Джеймс С. – Пробудження Левіафана (страница 101)

Джим не міг втриматися й не пирхнути:

– І що? Вони виключають для нас будь-яку шкоду? Серйозно? Ти вважаєш, якщо ми цьому пояснимо, що не дозволимо опуститися на Землю, воно просто погодиться і піде собі кудись?

– Не воно, – сказав Міллер, – вона.

Наомі дивилася на Голдена і хитала головою. Вона теж не помітила у детектива жодних розладів.

– Я майже рік, дідько, витратив на цю справу, – розповідав Міллер, – я заліз в її життя, читав її пошту, зустрічався з її товаришами. Я знаю її. Вона настільки незалежна, наскільки людина може бути, і вона нас любить.

– Нас? – перепитав Джим.

– Людей. Вона любить людей. Вона відмовилася від життя маленької багатійки і приєдналася до АЗП. Вона підтримала Пояс, тому що це було правильно. Вона нізащо не вб’є нас, якщо знатиме, що відбувається. Мені просто потрібно знайти спосіб їй це пояснити. Я можу це зробити. Дай мені шанс.

Голден запустив руку в чуба, скривившись від накопиченого там жиру. Один-два дні при великому прискоренні не сприяли регулярному миттю.

– Я не можу, – відповів Голден, – ставки занадто високі. Ми діємо за планом. Мені шкода.

– Вона б тебе перемогла.

– Що?

– Ну, може й ні. В тебе чортова купа зброї. Але протомолекула розібралася з інерцією. А Жулі? Вона боєць, Джиме. Якби ви змагалися, то я б поставив гроші на неї.

Голден бачив відео, як Жулі відбивалася від нападників на борту корабля-невидимця. Дівчина методично і жорстко захищалася. Вона билася без пощади. Коли опинилася в небезпечній пастці, то в її очах відбилася дикість. Лише броня на її противниках не дозволила нашкодити їм значно більше перед тим, як її вирубили.

Від думки про те, що Ерос може відбиватися, на Джимовій потилиці заворушилося волосся. Поки що воно постійно ухилялося від прямих атак. А що станеться, коли воно перейде до бою?

– Ти міг би її знайти і використати бомбу.

– Так, якщо не зможу достукатися до неї, – погодився Міллер. – Ось моя пропозиція: я її знайду. Я поговорю з нею. Якщо не зможу – то вирублю, а ви перетворите Ерос на попіл. Я не проти. Але ви маєте дати мені час спробувати мій варіант.

Голден глянув на Наомі, а вона озирнулась на нього. Її обличчя зблідло. Він хотів побачити питання у її погляді, аби планувати наступні дії, спираючись на її думки. Вона не запитала. Це мало стати його рішенням.

– Тобі знадобиться більше, ніж двадцять сім годин? – нарешті запитав капітан.

Він почув, як Міллер довго видихав. В його голосі звучала вдячність, і це було ще гірше за благання.

– Я не знаю. Там декілька тисяч кілометрів тунелів і жодна з транзитних систем не працює. Я маю пройти все сам, тягнучи цей клятий возик. Це не враховуючи того факту, що я навіть не знаю, що шукаю. Але дай мені трохи часу, і я розберуся.

– І ти розумієш, що якщо перемовини не допоможуть, тобі доведеться вбити її і себе.

– Так, розумію.

Голден сказав «Росі» виконати розрахунок часу, потрібного Еросу, аби досягти Землі з теперішнім прискоренням. Ракети з Землі покривали відстань значно швидше за Ерос, адже МПБР були просто перевантаженими двигунами Епштейна з прикрученими ядерними зарядами попереду. Їхнє прискорення обмежувалося лише працездатністю самих двигунів. Якщо ракети не прилетять, то Еросу знадобиться не менше тижня, навіть якщо він збереже теперішній темп прискорення.

Та час мав певну гнучкість.

– Зачекай, дай нам тут де в чому розібратись, – звернувся капітан до детектива, а потім вимкнув звук.

– Наомі, ракети летять по прямій лінії до Ероса, і «Росі» вважає, що вони перехоплять його приблизно за двадцять сім годин плюс-мінус. Скільки часу ми виграємо, якщо перетворимо пряму лінію на криву? Наскільки ми повинні викривити траєкторію ракет, аби вони все-таки поцілили Ерос, поки він не дістався занадто близько?

Наомі схилила голову набік і підозріло глянула на нього крізь звужені повіки:

– До чого це ти ведеш?

– Можливо, даю Міллерові шанс попередити першу міжвидову війну.

– Ти довіряєш Міллерові? – сказала вона з раптовою злістю. – Ти ж вважав, що він нездоровий. Ти викинув його з корабля, вважаючи психопатом і вбивцею, а тепер хочеш дозволити йому говорити від імені людства з чужинською богоподібною штукою, яка хоче порізати нас на шматки?

Капітан вичавив посмішку. Якщо сказати розлюченій жінці, наскільки привабливою її робить гнів, вона дуже швидко перестане бути милою. І крім цього, їй потрібно донести сенс того, що відбувається. Так він зрозуміє власну правоту.

– Якось ти сказала, що Міллер був правий, навіть коли я вважав, що він помиляється.

– Я не робила таких безпідставних заяв, – Наґата вимовляла кожне слово окремо, наче розмовляла з розумово неповноцінною дитиною, – я казала, що він був правий, коли застрелив Дрездена. Це не робить стан Міллера стабільним. Він в процесі вчинення самогубства, Джиме. У нього фіксація на цій мертвій дівчині. Я навіть уявити собі не можу, що у нього відбувається в голові зараз.

– Погоджуюсь. Але наразі він там, має влучний, гострий погляд і чудово розбирається в речах. Він відслідкував нас до Ероса, засновуючись тільки на назві корабля, яку ми обрали. А це з біса вражає. Він навіть ніколи не зустрічав мене, але розколов так добре, що зрозумів, що мені сподобається назвати судно на честь коня Дон Кіхота.

Наомі засміялась:

– Серйозно? Так ось звідки це прийшло.

– Тож коли детектив каже, що знає Жулі, я йому вірю.

Наомі почала було щось говорити, але зупинилась.

– Ти вважаєш, вона обіграє ракети? – більш м’яко запитала Наґата.

– Він вважає, що така змога є. І також є змога умовити її не вбивати всіх нас. Я хочу дати йому такий шанс. Я йому винен.

– Навіть якщо це означатиме загибель Землі?

– Ні, – відповів капітан, – не настільки аж.

Наомі знову зупинилась. Її лють танула.

– Тож відтермінувати удар, а не відмінити. Купити йому трохи часу. Скільки ми можемо дати?

Наомі насупилась, дивлячись на екран. Він майже міг спостерігати, як в її голові змінюються варіанти. Жінка посміхнулась, її роздратування вже зникло, змінившись бешкетливим виглядом, якого вона набувала, коли знала, що вона справді має клепку в голові.

– Стільки, скільки ти захочеш.

***

– Що-що ви хочете зробити? – перепитав Фред.

– Ненадовго збити ракети з курсу, аби дати Міллеру більше часу. Але, звісно, так, щоб ми могли знищити Ерос, якщо знадобиться, – сказав Джим.

– Це нескладно, – додала Наомі, – я відправлю вам детальні інструкції.

– Давайте загальними словами, – попросив Джонсон.

– Земля навела свої ракети по п’ятьом транспондерам ваговозів на Еросі, – сказала Наомі, –

додаючи свій план до відео на екрані. – Ви маєте судна і станції по всьому Поясу. За допомогою програми для реконфігурації транспондерів, яку ви нам колись надали, ви присвоюєте коди цих транспонедрів бортам або станціям по напрямку вектора, аби направити ракети по довгій дузі, яка так чи інакше приведе їх до Ероса.

Фред похитав головою.

– Не спрацює. Тієї ж хвилини як командування флоту ООН помітить наш вчинок, вони просто накажуть ракетам перестати слідувати за цими кодами і почнуть розробляти якийсь інакший шлях узяти Ерос на приціл. І на додачу вони дуже на нас розлютяться.

– Звісно, що вони розлютяться, – відповів Джим. – Але вони не повернуть свої ракети. Саме перед тим як почати збивати з курсу ракети, ми запустимо масивну гакерську атаку на ракети з різних місць.

– Тож вони зрозуміють, що ворог намагається їх обдурити, і вимкнуть програмування у польоті, – висловився Джонсон.

– Саме так, – погодився Голден, – ми скажемо їм, що спробуємо їх надурити, вони перестануть слухати, і коли вони не слухатимуть, то тут ми їх і обдуримо.

Джонсон знову похитав головою, цього разу кинувши на Джима якийсь переляканий погляд людини, яка хоче потроху вислизнути з кімнати.

– Я на це ніколи не пристану, – сказав він. – Міллер не збирається укладати жодних магічних угод з прибульцями. Ми збираємось знищити Ерос у будь-якому випадку. Навіщо ж відтягувати невідворотнє?

– Тому що, – спробував пояснити Голден, – я починаю вважати, що це може стати менш небезпечним варіантом. Якщо ми скористаємось ракетами без того, аби вивести з ладу командний центр… мозок… що завгодно, ми не будемо впевнені, чи це спрацює, але я точно впевнений, що шансів у нас поменшає. Лиш Міллер може це зробити. І ось такі в нього умови.

Фред стиха вилаявся.

– Якщо Міллерові не вдасться поговорити, він підірве бомбу. І цьому я йому довіряю, – спробував підштовхнути генерала Голден. – Давайте-но, Фреде. Ви знаєте, як ці ракети влаштовані, не гірше за мене. Навіть краще. У них паливних пелет досить, аби обігнути Сонячну систему двічі. Ми нічого не втратимо, надавши детективу трохи більше часу.

Фред втретє похитав головою. Його обличчя зробилося жорстким. Він не пристане. Але перед тим як він промовив «ні», Джим скзав:

– Пам’ятаєте той бокс із протомолекулою і всіма лабораторними записами? Бажаєте дізнатися мою ціну за нього?