Джеймс С. – Пробудження Левіафана (страница 12)

– Та ми ж не на льодовозі. Нам непотрібен лід. Нам нічого не загрожує, – не здавався більше-не-напарник. Міллер зітхнув і почав терти очі пальцями і кулаком, аж поки не з’явилися кольорові привиди.

– Коли я працював в убойному, – продовжив старший детектив, – був там один хлопець. Спеціаліст з управління майном, працював із Місяцем. Хтось спалив половину його шкіри, а потім викинув через шлюз. Виявилося, що він відповідав за обслуговувавання 60 квартир на третьому рівні. Поганий район. Він хитрував. Не міняв повітряні фільтри три місяці. На трьох юнітах виросла цвіль. І знаєш, що ми знайшли потім?

– Що? – запитав Гейвлок.

– Ні біса не знайшли, бо шукати перестали. Деякі люди заслуговують на смерть, і він був з таких. Наступний хлоп, який став до цієї роботи, прочищав повітропроводи та міняв фільтри за розкладом. Ось як це буває у Поясі. Будь-хто, хто приходить сюди і не ставить систему життєзабезпечення вище за все, помирає рано. Всі хто тут залишився – турбуються.

– Вибірковий ефект? – уточнив Гейвлок. – Ти серйозно тягнеш руку за вибірковий ефект? Ніколи не думав, що почую цю маячню від тебе.

– Що це?

– Гівняна расистська пропаганда, от що. Та сама, що розповідає, як різниця в навколишньому середовищі настільки змінила астероїдян, що замість стати нав’язливими маніяками, вони взагалі перестали бути людьми.

– Я цього не казав, – відповів Міллер, розуміючи, що саме це він і сказав насправді. – Я казав, що белтери недовго запрягають, коли хтось прикручує краник на базових ресурсах. Вода – це майбутнє повітря, реактивна маса і питво для нас. Ми з цим не шуткуємо.

Візок заїхав на рамку з металевими ґратами. Нижні рівні лишилися позаду. Гейвлок замовк.

– Цей тип, Голден. Він же не сказав, що то був Марс. Просто показав марсіянську батарейку. Ти думаєш, люди оголосять… війну? Через одну картинку однієї батарейки?

– Нас не турбують ті, хто чекає на всю історію, – відповів Джо і додав подумки: «Як мінімум, не сьогодні вночі. Коли вся історія випливе, от тоді й побачимо, що й до чого».

Відділок був заповнений більше ніж на половину. Офіцери служби безпеки стояли купками, киваючи один одному, щелепи стиснуті, очі звужені. Один з поліції моралі на щось розсміявся. Його голосне, демонстративне іржання пахло страхом. Міллер побачив, як змінився Гейвлок, поки вони йшли до своїх столів. Гейвлок міг би списати реакцію Міллера на особисту гіперчутливість. Цілої кімнати, ага. Всього відділку. Коли вони дісталися столів, очі Гейвлока стали квадратними.

Увійшла капітан Шаддід: сонного погляду не стало, волосся зв’язане позаду, однострій охайний і професійний, голос спокійний, як у хірурга в польовому госпіталі. Вона зупинилася біля першого ж столу, перетворивши його на імпровізовану катедру.

– Пані та панове. Ви бачили передачу. Є питання?

– Хто дав цьому маханому землянину радіо? – хтось закричав. Міллер побачив, як Гейвлок разом із натовпом засміявся, але погляд не підняв. Шаддід шикнула, і натовп замовк.

– Ситуація наступна: ми жодним чином не можемо контролювати цю інформацію. Її передавали усюди. 5 сайтів у зовнішній мережі її репостили. Як наслідок, населенню стало відомо 10 хвилин тому. Наша робота на разі – звести виступи до мінімуму і забезпечити цілісність станції навколо порту. Відділки 50 та 213 нам допомагають. Начальник порту відправив усі судна з внутрішньопланетною припискою. Та це не означає, що вони всі відійшли. Вони продовжують збирати свої команди. Але це означає, що вони підуть.

– А як щодо урядових закладів? – голосно, аби його почули, запитав Міллер.

– Не наша проблема, дякувати богу. У них власна інфраструктура. Противибухові двері опущено і герметизовано. Вони від’єдналися від головної системи життєзабезпечення, так що ми навіть спільним повітрям, по факту, не дихаємо.

– Ну, це вже простіше, – докинув Євген з убійного відділу.

– Ну і погані новини, – насипала перцю Шаддід. Міллер почув тишу, коли 150 копів затамували подих, – ми маємо 80 відомих агентів АЗП на станції. Вони всі мають роботу і перебувають у нас легально. Ви всі знаєте, що саме такого моменту вони й чекали. Але наказ від губернатора наступний: ми не робимо жодних превентивних затримань. Ніхто не буде заарештований, допоки чогось не накоїть.

Відразу почувся хор невдоволених:

– Він ким себе вважає? – хтось вигукнув з-поза спин.

Шаддід рявкнула, як відрубала:

– Губернатор якраз і винайняв нас для підтримання на станції робочої атмосфери.

Краєм ока детектив помітив, як Гейвлок кивнув. Його зацікавило, що думає губернатор щодо незалежності Поясу. Мо, АЗП не єдині, хто чекав подібного розвитку ситуації.

Капітан, нарешті, дійшла до середини кімнати, відповідаючи на питання підлеглих. Міллер не прислухався особливо, тому за розмовами про локальну політику ледь не пропустив, коли Шаддід назвала його ім’я.

– Міллер очолить другу команду на портовому рівні і перекриє сектори від 13 до 24. Касаґава – третю, сектори 25-36 і так далі. Двадцять чоловік за винятком Міллера.

– Я можу це зробити і з 19-ма, – відповів Міллер. І додав стиха, повернувшись до Гейвлока: – Партнере, а ти пересидиш тут. Землянин зі зброєю не поверне ситуацію на краще.

Напарник не змовчав:

– Угу, так і знав.

– Окей, – почулося від капітана. – Ви знаєте, що робити. Ворушіться.

Міллер зібрав свій загін. Всі знайомі обличчя, з усіма він пропрацював роки в службі безпеки. Подумки і з автоматичною ефективністю він розставив їх по місцях. Браун і Ґельбфіш мали досвід штурмових груп, отже, вони поведуть фланги, якщо виникне потреба стримувати натовп. Аберфорт має три відмітки щодо надмірного насильства, з того часу як її сина вбили на Ганімеді за наркотики. Відпрацює техніки контролю гніву іншим часом, отже, буде у другій лінії. По всьому офісу командири загонів приймали подібні рішення.

– Так, – мовив Міллер, – ходімо збиратися.

Загін рушив у відділ матеріального забезпечення, але командир затримався. Гейвлок залишився стояти, обпершись на свій стіл, схрестивши руки і вперіщившись кудись поглядом. Міллер коливався між симпатією та хвилюванням за чоловіка. Важко бути одночасно в команді і не в команді. Та з іншого боку, на що він розраховував, підписуючи контракт в Поясі? Гейвлок перехопив Міллерів погляд, і чоловіки кивнули один одному. Детектив відвернувся першим.

Матчастина була частково складом, частково банківським сховищем. Той, хто розробляв її дизайн, більше турбувався про збереження простору, аніж про ефективне його використання. Вбудовані в стіну світлодіодні ліхтарі надавали сірому приміщенню якогось стерильного виду. Стіни з голого каменю відлунювали кожен голос, кожен крок. Полиці з набоями, вогнепальною зброєю, мішками речдоків, запасними серверами та одностроєм на заміну тулилися до стін і займали майже весь простір. Екіпірування для боротьби з вуличними заворушеннями зберігалося в бічній кімнаті в сірих металевих шафах, обладнаних електронними замками підвищеної надійності. Стандартні обладунки складалися з високоефективних пластикових щитів, електричних кийків, накладок на гомілки, куленепробивних нагрудників і насрачників та шоломів з посиленим захистом обличчя. Все необхідне для того, щоби перетворити купку станційних охоронців безпеки на лячну нелюдську силу.

Міллер увів персональний код доступу. Дверцята відчинилися.

– Чудово, – Міллер сказав звичайним тоном, – трясця.

Шафа була порожня, «сірі труни з мертвяками» всі зникли. По всій кімнаті чулося обурення інших загонів. Міллер систематично відкривав усі шафи з потрібними обладунками, й усі були порожні. Тут з’явилася біла від гніву Шаддід.

– Який план «Б»?– поцікавився Міллер.

Капітан сплюнула на підлогу і заплющила очі. Вони ворушилися під віками, наче вона дивилася сон. За два довгих подихи очі розплющилися.

– Перевірте шафи спецзагону. Там має вистачити для екіпування двох бійців з кожного загону.

– Снайпери?

– У вас є краща пропозиція, детективе? – відповіла капітан, зробивши наголос на останньому слові.

Той підняв руки, здаючись. Екіп проти заворушень був призначений, щоб запобігати та контролювати. Екіп спецзагонів – аби вбивати з максимальною ефективністю. Схоже, їх мандат щойно змінився.

***

Будь-якого дня тисячі суден могли бути пристиковані до станції Церера, тож активність тут рідко стишувалася і ніколи не вщухала геть. Кожен сектор міг прийняти двадцять кораблів, тож існував певний рух людей і вантажів, вантажівок, підйомних кранів і промислових штабелерів. Його загін відповідав за 20 секторів.

У повітрі смерділо мастилом та холодоагентом. Гравітація була меншою за 0,3 g. Обертання станції саме по собі тиснуло та створювало атмосферу небезпеки. Міллеру порт не подобався. Він нервував, маючи вакуум так близько під ногами. Минаючи робітників доків та команди транспортів, він не знав, сміятися чи плакати. Він був тут, аби, з одного боку, лякати людей собою, а з іншого – запевнити їх, що все під контролем. Після перших трьох секторів він надів посмішку. Це був один з видів брехні, яким він непогано оволодів.

Щойно команда досягла перехрестя 19 і 20 секцій, почувся зойк. Міллер дістав з кишені ручний термінал, під’єднався до наглядової системи та обрав систему безпекових камер. Вистачило декількох секунд, аби знайти його джерело: натовп у 50–60 цивільних, що зайняв майже весь тунель і перекрив рух в обидва боки. Над головами махали ножами і дрючками. Не менше двох пістолів. Кулаки молотили в повітрі. А посередині натовпу дорідний чолов’яга без сорочки гамселив когось смертним боєм.