Джеймс Купер – Слідопит, або Суходільне море (страница 37)

— Обидва в те саме місце? — поцікавився майор.

— Тільки подряпина! — крикнули йому у відповідь.— Тільки лушпайка здерта!

— Як це так, Слідопите? Невже Джаспер — Прісна Вода забере цього разу приз?

— Віддайте йому приз,— відповів, кивнувши головою, Слідопит і неквапом рушив від позиції.— Що за створіння людина! Ніколи не цінує того, чим її обдарувала природа, а завжди зазіхає на те, чого їй не дано провидінням.

Що Слідопит навіть не прострелив картоплини, а лише здер лушпинку, то приз одностайно присудили Джасперові. Коли Джаспер уже тримав капор у руках, до нього підійшов квартирмейстер, з удаваною щиросердістю привітав з перемогою і, ніби між іншим, додав:

— Ну от, хлопче, ти виграв цей очіпок, а нащо він тобі? З нього ж ні паруса, ні навіть корогви не зробиш. Хіба ж не вигідніше було б, Прісна Водо, одержати вартість оцього капора блискучими королівськими срібняками?

— Його за гроші не купити, поручнику,— відрізав Джаспер, чиї очі аж горіли з щастя й радощів.— Для мене цей очіпок дорожчий за п’ятдесят новісіньких вітрил для «Вітрогона».

— Ну, ну, ну, хлопче! Ти, бачу, такий само божевільний, як і всі тут. Та, коли хочеш, я тобі за цю дрібничку не пожалкую навіть пів гінеї^[67] аби тільки вона не валялась у твоїй каюті, щоб потім, зрештою, прикрасити голову якої-небудь скво.

Хоча Джаспер і гадки не мав, що лукавий квартирмейстер пропонував йому менше половини справжньої ціни капора, він з байдужістю вислухав пусті його балачки. Похитавши заперечливо головою, матрос попрямував до помосту, викликавши неабияке збудження у всіх без винятку офіцерських дам, кожна з яких уже вирішила про себе прийняти дарунок, коли хлопець буде такий галантний і піднесе його їй. Але Джаспер горів бажанням подарувати капор панні свого серця, та й, бувши від природи сором’язливий, ніколи не поквапився б на таку честь — улещати осіб, які в його розумінні належали до хтозна-якого високого світу.

— Мейбл,— промовив він,— цей приз для вас, коли ви тільки не...

— «Коли я тільки не» що, Джаспере?..— спитала дівчина, яка так хотіла допомогти вкрай зніяковілому хлопцеві, що поборола навіть власну сором’язливість, хоч обоє вони до .того зашарілися, що мало не виказали своїх почуттів.

— Коли ви тільки не погордуєте взяти його з рук людини, яка, може, не годна й сподіватися, що ви приймете від неї цей подарунок.

— Я приймаю його, Джаспере; хай він буде мені на спогад про ті небезпеки, які довелося мені пережити разом з вами, і на знак великої вдячності вам,— вам і Слідопитові за ваші турботи про мене.

— Я тут ні до чого, я тут ні до чого! — запротестував Слідопит.—Джаспер виграв приз, і він його дарує, отож йому і віддайте належне, а моя черга буде іншим разом, моя та квартирмейстерова,— он він, здається, місця собі не знаходить через те, що приз дістався Джасперові, а не йому, хоча я ніяк не можу зрозуміти, навіщо йому цей капор: адже в нього нема дружини, щоб зробити їй подарунок.

— А в Джаспера — Прісної Води хіба є? Чи, може, у вас самого, Слідопите, вона є? А може, я хотів за допомогою цього капора знайти собі дружину чи просто повісити його на згадку про те, шо в мене була колись дружина, або щоб усі бачили, як я люблю представниць ніжної статі, або хоча б тільки тому, що капор — предмет жіночого туалету; та й ще з деяких інших, не менш поважних міркувань... Обмеженій людині ніколи не збагнути далекоглядної, а крім того, щоб ви знали: якщо чоловік одразу ж по смерті своєї дружини шукає собі нову подругу життя, це — найкращий доказ того, що він був їй справжнім чоловіком. Любов — це великий дар божий, і якщо чоловік одразу ж після смерті любої дружини шукає собі нову подругу життя — значить, він цим даром наділений особливо щедро.

— Може й так, може й так; я людина в цьому зовсім недосвідчена і не буду сперечатися з вами. Хай ось Мейбл, сержантова донька, краще відповість вам... Ну, Джаспере, хоч ми з тобою вже й відстрілялися, але давай подивимося, як там інші орудують рушницею.

І Слідопит зі своїм приятелем відійшов і став збоку, тому. що змагання мали от-от відновитися знову. Але дам стрілецькі змагання тепер уже цікавили менше, ніж капор. Він одразу пішов по руках,— дами його обмацували, визначали якість шовку, обговорювали фасон, приглядалися, як пошитий, і ніяк не могли дійти згоди між собою, чи таки пасує дочці унтер-офіцера така дорога річ.

— Може, трохи згодом, коли добре надивитеся на нього, ви захочете продати його?— запитала капітанша.— Носити його, по-моєму, ви все одно ніколи не зумієте.

— Хтозна, може, й не зумію, мадам,— відповіла ввічливо Мейбл,— проте і розлучатися з ним мені теж не хотілося б.

— Ніхто не каже, люба, що ви у сержанта Дангема бідна дочка і що вам треба продавати речі свого туалету, одначе погодьтеся, що мати річ і не носити її — то марно викинути гроші.

— Мені не хотілося б розлучатися з подарунком друга.

— Хлопець і сам буде про вас кращої думки, якщо ви розумно використаєте його подарунок після того, як трохи забудеться цей пам’ятний для нього день. Це гарний і елегантний капор, і не треба його викидати.

— А я й не думаю викидати, мадам, я його берегтиму.

— Як хочете, люба; дівчата у вашому віці взагалі не розуміють своєї вигоди. Однак затямте собі: коли ви передумаєте, я вже нізащо його не візьму, якщо він хоч раз побуває у вас на голові.

— Так, мадам,— як найлагіднішим тоном відповіла їй Мейбл, проте очі її сяяли, немов діаманти, а щічки зажевріли пелюстками троянд, і вона, ніби приміряючи, приклала капор до своїх ніжних плечей, а потім спокійнісінько зняла його.

Кінець змагань був уже зовсім нецікавий. Стріляли, правда, добре, проте змагання ці своїм рівнем набагато поступалися попереднім, і невдовзі глядачі стали розходитися. Першими пішли дами й офіцери, а за ними й усі інші жінки. Мейбл поверталася пологим берегом озера, вздовж якого суцільним карнизом нависали невисокі скелі; вона йшла, погойдуючи на пальчику свій ошатний капор,, і тут несподівано зустріла Слідопита. Він ніс за плечем рушницю, з якої стріляв на змаганні, а сам був якийсь похнюплений і зовсім не схожий на того жвавого й завжди невимушеного мисливця, яким вона звикла його бачити. Після кількох буденних фраз на похвалу безмежній гладіні Онтаріо, що простяглося перед ними в усій своїй величі, він раптом повернувся, вперше за весь час зустрічі звів на неї допитливий погляд і сказав:

— Джаспер здобув для вас цей капор, Мейбл, не надто перенапружуючи свої здібності.

— Він здобув його чесно, Слідопите!

— Авжеж, цього ніхто й не ставить під сумнів: куля точно пронизала картоплину, краще ніхто цього не зробив, хоча дехто, може, здатен був на таке ж саме.

— А проте ніхто ж цього так і не зробив! — зопалу вигукнула Мейбл і тієї ж миті пожалкувала за свою гарячковість, помітивши, що ці слова, як і почуття, з якими вона їх виголосила, дуже засмутили провідника.

— То правда, то правда, Мейбл; таки ніхто, крім нього, не зробив цього тоді, одначе нема чого мені приховувати хист, яким нагородило мене саме провидіння... Так, так, більш ніхто там не зробив того самого, але ось зараз ви на власні очі переконаєтеся, на що ми взагалі спроможні. Гляньте лишень угору — бачите чайок, що літають над. нами?

— А чого ж ні, Слідопите, їх стільки, що годі не помітити.

— Так ось, там, де вони перекривають одна одну в леті,— промовив Слідопит, знімаючи з плеча рушницю,— оті, оті дві, дивіться!

І в ту ж мить, коли дві чайки, що пролітали одна від одної за кільканадцять ярдів, опинилися на одній лінії, гримнув постріл, і обидві жертви були прошиті однією кулею. Ще чайки не попадали в озеро, як Слідопит поставив приклад на землю, зайшовшись своїм звичним сміхом, і на його чесному обличчі не лишилося й тіні образи.

— Оце дещиця, Мейбл, оце дещиця, хоча за це й немає капора вам у дарунок! А втім, хай вам краще сам Джаспер усе розповість, бо навряд чи у всій Америці є ще одна людина з чеснішою і правдивішою душею, як він.

— Виходить, у тому, що Джаспер одержав приз,— не одна його заслуга.

— Не те, Мейбл. Він робив усе, що міг, і зробив добре. Як для людини, чия стихія — море, а не суходіл, Джаспер стріляє просто чудово, і на нього можна цілком покластися як на воді, так і на суші. Проте я сам винен у тому, Мейбл, що капор не дістався мені, хоча, власне, то не має значення... не має значення, адже він все одно дістався кому слід.

— Тепер, здається, я розумію вас, Слідопите,— промовила Мейбл, мимоволі червоніючи.— Цей капор — спільний подарунок від вас і від Джаспера.

— Сказати так — значить образити хлопця. Він виборов це вбрання і мав повне право подарувати його. Єдине, що ви можете думати, Мейбл, це — не сумніватися, що якби я виграв його, він був би вручений тій самій особі.

— Я не забуду цього, Слідопите, й докладу всіх зусиль, щоб усім стало відомо, яке мистецтво ви продемонстрували на цих двох бідних птахах.

— Ради бога, Мейбл! Розповідати комусь у нас на кордоні про те, що Слідопит, мовляв, стріляє влучно, нема так само потреби, як нема потреби повідомляти, що в цьому озері є вода і що на небі світить сонце. Кожен і так добре знає, на що я спроможний у стрільбі, тому ваші слова справили б на людей-не більше враження, ніж, скажімо, французька. мова на американського ведмедя.