Джеймс С. – Пробудження Левіафана (страница 27)

Я чкурну прямо до нього, тож усім триматися моєї сраки. Впевніться, що ваші магнітні підошви вимкнуто. Ми відштовхнемося від стіни і полетимо до люку, тож краще прицілюйтеся прямо, бо пропустите ваш рейс. Всі зі мною?

Погоджувальні виклики пролунали від усіх.

– Чудово. Гомезе, ну як там справи?

– Проблеми, Ель Ті. Чоловік шість оглядають кораблі в ангарі. Силова броня, маневрові системи для нульового тяжіння та важке озброєння. Готові до бійки.

Все це Гомез прошепотів. Люди завше шепотять, коли ховаються. Умотаний в скафандр та оточений вакуумом, Гомез міг феєрверки запускати всередині своєї броні, і ніхто б не почув. Та він шепотів.

– Ми мчимо до корабля і стріляємо по дорозі, – прояснив плани Келлі. – Гомезе, я виводжу цивільних за десять секунд. Ти прикриваєш. Вистрілив і перемістився. Запевни їх, що це не ти, а маленький взвод.

– Ви назвали мене маленьким, сер? Буде вам скоро шість мертвих довбоклюїв.

Голден, Амос, Алекс і Наомі услід за морпіхом вийшли з ліфту до ангару і зупинилися біля штабеля зелено-військових ящиків. Голден кинув оком поверх і негайно побачив абордажників. Дві групи по троє біля «Лицаря». Одна група ходила над судном, інша на палубу нижче. Їхня броня була пласкою і чорною. Такого дизайну Джим ще не бачив.

Келлі вказав на них і глянув на Голдена. Голден кивнув у відповідь. Келлі вказав через ангар на кострубатий чорний фрегат метрів за 25 на півдорозі до «Лицаря». Потім підняв ліву руку і почав пальцями зворотній відлік від п’яти. На двох приміщення заблимало, мов дискотека: Гомез відкрив вогонь з позиції метрів за десять від них. Перша черга вразила двох на верхній палубі і швиргонула їх геть. Через один удар серця друга черга пройшла метрів за п’ять від місця, де Голден побачив її уперше. Він міг присягатися, що стріляли дві різні людини.

Келлі розігнув останній палець, впер ноги в стіну і відштовхнувся у бік корвету. Джим почекав, поки Алекс, Амос і Наомі повторять комбінацію рухів, потім і собі полетів. Коли вони вже рухалися, Гомез стріляв з нової позиції. Один з абордажників навів велику зброю на сполохи Гомезової гвинтівки. Морпіх і ящики зникли у вихорі вогню та шрапнелі.

На півдорозі до судна Голдену почало здаватися, що у них все вийде, коли димна лінія пересікла кімнату і перетнулась з Келлі. Лейтенант зник у спалаху світла.

РОЗДІЛ 14. Міллер

«Сінлунь» загинув через дурість. Згодом усі зрозуміли, що він був одним з тисяч дрібних старательских суден, що вештаються по астероїдах. Пояс просто кишів ними: 5-6 родин, які нашкребли гуртом достатню суму для першого внеску і початку польотів. Все сталося тоді, коли вони пропустили три платежі і їхній банк – «Консолідовані Холдинги та інвестиції» наклав арешт на майно боржника, тобто на корабель. Саме тому, згідно зі здоровим глуздом, вони вимкнули транспондер. Просто-напросто порядні хлопці на іржавому відрі, яке вони вважали власним, намагалися продовжувати літати.

Якби ви хотіли зробити плакат про белтерську мрію, то на ньому мав би бути «Сінлун».

«Сципіон Африканський», патрульний винищувач, повертався на Марс після дворічного маршруту Поясом. Вони обидва йшли до захопленого гравітацією ядра комети за кілька сотень тисяч кілометрів від Хірона, аби поновити запаси води.

Коли старательске відро вперше потрапило в зону дії озброєння, «Сципіон» помітив високошвидкісний корабель, який прямував приблизно в їхній бік. Усі марсіянські прес-релізи як один повідомляли, що «Сципіон» декілька разів намагався його зупинити. Піратські касти всі вели про те, що це лайно і жодна зі станцій прослуховування в Поясі нічого подібного не зафіксувала. Усі погоджувалися, що марсіянин відкрив вогонь з гармат точкового захисту і перетворив «Сінлунь» на тліючий шлак.

Реакція була передбачувана, мов у елементарній фізиці. Марс направив пару десятків бортів для «підтримки» порядку. Базіки з АЗП закликали до війни, і все менше й менше незалежних сайтів і кастів з ними не погоджувалися. Величезний невблаганний механізм війни став ще на крок ближче до відкритої битви.

Ну і хтось на Церері віддав на восьми чи дев’ятигодинні тортури уродженого на Марсі Енріке Дос Сантоса, а залишки приколотив до стіни в дев’ятому секторі біля водоочистки. Його було ідентифіковано за терміналом, який кинули на долівці поряд з обручкою і тонким гаманцем зі шкірзаму з кредитними картками і трьома тисячами нових єн, що були в обігу на Європі.

Мертвого марсіянина було прибито до стіни за допомогою однозарядного геологічного костиля.

Шість годин по тому повітроочищувачі так і не змогли видалити кислий сморід з приміщення. Криміналісти узяли проби. Вони готувалися зрізати нещасного.

Міллера завжди дивувало, наскільки спокійно виглядали мерці. Якими б жахливими не були обставини, розслаблений спокій, що приходив наприкінці, походив на сон. Його завжди цікавило, чи відчуватиме він у призначений час такий релакс.

– Камери спостереження? – запитав детектив.

– Вимкнено три дні тому, – повідомила його нова напарниця, – діти поламали.

Октавія Масс спочатку працювала у відділі злочинів проти особистості, ще в ті часи, коли «Стар Ґелікс» розділив насилля по дрібнішим напрямам. По тому вона була в підрозділі з розслідування зґвалтувань. Згодом декілька місяців у злочинах проти дітей. Якщо у жінки й залишалася душа, то настільки тонка, що через неї можна було дивитись. Її очі ніколи не виражали нічого, крім посередньої здивованості.

– Ми знаємо, що то за діти?

– Якісь бахури згори, – відповіла напарник, – зафіксовані, оштрафовані, відпущені.

– Тре їх повернути, – порадив Міллер, – цікаво, чи не платив їм хтось, щоб винесли камери.

– Я б закладалася проти.

– Ну, тоді хто б це не зробив, він знав, що камери зламані.

– Хтось із техніків?

– Чи копів.

Масс облизнула губи і знизала плечима. Вона була белтером у третьому коліні. Її родина була на кораблях, як той, котрий знищив «Сципіон». Шкіра, кістки і хрящі, які висіли перед нею, не були для неї новиною. Ти відпускаєш молоток під прискоренням – і він падає на палубу. Твій уряд вбиває шість родин етнічних китайських старателів – і хтось прибиває тебе до жилої скелі Церери метровим костилем з титанового сплаву. Зуб за зуб.

– Мають бути наслідки, – сказав Міллер, а подумки додав: «Це не мертвяк, це заява. Це виклик на війну».

– Їх не буде, – відповіла Масс.

«Війна вже тут, заявлена чи ні».

– Еге ж, ти права. Їх не буде.

– Ти хочеш повідомити родичів? Я піду перегляну відео з віддалених камер. Вони не в коридорі палили йому пальці, а приперли звідкілясь.

– Угу, – мовив Міллер, – в мене є бланк зі співчуттями. Можу заповнити. Жінка?

– Не в курсі, не дивилася.

У відділку Міллер сидів собі сам за столом. Масс вже мала свій стіл за два відсіки і обладнала так, як їй було зручно. Стіл Гейвлока стояв пустим, його вже двічі протерли, так, наче режимники хотіли, щоб і дух землянський не пах над їхнім добрим старим белтерським стільцем. Міллер відкрив справу мерця, знайшов найближчого родича. Жун-Їі Дос Сантос, працює на Ганімеді. Шість років одружена. Дітей немає. Ну хоч щось позитивне: якщо мусиш вмерти наглою смертю, то нема для чого залишати по собі слід.

Він перейшов до списку формулярів листів, увів у новому вікні ім’я вдови і контактну адресу. Шановна місіс Дос Сантос, з великою скорботою повідомляю вас бла-бла-бла. Ваш (він вибрав з меню) чоловік був вагомим і поважним членом суспільства Церери, і я запевняю вас, що ми зробимо усе можливе, аби його вбивця чи вбивці були притягнуті до відповідальності за вчинене. Ваш...

Це було не по-людськи. Це було безособово холодно і пустельно, мов вакуум. Той шмат м’яса в коридорі був реальним чоловіком з бажаннями і страхами, як і будь-хто інший. Міллеру стало цікаво, як його характеризує ситуація, в якій він так легко ігнорує факти? Та все він знав і так. Листа відправив і спробував не заглиблюватися в біль від того, що відбувається.

На табло повно повідомлень. Кількість пригод була вдвічі більша від звичної. Ось так воно і виглядає, подумав детектив. Ні заворушень, ні боїв, ані перестрілок з морпіхами в коридорах. Просто купа нерозслідуваних вбивств.

Але тут же виправив сам себе: ось як воно виглядатиме незабаром. Та це не робило його наступне завдання легшим. Шаддід була у своєму кабінеті.

– Чим можу допомогти?

– Мені потрібно зробити запит стенограми розслідування, – мовив він, – але це трохи нестандарт, тому, як мені здається, запит має проходити через вас.

– Я гляну, – відповіла капітан і відкинулась на кріслі. – Що нам треба отримати?

Міллер кивнув, немов підтверджуючи, що саме таких слів він від неї і очікував.

– Джим Голден. Землянин з «Кентербері». Приблизно зараз Марс мав би вже підібрати його людей. І мені треба лист для запиту розшифровки допиту.

– Ви ведете справу, яка пов’язана з «Кентербері?»

– Так, відповів Міллер, схоже, що так.

– Ану розповідайте.

– Це додаткове завдання по Жулі Мао. Я ж її розшукую...

– Я бачила ваш рапорт.

– Отже, ви знаєте, що вона була пов’язана з АЗП. Наскільки мені відомо, вона була на фрейтері, який виконував рейс на замовлення Альянсу.

– Докази є?

– Мені розповів один АЗПшник.

– Під запис?

– Ні, неформально.

– І як це пов’язано зі знищенням марсіянським флотом «Кентербері»?