Джеймс Баллард – Висотка (страница 11)

Стримуючи своє роздратування, Вайлдер застиг над столом у темряві. Йому аж кортіло стукнути кулаком по тарілці із супом. Коли знову увімкнули світло, він спробував зателефонувати менеджеру будівлі, але комутатор був зайнятий. Нарешті автоматичний голос повідомив, що менеджер хворіє і що всі скарги буде записано для подальшого розгляду.

— Господи, оце він наслухається: там, напевно, кілометри плівки...

— Гадаєш? — захихотіла Гелен.— А може, іншим байдуже. Ти єдиний, хто подзвонив.

Збій електричної системи вплинув і на кондиціонери. З вентиляційних отворів у стіні повалила пилюка. Вайлдер роздратовано стиснув кулаки. Немов величезний та агресивний злочинець, висотка була ладна використати будь-які засоби, щоби завдати їм неприємностей. Вайлдер спробував заткнути вентиляційні ґрати, але через кілька хвилин йому довелося рятуватися на балконі. Їхні сусіди звисали через поруччя, дивлячись на дах, немовби сподіваючись розгледіти там відповідальних за це.

Залишивши дружину, що блукала помешканням і посміхалася кружлянню пилюки, Вайлдер вийшов до коридора. Усі ліфти скупчилися у верхній частині будинку. Безліч сусідів зібралося у вестибюлі, ритмічно гатило у двері ліфта — вони висловлювали невдоволення безперервними провокаціями з боку мешканців верхніх поверхів.

Вайлдер протиснувся до центру холу, де два пілоти, стоячи на кушетці, набирали добровольців у диверсійну групу. Вайлдер чекав своєї черги, намагаючись привернути увагу пілотів, поки не розібрав зі збудженої балаканини довкола себе, що мета цієї експедиції — всього лише потрапити до басейну 35-го поверху і публічно насцяти у воду.

Вайлдер збирався було посперечатися, що така дитяча витівка буде безглуздою. Допоки їм не вдасться організуватися, будь-яка каральна експедиція абсурдна: вони занадто відкриті для удару у відповідь. Однак в останній момент передумав. Він стояв біля дверей на сходову клітку, відчуваючи, що вже не так відданий цьому натовпу неврівноважених мешканців, що підбивають одне одного на дурні вчинки. Їхнім справжнім супротивником була не ієрархія мешканців у височині далеко над ними, а образ будівлі в їхній власній свідомості, численні шари бетону, які притискали їх до підлоги.

Пролунав радісний вигук, що супроводжувався дружним свистом. Із 35-го поверху вниз поїхав ліфт, номери поверхів спалахували справа наліво. Чекаючи, коли прийде кабіна, Вайлдер думав про Гелен і синів — він уже знав, що його рішення розірвати стосунки із сусідами ніяк не пов'язане з почуттями турботи про дружину і дітей.

Ліфт дійшов до 2-го поверху і зупинився. Коли його двері відчинились, раптово запала тиша. На підлозі кабіни лежала ледве притомна фігура одного із сусідів Вайлдера — авіадиспетчера-гомосексуаліста, який звик обідати в ресторані 35-го поверху. Він відвернув побите обличчя від натовпу і намагався застібнути порвану на грудях сорочку. Розгледівши його, натовп подався назад, вражений цим доказом відвертого насильства, і Вайлдер почув, як хтось сказав, що 5-й та 8-й поверхи залишилися без світла...

6

Небезпека небесних вулиць

весь день Річард Вайлдер готувався до сходження. Після гучної ночі, яку він провів, заспокоюючи синів і дружину, що безперестану хихотіла, Вайлдер поїхав до телестудії. Там він скасував призначені зустрічі та сказав секретарці, що його не буде кілька днів. Говорячи, Вайлдер не усвідомлював ані спантеличеного погляду секретарки, ані цікавості колег із сусідніх офісів: він поголив тільки ліву половину обличчя і не переодягався зі вчора. Стомлений, він ненадовго задрімав за столом на очах секретарки, що дивилася, як він утупився в нерозібрані листи. Провівши в студії не більше години, він зібрав портфель і повернувся у висотку.

Вайлдерові його коротка втеча з будівлі здалася майже сном — настільки вона була нереальною. Він залишив машину на паркувальному майданчику, навіть не замкнувши, і з дедалі більшим почуттям полегшення поспішив додому. Навіть сміття, що навалили біля стін будівлі, порожні пляшки та брудні машини з розбитими лобовими стеклами дивним чином зміцнили впевненість Вайлдера в тому, що справжнє життя в нього відбувається тільки всередині висотки.

Хоч було вже за одинадцяту, Гелен і діти досі спали. Шар білого пилу вкрив меблі у вітальні та спальнях, ніби він повернувся до квартири, а трійко сплячих її мешканців упродовж тривалого сну зібрали довкола себе кам'яну наморозь. На ніч Вайлдер блокував кондиціонери, і квартира зараз була беззвучна і нерухома. Вайлдер поглянув на дружину, що лежала на ліжку в оточенні дитячих книжок, які рецензувала. Знаючи, що через кілька годин покине її, Вайлдер пошкодував, що вона занадто слабка, щоби йти з ним. А вони могли би піднятися висоткою разом.

Намагаючись зосередитися на сходженні, він почав прибиратися в квартирі. Вийшовши на балкон, Вайлдер підмів скалки та недопалки, презервативи й обривки газет, що нападали з верхніх поверхів. Він не міг пригадати, коли йому спало на думку піднятися вгору, він не мав ані найменшого поняття, що там робитиме. Крім того, він прекрасно усвідомлював невідповідність між простою справою підйому на дах — всього-то й треба натиснути кнопку ліфта — і міфологізованою версією цього сходження, що засіла в нього в голові.

Така сама капітуляція перед логікою, сильнішою за розум, була помітна і в поведінці Вайлдерових сусідів. У вестибюлі біля ліфтів він дізнався про останні чутки. Вранці сталася серйозна сутичка між мешканцями 9-го та 11-го поверхів. Вестибюль 10-го тепер перетворився на нічийну землю між ворогуючими сторонами — тими дев'ятьма поверхами, що були нижче, та середньою секцією будівлі. Попри наростання насильства й агресії, це вже нікого не здивувало. Буденні справи всередині висотки, походи до супермаркету, винної крамниці та перукарського салону тривали, як і раніше. Висотка немовби визнала цю подвійну логіку. Навіть голоси сусідів залишалися спокійними та буденними під час обговорення спалахів насильства, як у мешканців зруйнованого війною міста, що обговорюють черговий повітряний наліт. Уперше Вайлдером оволоділа думка, що людям подобаються ці нескінченні несправності та щоразу більший градус протистояння. Усе це об'єднувало їх, поклавши край холодній ізоляції минулих місяців.

Увесь день Вайлдер грав із синами та чекав вечора. Гелен безшумно рухалася квартирою, майже не помічаючи чоловіка. Після вчорашнього нападу нестримного сміху її обличчя застигло, зробилося восковим і невиразним. Лише зрідка сіпалися куточки вуст, видаючи тремтіння глибоко всередині неї. Вона сиділа за кухонним столом, механічно розчісуючи сина. Вайлдер дивився на дружину і, не знаючи, як допомогти їй, майже повірив, що це вона залишає його, а не навпаки.

Коли почало сутеніти, Вайлдер побачив, як повертаються з роботи перші мешканці. Серед них була Джейн Шерідан, що виходила зі свого автомобіля. Півроку тому Вайлдер замутив з актрисою швидку інтрижку, достатньо легковажну, бо ж це була спроба дістатися 37-го поверху!.. Він зрозумів, що в її помешканні він не зможе залишатися собою. Вайлдер постійно думав про величезну відстань до землі, про дружину і дітей, які залишилися в далеких глибинах, ніби підневільні жінки і змучені роботою діти дев'ятнадцятого століття. Утупившись у телевізор під час занять любов'ю в спальні актриси, Вайлдер почувався так, ніби він летить високо над містом у шикарному приватному авіалайнері, обладнаному будуаром і коктейль-баром. Їхні розмови, навіть вимова та словник, також виявилися стилізованими під бесіду незнайомців, що опинилися в літаку в сусідніх кріслах.

Актриса пройшла через приватний вхід до ліфтів верхніх поверхів, немов не помічаючи битих пляшок і порожніх банок. Єдина поїздка до її помешкання піднесе Вайлдера, як драбина в настільній грі, майже на вершину будівлі одним кидком гральної кістки.

Гелен укладала хлопців до сну. Вона присунула до їхніх ліжок гардероб і туалетний столик, намагаючись захистити від шуму та хвилювання, які мала принести ніч.

— Річарде... Ти йдеш?..

Говорячи ці слова, вона ніби визирнула на мить із глибокого внутрішнього колодязя, протягом цих кількох секунд усвідомивши, що залишається із синами сама по собі.

Вайлдер чекав, коли настане цей момент осяяння, знаючи, що не зможе пояснити Гелен, яку місію на себе взяв. Вона мовчки сиділа на ліжку, поклавши руку на купку дитячих книг, та з кам'яним виразом обличчя дивилася в дзеркало, як Вайлдер виходить у коридор.

Незабаром Вайлдер з'ясував, що піднятися на 37-й поверх не так просто, як йому думалося. П'ять ліфтів або не працювали, або застрягли нагорі з відчиненими дверима. У вестибюлі 2-го поверху зібрався натовп сусідів Вайлдера: хто в діловому костюмі, хто в купальних халатах, вони сперечалися, немов роздратовані туристи, захоплені валютною кризою. Вайлдер протиснувся до сходового майданчика і почав довгий підйом на 10-й поверх, де шансів підловити ліфт нагору було більше.

Коли Вайлдер дійшов до 5-го поверху, він зустрів із десяток пілотів — експедиційний корпус, що повертався з чергового невдалого походу. Тремтячи від злості, вони кричали щось людям, які насміхалися з них з верхніх майданчиків. Вихід у вестибюль 10-го поверху був забарикадований столами і стільцями, притягнутими з початкової школи та поскиданими у проліт. Десант із батьків учнів школи, який спробував повернути меблі на місце, був атакований мешканцями середньої секції, які нетерпляче чекали нових надходжень до винної крамниці.