляти, але Голден шикнув на нього жестом, і замовк, пропонуючи Наомі продовжувати:
– Тож, – сказала вона, – я розглядала ситуацію як проблему обчислень. Якщо вірус чи наномашина, чи протомолекула, або що там ще, було розроблене – воно мало призначення, вірно?
– Звісно, – підтримав Голден.
– Схоже, що ця штука намагатиметься щось робити, щось складне. Не має сенсу вляпуватись в усі ці проблеми лише для вбивства людей. Ці зміни видаються мені умисними, але… але незакінченими.
– Очевидно, – знову підтримав Голден. Алекс з Амосом кивнули, але мовчали.
– То може, вся справа в тому, що протомолекула ще не досить розумна. Можна стиснути багато даних у справді малому об’ємі, позаяк це квантовий комп’ютер, то має місце обробка цих даних. Найпростіший спосіб для цієї обробки – розподілення. Можливо, протомолекула не закінчила роботу через те, що вона ще не досить розумна.
– Не дуже розумна за власними мірками, – сказав Алекс.
– Атож, – відповіла старпом, викинувши рушник в корзину. – Тоді ти даєш їй багато біомаси для роботи і спостерігаєш, що такого видатного їй вдасться створити.
– За словами того хлопця на відео, її було створено, аби перехопити життя на Землі і стерти нас, – нагадав Міллер.
– І ось чому, – пояснив Голден, – Ерос підходить для такого найкраще. Багато біомаси в ізольованій вакуумом пробірці. Якщо воно вирветься назовні, то навколо йде війна. Чимало суден і ракет можуть перетворити Ерос ядерними зарядами на скло, якщо загроза виглядатиме реальною. Ніщо не змусить забути наші відмінності ліпше, аніж поява нового гравця.
– Ого-о, – відреагував Амос, – це геть, геть кепсько.
– Окей. Але навіть якщо все справді сталося саме так, – продовжив капітан, – я все одно не вірю, що там є досить злих людей, аби це зробити. Це операція не однієї людини. Це справа тузенів, мо й сотень дуже розумних людей. Чи ж «Протоґен» просто завербував усіх потенційних сталінів і джеків різників?
– А про це я запитаю пана Дрездена, – сказав Міллер з незрозумілим виразом на обличчі, – коли ми нарешті зустрінемось.
* * *
Житлові кільця Тихо незворушно оберталися навкруж роздутого глобусу виробничого центру з нульовим тяжінням. Масивні промислові маніпулятори, вкорінені на полюсі, пересували на місце величезний шмат обшивки «Нову». Поки Алекс виконував причальні процедури, Голден, споглядаючи станцію з ходової рубки, відчував полегшення. Тихо була єдиним місцем, де ніхто по них не стріляв, не намагався їх підірвати і не блював на них – це робило станцію практично домівкою.
Голден поглянув на досліджуваний сейф, міцно принайтований до палуби, сподіваючись, що він не вбив щойно усіх на станції, просто притягши його сюди.
Мов за командою, Міллер проштовхнув себе через люк, підплів до сейфа згори і багатозначно подивився на Голдена.
– Ні слова не кажи, – відповів на погляд той, – я вже про це думаю.
Міллер знизав плечима і поплив до ходового посту.
– Дебелий, – промовив він, вказуючи на «Нову» на екрані Голдена.
– Корабель поколінь, – відповів Джим, – щось подібне наблизить до нас зірки.
– Або самотня смерть на далекому шляху в нікуди, – відповів детектив.
– Знаєш, за версією деяких видів, великою галактичною пригодою є жбурляння заражених вірусом куль в сусідів. Тож я вважаю, що наша досить, холєра, благородна порівняно з.
Здається, Міллер визнав це, кивнув і далі спостерігав, як Тихо наближається в моніторі, поки Алекс підводить їх ближче. Детектив тримав одну руку на консолі, мікрорухами утримуючи стабільне положення навіть тоді, коли маневри пілота несподівано тиснули на них прискоренням з усіх боків.
Голден був прив’язаний до свого крісла. Навіть сконцентрувавшись, він не міг розібратися з нульовою гравітацією та уривчастим прискоренням і вполовину так успішно. Його мозок просто неможливо було натренувати після двадцяти з чимось років, проведених з постійним вектором гравітації.
Наомі була права. Неважко уявити астероїдян як прибульців. Диявол, якщо їм дати час на розробку справді ефективних імплантабельних схованок кисню і рециклерів і продовжувати скорочення функціоналу скафандрів лиш до підігріву, це може скінчитись белтерами, які проводитимуть більше часу поза власними суднами, аніж в них. Можливо, через це з них три шкури драли у вигляді податків. Пташка вже поза кліткою, але ви не можете дозволити їй розправити крила занадто широко, бо вона забуде, що належить вам.
– Ти цьому Фредові довіряєш? – запитав Міллер.
– Типу так. Він добре з нами повівся останнього разу, коли усі інші хотіли нас вбити чи закрити.
Детектив гмикнув так, начебто це нічого не доводило.
– Він з АЗП, еге ж?
– Так, але мені здається, що він зі справжньої АЗП. Не з тих ковбоїв, які хочуть стріляти у внутрішняків. І не з тих неврівноважених, які закликають до війни по радіо. Фред політик.
– Як щодо тих, хто підтримують Цереру?
– Я не знаю, – відповів Джим, – я про них не знаю. Але Фред – це найкращий вибір, що у нас є. Найменш невірний.
– Справедливо, – сказав Джо, – але ж ти розумієш, що політичного вирішення проблеми «Протоґену» не існує.