Джеймс Баллард – Висотка (страница 16)
Коли скавучання собаки затихло, ліфт нарешті відповів на виклик. Кабіна піднялася на останній поверх, і двері відчинилися. Ледве жива вівчарка лежала на закривавленій підлозі, голова та спина її були в крові. Жмутки сплутаної шерсті прилипли до стінок кабіни.
Ройял спробував заспокоїти собаку, але вівчарка клацнула зубами, злякавшись тростини. Підбігли сусіди, стискаючи в руках грізну зброю — тенісні ракетки, гантелі та палиці. Але всіх їх попросив розступитися приятель Ройяла, гінеколог на прізвище Пенгборн. Він ходив у басейн з Енн і часто бавився з вівчаркою на даху.
— Дайте поглянути... Бідолаха, ці дикуни тебе збили на квасне ябко... Ройяле, віднесемо його до вашої квартири. А потім, думаю, потрібно обговорити, що робити з ліфтом.
Пенгборн став на підлозі навколішки, видавши над собакою серію дивних свистів. Кілька тижнів гінеколог переконував Ройяла втрутитися в систему комутації електричних ланцюгів будівлі — засіб помсти нижнім поверхам. Ця передбачувана влада над висоткою головним чином і привертала сусідів до Ройяла. Пенгборн трохи дратував Ройяла м'якими руками і манерами лікаря під час обходу, він ніби постійно намагався втішити неспокійну пацієнтку в цікавому стані. Втім, Пенгборн належав до нового покоління гінекологів, які взагалі не торкаються пацієнток і новонароджених. Він був спеціалістом із комп'ютерного аналізу криків породіль, за якими прогнозував усі майбутні скарги. Він грався з цими записами, як раніше чаклуни — нутрощами. І, природно, єдиною прихильністю Пенгборна у висотці була лаборантка з 2-го поверху — худа тиха брюнетка. Але він порвав із нею після того, як стали виникати сутички.
Так чи інакше, він мав знатися на травмах. Ройял дивився, як Пенгборн заспокоює пса і оглядає рани. Він тримав собачу морду білими руками, ніби щойно вивільнив бідну тварину з клітки. Потім вони наполовину донесли, наполовину дотягли собаку до квартири.
На щастя, Енн і Джейн Шерідан вирушили до супермаркету на 10-му — єдиним ліфтом, залишеним для загальних потреб.
Пенгборн уклав собаку на покривало канапи.
— Добре, що ви тут,— сказав Ройял.— Ви не на роботі?
Пенгборн погладив вівчарку по голові, що опухла, і його біла долоня від крові здавалася ще тоншою.
— Я їжджу до консультації два рази на тиждень — якраз вистачає часу прослухати останні записи криків. А так тут чергую.
Він пильно подивився на Ройяла.
— На вашому місці я б приглядав за Енн, якщо ви не хочете, щоб вона...
— Розумна рада. А ви не думали виїхати? Нинішні умови...
Гінеколог насупився, ніби не розуміючи, чи всерйоз говорить Ройял.
— Я тільки в'їхав. З чого б це я поступався цим людям? — він рішуче ткнув у підлогу закривавленим пальцем.
Вражений тим, з якою рішучістю цей витончений і педантичний чоловік збирався відстоювати свої володіння, Ройял проводив його до дверей, подякував за допомогу і пообіцяв обговорити з ним диверсії в ліфтах. Наступні півгодини Ройял промивав вівчарці рани. Попри те, що собака заснув, кров'яні плями вселили в Ройяла неспокій. Напад розбудив у ньому майже усвідомлене бажання конфлікту. Досі він діяв як миротворець, стримуючи сусідів від безглуздої помсти. Тепер він жадав заворушень. За будь-яку ціну.
Десь унизу розбилася пляшка, упавши на балкон,— короткий вибух на тлі щораз гучнішого реву магнітофонів, криків і грюкання. Світло в будинку почало гаснути, меблі в чохлах навколо Ройяла ніби танули в тумані. Наближався вечір, скоро настане найнебезпечніший час. Уявивши, як Енн буде пробиватися назад із 10-го поверху, Ройял повернувся до виходу з квартири.
Біля дверей він зупинився, накривши долонею циферблат наручного годинника. Про Енн він турбувався з колишньою силою, принаймні, відчував до неї сильні власницькі почуття, але вирішив почекати ще з півгодини, перш ніж вирушати на пошуки. І нехай це лише збільшить небезпеку та можливість сутички. Ройял спокійно пройшов помешканням, зважаючи на телефони з акуратно накрученими дротами, що лежали на підлозі. Енн, навіть якщо потрапить у пастку, подзвонити не зможе.
Чекаючи в темряві, він піднявся в пентхаус подивитися на мартинів. У вечірніх сутінках їхнє пір'я здавалося примарним. Мов птиці, що чекають на карнизах мавзолею, вони сяяли крилами над білим бетоном. Ройял думав про дружину, про те, що на неї можуть напасти, і майже сексуальне тремтіння від небезпеки і спраги помсти скрутило йому нерви. За двадцять хвилин він покине квартиру і почне вбивчий спуск — смертельне піке. Шкода, що не можна взяти із собою птахів. Ройял уявив, як вони пірнають у ліфтові шахти, кружляють над сходовими прольотами і мчать по коридорах. Він дивився, як птахи кружляють у повітрі, слухав їхні крики і думав про майбутнє насильство.
9
У район висадки
Він почав спуск у глибини будівлі з холу біля швидкісних ліфтів. З кабіни щойно вийшла група збуджених сусідів: чотирма поверхами нижче мешканці з 15-го розграбували квартиру. Такі нальоти відбувалися дедалі частіше. Особливо вразливими були порожні квартири, навіть залишені всього на один день. Якась нематеріальна система зв'язку сповіщала готових до рейду грабіжників, що квартиру десятком поверхів вище або нижче можна було розорити.
Нарешті Ройял знайшов ліфт, який довіз його до 35-го поверху. Ресторан був закритий; приготувавши останній обід, шеф-кухар і його дружина зникли назавжди. Крісла та столи були нагромаджені безладною барикадою, на дверях висів замок. Високі оглядові вікна, через які можна спостерігати чарівний вид, були зачинені віконницями, і північний кінець басейну тонув у пітьмі.
Останній плавець, ринковий аналітик із 38-го поверху, якраз вилазив із басейну. Поки він перевдягався, його дружина чатувала в роздягальні. Ройял дивився, як вівчарка прочвалала калюжами на липких кахлях під вишками і справила нужду біля відчинених дверей порожньої роздягальні. Жінка навіть не скривилася. Ройял відчув гордість за пса: у того відроджувався примітивний рефлекс території. Маркування цієї кабіни надмірно яскравою сечею собаки позначило невеличку територію, що підпадає під його вплив.
Ще годину Ройял продовжував шукати дружину, спускаючись усе нижче, до центральної частини висотки. Переміщуючись із одного поверху на інший, від одного ліфта до іншого, він усвідомив всю міру катастрофи. Повстання мешканців проти будинку йшло повним ходом. Гори сміття не давали змоги доступитися до забитих сміттєпроводів. Сходи були всипані битим склом, уламками кухонних стільців і відірваних сегментів поруччя. Таксофони в ліфтових холах стояли розбитими, немов мешканці (такі само мешканці, як Енн і він сам) домовилися перервати будь-які контакти із зовнішнім світом.
Чим нижче спускався Ройял, тим сильнішою була розруха. Двері пожежних виходів було зірвано з петель, кварцове скло оглядових вікон вибите. Освітлення в коридорах і на сходах не працювало, розбиті лампи ніхто змінювати не збирався. До восьмої години ранку коридори занурювалися майже в повний морок, тут і там валялися мішки сміття. Написи на стінах, зроблені фарбами, що світяться, нагадували декорації фільму жахів.
У холах збиралися войовничі групи мешканців, що охороняли свої ліфти; вони дивилися одне на одного з різних кінців коридора. Багато жінок носили на плечах радіорації, які вони переключали з каналу на канал, ведучи якусь свою акустичну війну. Інші тягали камери зі спалахами, готові зафіксувати будь-який акт насильства, будь-яке вторгнення на їхню територію.
Переходячи з ліфта в ліфт, обстежуючи по два поверхи за раз, Ройял нарешті дістався нижньої половини будинку. Його не чіпали, коли він з'являвся в холах, розступалися. Поранена вівчарка та плями крові на куртці давали йому пропуск на територію ворогуючих кланів, немов володарю, що спустився зі своєї цитаделі, щоби пред'явити рани повсталим підданим.
Поки він дістався 10-го поверху, там спорожніли коридори і холи. Кілька мешканців никали торговим центром, витріщаючись на порожні хромовані полиці. Банк і винний магазин були закриті, опущені ґрати було замкнено. Ані сліду Енн тут не було. Ройял повів вівчарку в басейн, тепер заповнений ледве наполовину. У жовтій воді, повній сміття, в оточенні картонних коробок і газет плавав матрац.
«Та тут навіть труп залишиться непоміченим»,— майнула думка у Ройяла. Поки вівчарка оббігала варварськи зруйновані роздягальні, він помахав тростиною, розганяючи вологе повітря. У нижній секції будинку було важко дихати. Навіть зараз, під час короткого візиту, Ройял відчував тиск тисяч людей над головою.
Із ліфтового холу за басейном долинули крики. Підкликавши собаку, Ройял попрямував до заднього виходу. Біля входу в початкову школу розгорілася запекла суперечка. Сварилися два десятки чоловіків і жінок — група батьків із нижніх поверхів несла парти та стільці, дошку та мольберти, інша група не давала їм увійти до класів.