Джей Кристофф – Безніч (страница 85)

Марій цікавився Мією ще менше за свою сестру. Завжди відсторонений промовець керував регулярними мандрівками через Криваву путь, коли аколіти вирушали до Богодола шукати для Аалеї таємниці. Мія вешталася тавернами, мило теревенила із солдатиками, пірнала в чутки. Невеличкий галас здійнявся, коли консул Скаева призначив свого семирічного сина Люція до Легіону люмінатіїв[83]. Чула плітки про те, що юстицій Рем зробив байстрюка дочці якогось сенатора. Поголос про те, що Скаева тихо вичікує, поки зможе оголосити себе імператором, — цей титул наділить його владою над Сенатом до самого скону. І про це, і про інше Мія доповідала Аалеї, сподіваючись завоювати її прихильність і стати фавориткою. Та жінка просто усміхалася, цілувала Мію в щічку та ніяк не визначала місце дівчині у своєму змаганні.

Це бісило.

Ще більше бісила головоломка Павуковбивці. Мія працювала над нею кожної вільної миті, та створити протиотруту все ще не виходило. Вона писала й матюкалася. Спостерігала, як аркімічні символи крутяться в голові, поки не почала їх уві сні бачити.

Вони з Тріком повільно оберталися одне навколо одного, наближаючись до ще одного зіткнення. Та пережита агонія від ткалиної руки й досі верещала голосніше за біль від буття нарізно. Між заняттями не було часу, після дев’ятих дзвонів не було місця, а від того, щоб трахатися, наче крадіям, десь по темних кутках, — не було радості. Вона відчувала, що це варте більшого. Тож вони чекали, поки інше не зірветься. Вона мріяла про це, лишаючись сама в ліжку, її руки повзли ще нижче, і дівчина безгучно викрикувала його ім’я.

А у хвилини затишшя поміж тіней вона зустрічалася з Наєв.

І так само вкривалася потом.

Але не кричала.

— Чорна Матінко, та я скоро здохну.

Сидячи за сніданковим столом, Мія нахилилася над своїми нотатками і краєчком ока спостерігала за тим, як повз неї пролітають таці з напоями. Навпроти сиділи Ешлін з Озріком, поруч — Трік. Аколіти теревенили впереміж із клацанням і шкрябанням столового начиння, Піп, як завше, бурмотів до свого ножа, роблячи паузи між запитаннями так, неначе ніж йому мав відповісти[84].

Постукування виделки по келиху привернуло увагу, й усі погляди зосередились на головному столі. Матінка Друзілла підвелась, звична усмішка повернулась на місце. Вона обвела поглядом обличчя аколітів і задоволено кивнула.

— Аколіти. Сьогодні останній оборот, коли ви відвідуєте заняття як неофіти Багряної Церкви. Від сьогоднішнього вечора і до ініціації, що відбудеться за два тижні, ви самі розпоряджатиметесь своїм часом. До кінця цього тижня шахіди Мишолов та Аалея прийматимуть викрадені предмети й таємниці. Шахіда Павуковбивця також чекає на розв’язання її загадки. Треба зазначити, досі його ніхто не запропонував, та я наголошую: ніхто з аколітів не мусить докоряти собі, що не зміг розгадати головоломку шахіди. Сподіваюся, Павуковбивця добре пояснила, що є покаранням за помилку.

Похмура жінка нахилила голову, чорні вуста скривились у посмішці.

— Змагання шахіда Соліса в Залі Пісень почнеться завтра. Відбіркові бої відбудуться зранку, фінали — після обіду. Промовець Марій і ткаля Маріелла залишатимуться поблизу, аби подбати про ваші поранення. Щойно ми дізнаємося, хто з аколітів стане найкращим у кожній залі, клір організує низку фінальних випробувань. Ті з цієї четвірки, які успішно здолають випробування, пройдуть ініціацію від руки Правиці Нієвої і будуть помазані кров’ю самого володаря Кассія.

Мія важко глитнула. Усе, заради чого вона працювала. Усе, чого вона бажала.

— Сподіваюся, після уроків усі ви добре відпочинете, — промовила Друзілла. — Завтра почнуться фінальні випробування.

Старенька знову всілася на своє місце за столом. Теревені повільно відроджувались, над головою в кожного аколіта тепер повисла вся вага близького майбутнього. Та невдовзі тривоги поховалися під купами їжі. На кухнях кілька останніх оборотів всі викладалися на повну, і тарелі повнились прекрасною випічкою, пікантними закусками, свіжими яйцями та шинкою, що аж шкварчала.

Та в Мії до всього цього шлунок не лежав. Вона повернулася до нотаток і сердито насупилась. Формули крутилися й вертілися перед очима, головний біль прокрався в потилицю й щось там стиснув. Вона вилаялась по-чорному кожною мовою, яку знала, а Ешлін спостерігала за нею з напханим ротом і підхмикувала на особливо барвистих виразах.

— Боби пебебу, бабудь, — сказала вона.

Мія підвела очі від записника.

— Га?

Еш спробувала вимовити слова ясніше, і Мія побачила увесь вміст її рота.

— Боби. Пебебу. Бабудь.

— Чорна Матінко, Еш, та не говори ти з повним ротом, — пробуркотів Озрік.

Еш ковтнула води та хмуро подивилася на брата.

— Дивно. Коли я останнього разу була в Богодолі — геть-чисто те саме одному гарненькому солдатику сказала.

Брат затулив вуха:

— Ля-ля-ля-ля-ля-я-я-я.

— Співав, наче той хорист. І під час, і після. Ті хлопці-люмінатії завжди вершки знімають.

— Здається, я сказав «Ля. Ля. ЛЯ», — проревів Озрік.

Ешлін кинула братові в голову булочкою.

Озрік підняв повну ложку вівсянки:

— Готуйся до смерті…

Мія втрутилась, поки повномасштабна війна не розгорілася.

— То що ти казала, Еш?

Дівчина опустила другу булочку й застережливо покивала брату пальцем.

— Я сказала, що тобі треба перерву зробити, мабуть. Оці всі марні страждання — то не діло. Ходімо прогулятися разом, коли наступного разу в Богодолі будемо. Я тебе візьму до люмінатських пивнух. Видихнеш трохи.

— Та я й так дихаю.

— Корвере, це ж хлопці у формі.

— Ярнгейм, а ти знову за своє?

— Вони бодай знають, як легенями користуватись на повну.

Еш посміхнулась і скоса глянула на Тріка, чекаючи, як він зреагує. Треба зауважити, двеймерець мав незворушно кам’яне обличчя — коли підхопив булочку й пожбурив її Еш у голову.

— Може, у когось усе й пречудово, — пробурмотіла Мія. — Ти в змаганні Мишолова вже на сімдесят балів відірвалася. Точно ж навчання в Кишенях на верхній сходинці завершиш.

Еш заклала руки за голову, відкинулась на стільці й зітхнула.

— Що ж удієш, коли від природи талант маю. Вкрасти кістку з пащі сторожового пса — то моє. Бачив би хтось, як я ножі Павуковбивці взяла. Чисте тобі чародійство.

— Я бачив, яке вона лице мала, коли зрозуміла, що ти ті ножі поцупила, — промовив Трік. — Еш, ти хоробріша за мене.

— У коханні та крадіжці будь-яка зброя годиться, — знизала плечима дівчина.

— Два тижні до ініціації, — мурмотіла Мія. — Солісове змагання в Залі Пісень почнеться завтра. Якщо я найближчим часом рішення не знайду, то на цьому все. Ніхто й поняття зеленого не має, хто ж у змаганні Аалеї переможе, і в мене нуль шансів потрапити на верхню сходинку будь-якого іншого списку, хіба що я в превелебної матінки ключ просто з шиї зніму.

— Зуби й Паща, для такого і в мене хоробрості не стане, — здригнулася Еш, кидаючи погляд на стареньку. — До біса сто балів. Та вона тебе двічі закатрупить, поки ти про це мріятимеш.

— Отже, — Мія знову підхопилась швидко нотувати, — от ми й повернулися до свого.

— А ти не переживаєш, що все це записуєш? — підняла Еш брову.

— А що таке, ти й це збираєшся вкрасти?

— Та щоб у тебе в роті здохло, жінко, я в тебе тільки якийсь там паршивенький кинджальчик украла. І потім перепросила. Усі подумають, наче я в тебе любчика відібрала.

— Усе з моїм ротом гаразд.

— То я просто кажу, що обережніше — дивись, де записи лишаєш, — попередила дівчина. — Щось воно не схоже, що з Рудою та її хлоп’ям усе скінчилось. Пам’ятай, що вони з Лотті зробили.

Мія кинула погляд туди, де Джессаміна з Діамо сиділи. Нехай вона склала вже з десяток планів, як помститися за вбивство Карлотти, Мія знала, що втілювати їх у життя буде геть нерозумно. Якщо з тією парочкою щось трапиться, клір стукатиме в Міїні двері вже за десять секунд.

Діамо, жуючи, спостерігав за нею, а Джесс щось нашіптувала йому на вухо. Мія ліниво замислилась, а чи вони одне з одним трахаються. Прив’язаність одне до одного вони відкрито ніколи не демонстрували, але то на Джессаміну не схоже — слабкості назовні виказувати. І так, тепер між ними лежить смерть Лотті, та й ніколи вони подругами не були, але Мія все одно думала про Джессаміниного батька. Про люмінатіїв, яких убила на порозі Гранд-Базиліки. Скільки сиріт вона лишила за собою після того приходу істиннотьми? Скільки ще таких джессамін?

І чи будуть сини та доньки тих чоловіків дивитися на неї так само, як вона на Скаеву дивиться?

На кого вона перетворюється?

Корвере, не відволікайся.

Мія відкинула неприємні думки, повернулась до Еш і промурмотіла:

— Так, ліпше зачекаємо, поки я рішення знайду, і тоді вже непокоїтимемось, ага?

— А ти вже близько до розгадки?

Мія знизала плечима.

— Близько. Але не достатньо.

Еш кивнула в бік Джессаміни.