Джеймс С. – Пробудження Левіафана (страница 10)

– Ох… тут дещо сталося, мав відволіктися на хвильку. Повторіть.

– Ми спробуємо підлаштувати частоти відбиття лазерів наведення та випромінюватимемо його нашою комунікаційною решіткою. Можливо, торпеди подумають, що насправді ми є ціллю, – переповіла Наомі тоном, яким повторюють прості речі малим дітям.

– І тоді вони нас знищать?

– Я думаю, що ми можемо втекти, відволікаючи торпеди. А коли відійдемо подалі, геть від «Кента», то просто вимкнемо передавач і заховаємося в астероїдах.

– Не спрацює, – видихнув Голден. – Лазерне відбиття вони використовують як головне при супроводженні, але вони ще й візуально захоплюють ціль через телескоп. З першого погляду торпеди зрозуміють, що ми не їхня ціль.

– Ну ми хоча б спробуємо?

– Навіть якщо нам це вдасться, то заряди, які можуть знищити «Кент», залишать від нас брудну пляму у вакуумі.

– Ну добре, – не здавалася Наомі, – що ще у нас є?

– Нічого. Розумники з військових лабораторій вже продумали геть усе, що ми можемо зімпровізувати за ці 8 хвилин, – пробурмотів старпом. Сказати це вголос означало прийняти самому.

– То що ми тут робимо, Джиме? – запитала інженер.

– Сім хвилин, – голос Беки залишався на диво спокійним.

– Ми йдемо туди, – нарешті вирішив Голден, – можливо, ми підберемо когось після зіткнення. Допоможемо розбиратися з пошкодженнями. Алексе, новий курс готовий?

– Прийнято, старший помічнику. Серйозне прискорення, а потім політ за інерцією. Кутовий підхід розраховано так, аби дюзами не пропалити діру в «Кенті». Час для рок-н-ролу? – відповів Алекс.

– Так. Наомі, екіпаж має бути пристебнутим на випадок великого g, – мовив Джим і, відкривши канал до Макдовела: – Капітане, ми йдемо так швидко, як можемо. Намагайтеся вижити, а «Лицар» підбере потерпілих та допоможе з ремонтом.

– Прийнято, – відповів кеп і розірвав зв’язок.

Голден знову викликав Аде:

– Ми йдемо на прискоренні, тому я не зможу говорити. Але залиш зв’язок увімкнутим, добре? Холєра ясная, просто бурмочи щось. Бурмотіння буде досить. Я просто дуже хочу чути, що ти в порядку.

– Добре, Джиме, – відповіла Аде та й по тому замовкла, проте канал не вимкнула. Він міг чути її дихання.

Алекс почав відлік на загальному каналі. Голден перевірив ремені і натиснув кнопку введення «соку». Тузень голок уп’явся в його тіло позаду через мембрани у скафандрі. Серце здригнулося, а мозок стиснуло хімією, немов залізними ланцюгами. По хребту пішов смертельний холод, обличчя запекло, неначе від радіаційного опіку. Він стукнув кулаком по підлокітнику крісла, бо ненавидів цей момент. Але далі буде гірше. На загальному каналі пілот охнув, коли голки ввели «сік». На нижніх палубах хімія теж була введена екіпажу, аби вони не померли від прискорення, та до неї додано заспокійливе, щоби легше було зносити політ. Алекс вимовив: «Один», і Джим став важити півтони. Нерви в очних западинах почали боліти від збільшеної ваги очних яблук. Тестикули зіткнулися зі стегнами. Він намагався не ковтнути власний язик. Судно навколо нього стогнало та скрипіло. На нижніх палубах щось незрозуміло бахнуло, проте жодного червоного вогника на пульті не загорілося. Двигун шаттла міг розвинути значне прискорення ціною величезного поглинання пального. Але якщо вони могли врятувати «Кентербері», то це не грало жодної ролі.

Крізь гупання крові у вухах він міг чути дихання Аде та клацання клавіш на клавіатурі. Джим волів би заснути під ці звуки, та «сік» нутрував у його крові. Таким бадьорим він не був ще ніколи.

– Так, сер, – відповіла жінка в мікрофон. Лише за секунду Голден зметикував, що то вона відповідала капітанові, і тут-таки додав гучності, аби почути слова Макдовела: «…головний двигун увімкнути. Повна потужність».

– Ми завантажені повністю, сер. Якщо ми дамо таке прискорення, то двигун просто зірве з кріплень, – відповіла Аде.

Макдовел мусів просити її запустити епштейна:

– Містер Такунбо, – мовив той, – у нас… чотири хвилини. Якщо ви зламаєте двигун, я вас ні в чому не звинувачуватиму.

– Так, сер. Вмикаємо головний двигун. Виходимо на повне прискорення, – на задньому плані Голден почув сирени попередження про велике прискорення. Голосне клацання: Аде пристебнулася до крісла.

– Головний увімкнеться на три, два, один… Виконано.

«Кентербері» заревів ТАК, що Голден мусів прикрутити гучність. Ревіло і стогнало декілька секунд, а потім щось з чимось стикнулося з дрижанням. Джим, борючись зі сліпотою через прискорення, перемкнув канал на зовнішній огляд: «Кент» виглядав цілим.

– Аде, що це з біса було? – запитав капітан, язик у нього ледве рухався.

– Двигун виламав опори. Головний вимкнуто, сер, – відповіла Аде, але фразу «Сталося саме так, як я і казала» не вимовила.

– Що ми виграли? – запитав Макдовел.

– Небагато. Торпеди ідуть 40 км за секунду і прискорюються. У нас лишилися тільки маневрові прискорювачі.

– Курва, – відповів кеп.

– Вони вдарять по нас, сер.

– Джиме, – голос Макдовела пролунав дуже голосно на загальному каналі, – нас підіб’ють, і з цим нічого не поробиш. Клікни двічі для підтвердження.

Джим двічі натиснув кнопку мікрофона.

– Окей, тепер нам варто подумати про виживання після удару. Якщо вони скалічать нас перед абордажем, то виб’ють двигуни та комунікаційну решітку. Бекка передає сигнал SOS, як тільки ми намацали ті торпеди, але я хочу, аби ти продовжив, коли ми замовкнемо. Якщо вони зрозуміють, що ти поряд, то навряд чи стануть викидати нас через шлюз. Ну, ти в курсі, свідки, – Макдовел закінчив довгу тираду. Джим знову двічі клікнув.

– Розвертайся, Джиме, ховайся в астероїдах та клич на допомогу. Це наказ.

Джим двічі клікнув та просигналив Алексу про зупинку. Враз гігантський вантаж зник з його грудей і настала невагомість. Миттєвий перехід змусив би його проблюватися, якби у «соку» не було протинудотного комопонента.

– Що сталося? – перепитав Алекс.

– Нове завдання, – відповів Джим, клацаючи зубами через «сік», – ми кличемо на допомогу і ведемо перемовини про звільнення заручників, коли поганці захоплять «Кент». Мчимо назад до астероїда, якщо вже він єдиний, за яким ми можемо сховатися.

– Зрозуміло, бос, – відповів пілот і додав стиха: – Я ладен вбити за парочку ракет або за гарненький вбудований у кіль рейкотрон.

– Я почув тебе.

– Розбудити діточок з нижньої палуби?

– Ні, нехай сплять.

– Прийнято, – відповів Камаль і відключився.

До того як мало початися прискорення, Джим увімкнув сигнал SOS. Канал до Аде залишався відкритим і, позаяк капітан відключився, дихання жінки знову було чути. Звук знову було увімкнуто наповну, і Голден відкинувся на прив’язі, очікуючи на удар прискорення. Алекс не розчарував.

– Одна хвилина.

Голос Аде був настільки гучний, що навіть спотворювався у динаміках скафандра. Та Голден не зменшував гучності. Голос дівчини надзвичайно спокійно рахував час до зіткнення.

– Тридцять секунд.

Джим відчайдушно волів сказати щось втішне, аби зробити смішним і неправдивим освідчення в коханні. Та гігант, що сидів у нього на грудях, лише реготав у відповідь своїми термоядерними дюзами.

– Десять секунд.

– Приготуватися до вимкнення реактора. Прикинемося мертвими після атаки, і вони не стануть стріляти ще раз, якщо ми не будемо ласим шматочком, – наказав Макдовел.

– П’ять, – мовила Аде.

– Чотири.

– Три.

– Дві.

– Одна.

«Кентербері» здригнувся, і монітор побілів. Аде спробувала вдихнути, але тут зв’язок обірвався. Свист статики майже розірвав Джимові перепонки, і той прикрутив звук. Тоді викликав Алекса. Раптом прискорення знизилось до притомних 2 g, а сенсори сплахнули перевантаженням. Через крихітне вічко в шлюзі лилося засліплююче світло. Джим закричав:

– Доповідай, Алекс, доповідай! Що сталося?

– Боже милий. Вони використали ядерні боєголовки. Вони підірвали «Кент» ядерними бомбами, – тихо й ошелешено доповів пілот.

– Який статус судна? Доповідай про «Кентербері»! В мене всі сенсори накрилися. Все просто побіліло.

Після довгої паузи Камал відповів:

– У мене теж сенсори вилетіли. Та я можу доповісти щодо «Кента». Я його бачу.

– Бачиш? Звідси?

– Угу. Це хмара пари завбільшки з гору Олімп. Його немає, бос. Його немає.