Джеймс Баллард – Висотка (страница 10)

Психологія життя у висотках стала цілком зрозумілою. Відсутність почуття гумору, наприклад, завжди здавалося Вайлдерові єдиною значною властивістю — усі дослідження стверджували, що мешканці висоток не створюють про себе анекдотів. Життя в цих будинках було в буквальному сенсі «безподійним». Із власного досвіду Вайлдер знав, що помешкання у висотці було недостатньо гнучким каркасом для того, аби вести спосіб життя, який би містив якусь діяльність, окрім спання та харчування. Життя у висотці вимагало певного типу поведінки — поступливої, стриманої — і навіть, можливо, певного божевілля. Вайлдер зазначав, що психу тут було би роздолля. Вандалізм підточував панельні вежі від самого початку. Кожна відірвана слухавка, кожна ручка, відкручена з дверей пожежного виходу, кожен розбитий електролічильник означав повстання проти гальмування.

Що бісило Вайлдера у способі життя в цих будівлях, так це те, що однорідне на вигляд збіговисько успішних професіоналів розкололося на три відверто ворожі табори. Старі соціальні поділи, обґрунтовані владою, капіталом і корисливістю, тут, як і скрізь, вилилися в нову форму.

Загалом висотка зразу розділила себе на три класичні соціальні групи — нижчий, середній та вищий класи. Торговий центр 10-го поверху явив собою чітку межу між нижніми дев'ятьма поверхами, житлом «пролетаріату» (працівників кіностудій, стюардес та їм подібних), і середньою секцією висотки, що тягнулася від 10-го поверху до басейну і ресторану на 35-му. Центральні дві третини висотки заселив середній клас — лікарі, юристи, бухгалтери та податківці, що працювали не самі на себе, а на великі корпорації та медичні інститути. Високоморальні і дисципліновані, вони єдині прагнули зберегти своє друге місце.

Над ними, на п'яти верхніх поверхах, зі швидкісними ліфтами, килимами на сходах і вишколеною прислугою, мешкав вищий клас — скромна олігархія, яку представляли другорядні магнати, промисловці та телеактриси. Саме вони задавали тон у будівлі. На їхні скарги реагували в першу чергу, вони вирішували, коли пускати дітей до басейну і сад на даху, які страви подавати в ресторані і за які ціни — недоступні нікому, крім них самих. І головне, саме їхній м'який нагляд утримував середній клас у шорах — привабливою морквиною дружби або схвалення.

Думка про ексклюзивних мешканців, настільки вищих за нього у своїх цитаделях, наскільки феодал був вищим за васалів, усе більше наповнювала Вайлдера нетерпінням і образою. Однак організувати бодай подобу контратаки було дуже важко. Нескладно грати роль вождя народу і говорити від імені сусідів із нижніх поверхів, але їм бракувало єдності і розуміння своєї вигоди; не зрівняти їх і з дисциплінованими професіоналами центральної секції висотки. Тут мешкали тихі й безтурботні, схильні терпіти непомірні знущання, поки не настане момент просто зібрати речі і виїхати. Якщо стисло, інстинкт «своєї території» у мешканців нижніх поверхів (у його психологічному і соціальному сенсі) атрофувався настільки, що вони були цілком готові до експлуатації.

Щоб згуртувати сусідів, Вайлдерові бракувало чогось, що могло би вселити в них відчуття єдності. Документальний телефільм підходив ідеально, це щось зрозуміле для них. Фільм драматизує всі їхні образи та продемонструє спосіб, у який служби й установи опинилися під владою мешканців верхніх поверхів. Можливо, доведеться навіть трохи перебільшити біди, щоб посилити напругу, якою живе висотка.

Однак невдовзі Вайлдер виявив, що основа для його фільму вже є.

Палаючи бажанням помститися, він все ж вирішив дати дружині та дітям відпочити від його безкінечного ходіння помешканням. Кондиціонери тепер працювали лише по п'ять хвилин на годину — із сутінками в квартирі ставало задушно і волого. З балконів над ними долинали гучні звуки розмов і магнітофонів, що працювали на повну потужність. Гелен Вайлдер підійшла до зачиненого вікна і безпорадно притисла долоні до клямки, немов намагаючись відштовхнути ніч.

Занадто зайнятий власними думками, щоб допомагати дружині, Вайлдер схопив рушник і плавки і відправився до басейну на 10-му поверсі. Зателефонувавши кільком сусідам із нижніх поверхів, він переконався, що вони готові брати участь у зйомках, але тепер Вайлдер мав потребу в учасниках із верхніх і середніх поверхів висотки.

Несправні ліфти все ще не полагодили, тому Вайлдер вийшов на сходи. Мешканці з горішніх поверхів перетворили сходи на сміттєзвалище. Уламки скла, якими було завалено сходинки, різали його черевики.

У торговому центрі було повно людей, вони вешталися приміщенням і на повний голос базікали, немов чекали початку політичного з'їзду. У басейні, зазвичай порожньому в цей час, дуріли відвідувачі: зіштовхували одне одного у воду з бортиків й обдавали бризками кабінки для переодягання. Доглядач залишив пост, і басейн уже починав виглядати занедбаним: у калюжах мокли покинуті рушники.

У душі Вайлдер побачив Лейнга. І, хоча доктор відвернувся, Вайлдер це проігнорував та встав під сусідній душ. Вони обмінялися етикетними фразами. Вайлдеру завжди подобалася компанія Лейнга, що проводжав кожну красуню, яка проходила повз нього, своїм гострим оком, але сьогодні доктор тримався непривітно. Як і всі навколо, він відчував вплив атмосфери конфронтації.

— Поліція вже приїхала? — перекриваючи шум, запитав Вайлдер дорогою до трамплінів.

— Ні, а ви чекаєте, що приїде? — Лейнг, здавалося, щиро здивувався.

— Вони захочуть опитати свідків. Що відбулося насправді? Його зіштовхнули? Його дружина має доволі непоганий вигляд — може, захотіла швидкого розлучення?

Лейнг терпляче посміхнувся, немов саме від Вайлдера очікував подібного сумнівного зауваження. Його гострий погляд здавався підкреслено невизначеним і лишався закритим для будь-якого зондування.

— Я нічого не знаю про цей нещасний випадок. Підозрюю, це могло бути і самогубство. А вас що, сильно це хвилює?

— А вас ні? Дуже дивна штука: людина випадає з вікна сорокового поверху, а ніякого розслідування не проводиться...

Лейнг піднявся на вишку. Вайлдер зауважив, що у того відмінно накачане тіло, схоже, останнім часом він активно тренувався, виконуючи по кількадесят підтягувань.

Лейнг чекав, поки в переповненому басейні звільниться ділянка води.

— Думаю, ми прослідкуємо за тим, аби його сусіди про все подбали.

Вайлдер підвищив голос:

— Я задумав документальний фільм, і смерть ювеліра стане зав'язкою.

Лейнг поглянув униз із несподіваною цікавістю. Він рішуче покрутив головою.

— Я б на вашому місці про все це забув, Вайлдере.

Він ступив на край дошки, відштовхнувся, зробив два оберти і чітко, чисто увійшов у жовтувату воду.

Плескаючись на самоті на мілкому кінці басейну, Вайлдер дивився, як Лейнг та його друзі пірнають на глибокому. Раніше Вайлдер приєднався би до них, тим більше що там було двоє привабливих жінок — Шарлотта Мелвілл, яка вже кілька днів не з'являлася на зборах батьківського комітету, та алкоголічка-початківець Елеонора Пауелл. Однак Вайлдера з компанії явно виключили. Лейнгове вперте звертання до нього за прізвищем було однозначним маркером відчуженості, як і його розпливчасті зауваження з приводу смерті ювеліра, і втрата інтересу до фільму, хоча схвалення саме Лейнга колись надихнуло Вайлдера на сценарій. Мабуть, доктор, із його відчайдушною потребою приватності, не бажав бачити на телеекранах країни колективну нерозсудливість мешканців, їхні дитячі чвари та дрібні образи.

Або тут спрацювали інші мотиви: слід зазначити, у першу чергу це було небажання усвідомлювати, що насправді відбувається у висотці, отже, події могли відбуватися відповідно до якоїсь власної внутрішньої логики. А відтак дедалі більше виходити з-під контролю? Навіть Гелен, розмовляючи ввечері по телефону з мамою, говорила ухильно: «Все добре. З кондиціонерами невелика проблема, але вже ремонтують».

Зростаючий опір реальності Вайлдера більше не дивував. Рішення вважати хаос у висотці внутрішньою справою мешканців пояснювало загадкову смерть ювеліра. Щонайменше тисяча людей бачила тіло; Вайлдер пригадав, як він вийшов на балкон і остовпів — не від вигляду небіжчика, а від того, яка аудиторія з-під самих небес спостерігала за його смертю. Чи хтось взагалі повідомив поліцію? Спочатку Вайлдер вважав, що це певна річ, однак тепер уже сумнівався, що мудрий і самовпевнений чоловік міг наважитися вкоротити собі віку. І все ж це нікого не турбувало, можливість убивства сприймалася так само, як відвідувачі басейну сприймали винні пляшки та пивні банки, що каталися підлогою під ногами.

Упродовж вечора роздуми Вайлдера поступилися місцем більш нагальним питанням — боротьбі за збереження розуму. Уклавши дітей, вони з дружиною сіли вечеряти, але раптове вимкнення електрики занурило їх у темряву. Сидячи за обіднім столом одне навпроти одного, вони чули безперервний галас у коридорі, чули, як у вестибюлі сварилися сусіди, а через відчинені двері квартир волали транзистори.

Гелен почала сміятися, розслабившись уперше за кілька тижнів.

— Дік, це просто величезна дитяча вечірка, яка вийшла з-під контролю.

Вона намагалася заспокоїти Вайлдера. У кімнаті, трохи освітленій примарним світлом вікон найближчої висотки, її худе обличчя здавалося нереально спокійним, відстороненим, начебто вона більше не відчувала себе частиною того, що відбувається довкола.