Джеймс Купер – Слідопит, або Суходільне море (страница 74)

Цих слів було досить: Мейбл не могла більш нічого від неї вимагати, адже гостя сама сказала, що карою за розголошення таємниці буде для неї смерть від руки свого ж чоловіка. Відчинивши Двері, вона помахала Росі на прощання рукою і вийшла з хатини. Щоб швидше визначити, де перебувають мешканці острова, Мейбл удалася до нехитрого й доцільного способу, який запропонувала індіянка. Замість того щоб вишукувати, хто і де знаходиться, вона, не приглядаючись до облич та одежі, просто всіх перерахувала, з чого виявила, що троє ще сиділо коло багаття, а двоє пішло до човнів, до того ж серед них був і містер М’юр. Шостий — а то був її дядько — спокійнісінько собі лаштував рибальське причандалля неподалік від багаття, а куховарка саме зайшла до своєї хатини. Це були й усі їхні люди. Тепер Мейбл, удаючи, ніби щось забула, і наспівуючи про себе, вернулася знову майже під саму хату і тут нагнулася, буцімто підіймаючи щось з землі, а потім швидко попрямувала до хижі, куди її послала індіянка по голуба. Ця хижа стояла зовсім занедбана, і солдати попередньої зміни перетворили її на повітку чи то на хлів, де тримали худобу. Серед усього іншого було тут і кілька десятків голубів, що клювали собі пшеницю, привезену тими ж солдатами з пограбованої канадської ферми. Мейбл без особливих труднощів спіймала одного птаха, хоч вони шугали по всій хижі й лопотіли крильми так, наче хто бив у барабани. Сховавши його за пазуху, вона поспішила зі своєю здобиччю назад до хатини, але, заглянувши всередину, побачила, що в ній уже нікого нема, і чимдуж побігла до берега. А прошмигнути туди непомітно було не важко, тому що за деревами й кущами її зовсім не було видко. Тут вона й застала вже в пірозі Червневу Росу, яка взяла голуба, сховала його в корзину власноручної роботи і, повторивши ще раз: «Блокгауз — добре», відштовхнулася від берега й перепливла вузеньку протоку так само безшелесно, як і припливла. Мейбл ще трохи постояла, сподіваючись, що, може, Роса, вийшовши на берег, подасть який прощальний знак а чи зробить дружній помах рукою, але так нічого й не діждалася. Довкола ж, на всіх без винятку островах, панувала глибока тиша, так, ніби тут ніхто й не порушував урочого спокою природи. Як здавалося Мейбл у ту мить, ніде і ні на чому не можна було помітити жодної, навіть найменшої ознаки того, що провіщало б небезпеку, про яку попереджала Роса.

Повертаючись до хатини, однак, Мейбл була вражена однією ніби й зовсім незначною на перший погляд обставиною, на яку вона іншим разом ніколи й уваги не звернула б, але яка тепер, коли у дівчини виникли підозри, відразу ж упала їй у вічі. На нижній гілці одного невеличкого деревця вона побачила шматочок червоної шерстяної тканини, з якої звичайно шиють корабельні прапори; до того ж, стьожка ця була прикріплена таким робом, що від найменшого вітерця маяла, як вимпел корабля. Навіть сама Червнева Роса і та не змогла б швидше за Мейбл прикинути й оцінити значення цієї знахідки для безпеки всієї залоги. Тільки зиркнувши, вона збагнула, що цю стьожку видно з протилежного острівця, а що вона висіла саме по дорозі від її хатини до піроги, то Роса неодмінно пройшла повз неї, а може, навіть і просто під нею. Чого доброго, вона могла бути ще й якимсь важливим умовним знаком для тих, що, можливо, причаїлися десь поруч у кущах і лише вичікують слушної нагоди для нападу. Зірвавши стьожку з дерева, Мейбл наддала ходи, сама ще гаразд не тямлячи, що їй чинити далі. А що, коли Роса ошукала її? Але вся поведінка Роси, те, якими очима вона дивилася на Мейбл, як ніжно й щиро ставилася до неї під час подорожі,— все це начебто спростовувало подібні підозріння. Потім їй спав на думку натяк Роси, ніби Гострій Стрілі подобаються блідочолі красуні, і в цьому зв’язку їй пригадалося, що він таки й справді кидав на неї оком, і вона не без остраху подумала, що навряд чи яка дружина прихильно поставилася б до тієї жінки, котра сподобалася її чоловікові. Всі ці думки лише туманно промайнули в голові нашої героїні, проте від них швидше забилося її серце й помітно почастішав крок, не принісши, однак, швидкого і ясного рішення, котрим завжди завершувалися її роздуми. Мейбл тільки додала ходи в напрямку до хатини, де жила куховарка, маючи на меті негайно перебратися до блокгауза хоча б удвох з нею, коли вже не можна було попередити всіх інших. Але тут М’юрів голос змусив її раптом уповільнити швидкі кроки.

— Куди це так хутко, чарівна Мейбл? — гукнув її М’юр,— І чому ви цураєтеся товариства? Вельмишановний сержант просто сміятиметься з такого зальотника, як я, коли Довідається, що його донька прогулюється щоранку одна, без супроводу; адже йому добре відомо, що в мене є тільки одне бажання в житті — супроводжувати вас від світання до смеркання і бути вашим покірним рабом.

— Містере М’юре, ви, безперечно, таки маєте тут якусь владу,— раптом звернулася, зупинившись, Мейбл,— у кожному разі, капрал, скажімо, зобов’язаний підкоритися офіцерові вашого рангу...

— Цього не знаю... Цього не знаю,— перепинив її М’юр нетерпляче і явно стурбовано, що за інших обставин навряд чи пройшло б повз увагу Мейбл.— Наказ є наказ, дисципліна є дисципліною, а влада — владою. Ваш добрий батечко кревно образився б, якби, не дай боже, почув, ніби я зазіхаю па лаври, які він готується пожати, а наказуючи капралові, я в той самий час наказуватиму й сержантові. Отже, наймудріше буде, коли я, як стороння в цій експедиції особа, триматимуся в тіні. І так воно, власне, з самого початку й було передбачено всіма, починаючи від самого Ланді.

— Я це знаю, і, може, воно так і краще; я б теж не хотіла, аби мій батько на когось нарікав, та все ж ви б могли вплинути на капрала, тим більше, що це йому ж пішло б на користь.

— Це як сказати,— промовив, хитро ухиляючись од відповіді, як це вміють шотландці, М’юр.— Я з більшою певністю міг би пообіцяти якраз протилежне — вплинути не на користь йому. Люди, чарівна Мейбл,— дивні істоти, і чи не найважча річ на світі — спровадити будь-кого з них на праведну дорогу, зате нема нічого легшого, як зіпхнути на хибний шлях. Не забувайте ж цього, люба моя, і хай це вам буде наукою в житті. Але що це ви крутите навколо пальчика, як крутите ви, хай буде дозволено сказати вам, усіма чоловіками?

— Та це нічого, тільки шматочок тканини, щось ніби прапор чи що... Дрібничка, навряд чи варта нашої уваги в цей тривожний час, коли б не...

— Дрібничка?! Не така це вже й дрібничка, як вам, місіс Мейбл^[120], може па перший погляд здатися,— промовив М’юр, беручи в неї стьожку й розгортаючи її в себе на долонях, в той час як лице його посерйознішало, а очі стали гостріші.— Адже ж не в страві за сніданком ви знайшли цю річ, Мейбл Дангем?..

Мейбл як могла, так пояснила, в якому саме місці вона надибала цю стьожку. Квартирмейстер, слухаючи її розповідь, весь час стурбовано зиркав то на стьожку, то на Мейбл, то знову па стьожку. Легко було помітити, що в ньому знову прокинулися глибокі підозри, а на кого саме вони падали, він не забарився відкрити.

— Не в такому місці ми з вами перебуваємо, Мейбл Дангем, де можна розвішувати на вітрі наші прапори й вимпели,— сказав він, зловісно похитуючи головою.

— Я й сама так подумала, містере М’юре, тому й зняла цього прапорця, а то він, чого доброго, ще викаже ворогові нашу присутність, хоча, може, цю ганчірку міг хтось повісити й просто так, без будь-якого наміру. Може б, розповісти про цю обставину моєму дядечкові, як ви гадаєте?

— Я в цьому не бачу жодної потреби, чарівна Мейбл, бо, як ви й самі слушно сказали, це до певної міри — обставина, а різні «обставини» й так часто не дають спокою нашому поважному мореплавцеві. Проте цей прапор, якщо його так можна назвати, взагалі повинен належати якомусь судну. Як ви й самі бачите, він зроблений з флагдуку — матеріалу, що йде тільки на корабельні прапори та вимпели, тим часом як прапори сухопутних військ робляться з шовку чи з фарбованого полотна. Якщо хочете знати, ця стьожка точнісінько такого кольору, що й вимпел «Вітрогона»! Ага, тепер я пригадую: на тендері саме кінець вимпела був відірваний.

Серце дівчини наче обірвалося, проте в неї вистачило самовладання, щоб не відповісти на М’юрові слова.

— Це треба належно розслідувати,— продовжував М’юр — Зрештою, може, все ж таки слід коротенько обговорити це питання з добродієм Кепом, адже вірнішого підданця його величності короля навряд чи знайти у всій Британській імперії.

— Мене ця стьожка так наполохала,— вела знову Мейбл,— що я оце вирішила забрати з собою куховарку і перебратися з нею до блокгауза.

— Це нерозважливо, Мейбл, тому що у випадку висадки ворога перш зазнає нападу саме блокгауз, а він, я вам повинен відверто сказати, поганенько пристосований до стану облоги. Коли б мені було дозволено висловити свою думку на випадок такої скрути, то я вам радив би ось що. Сісти в наш човен, який стоїть,— а в цьому ви й самі зараз можете легко пересвідчитися,— у такому місці, звідки дуже зручно втекти через протоку навпроти, І там за яких пару хвилин ви вже сховалися б за острівцями, де вас ніхто не знайшов би. Вода слідів не полишає, як цілком справедливо каже Слідопит, а там, очевидно, стільки різних проток і рукавів, що втечу можна було б вважати забезпеченою. Я завжди дотримувався думки, що Ланді йде на страшенно великий ризик, займаючи такий далеко висунутий і відкритий з усіх боків пост.