Джей Кристофф – Безніч (страница 72)
Три порожні погляди змусили Мію затихнути.
— Вона ліжко своє підпалила, — нарешті пояснила Карлотта, не відриваючи погляду від нотаток.
Еш подивилася на Мію, подивилася на Тріка. Розтулила рота, щоб щось сказати, але Мія її перервала.
— Жодного. Бля. Слова.
Еш з розумінням посміхнулася й повернулася до їди.
За три обороти Мія сиділа на новесенькому ліжку, але в повітрі все ще невиразно віяло гаром від попереднього. «Блакитний ранок» забрав життя ще одного учня — тихого хлопця на ймення Таніт, який, чесно кажучи, в Істинах ніколи зірок з неба не хапав. Ще одна безіменна гробниця в Залі Жалоби.
Ще один аколіт, який ніколи більше сонць не побачить.
Довкруж Мії лежали нотатки: вона знову працювала над Павуковбивцевою формулою. Із сигарилою в роті дівчина закопалася в «Аркімічні істини» та десяток інших книжок, які шахіда роздала неофітам. Мія чудувалася красі вбивчої загадки Павуковбивці: розгадати її було все одно що шукати єдину соломинку в скирті отруйних голок. І все ж ця загадка викликала в неї захват. Наче вона знов та маленька дівчинка зі скринькою-головоломкою. У вухах лунав материн голос:
— Красу ти маєш від народження, а мізки ще треба заробити.
Не дивись.
— Так, таточку.
Вона відірвала погляд від записів, перед очима все ще танцювали формули. Поклала руку на балакучий живіт. Відповідь була десь тут, вона знала, знала. Але в неї ніяк не виходило до неї дотягнутися.
— Гаразд. Це зачекає.
Небесний Олтар повнився аколітами, з гуркотливих кухонь линули апетитні аромати. Шахідів видно не було — мабуть, учителі зібралися обговорити прогрес неофітів, — та всюди ширяли Руки в чорних рясах, вони наливали вино й прибирали посуд.
Мія навантажила тарілку смаженою бараниною та приправленою медом городиною, ляпнулась поруч з Еш і Карлоттою та одразу взялася запихуватись їжею. Лотті захоплено шкрябала щось у нотатнику. Еш теревенила про трактирну бійку, за якою спостерігала, коли вони востаннє шукали в Богодолі таємниці: на кількох невдоволених, які обговорювали консула Скаеву та його «надзвичайний стан», накинулись з пів десятка горлорізів-брааві, які, як з’ясувалося, вважали правління консула цілковито задовільним[81].
— У місті неспокійно, — оголосила Еш з набитим бараниною ротом.
Мія кивнула.
— Я ще ніколи не бачила на вулицях стільки люмінатіїв.
— Але ж вони гарніші за тих солдатиків, до яких я в Чертогу Мерця звикла.
— Ярнгейм, а ти все про своє.
Дівчина вишкірилася й ворухнула бровами в бік брата, який старанно її ігнорував. Мія подивилася на Карлотту, а та не відволікалася від нотаток.
— І як воно? — спитала Мія.
— Повільно, — промимрила дівчина, проглядаючи сторінку. — Щойно мені здається, що я вже вхопила тигра за хвіст, як він озирається й кусає. Але я близько. Дуже близько, як мені здається.
У Мії аж шлунок перевернувся. Якщо Лотті обставить її у змаганні Павуковбивці…
— Гадаєш, це розумне рішення — приносити ці записи на обід? — спитав Озрік.
— То я мушу лишити їх у кімнаті, аби дона Липкіпальці змогла їх поцупити?
Карлотта глянула на Еш, здійнявши брову. Дівчина набрала дюжину балів за рахунок того, що крала дрібнички та прикраси в інших аколітів. Мія знала, що нічого особистого в тому не було, але, холера ясна, намагалася триматися подалі від Еш, коли тільки була змога. Навіть Озрік за обідом сидів так, щоб дотягнутися не можна було.
Еш спробувала щось заперечити з набитим ротом, мало не вдавилася й нарешті виставила перед собою «паці».
— Я ж казала, — Карлотта повернулася до Мії, — безпечніше при собі три…
Рука, що проходив повз них, з прокльонами й гуркотом перечепився, впав на Карлотту й Мію та з грюкотом вронив олов’яну тацю. Наполовину повний глек та брудні тарілки розлетілися по столу та обдали аколітів вином і недоїдками. Карлотта схопила свої нотатки, та в них уже почала всотуватися рідина, чорнило попливло й розмилося. Вона виплуталася з рук нажаханого служника, стискаючи в кулаці промоклі сторінки. І коли Рука просив вибачення, дівчина підвела погляд і побачила високого ітрейця, який штовхнув челядника.
— Страшенно прикро вийшло, — сказав він, піднімаючи Руку на ноги. — Це я в усьому винен.
Карлотта подивилася на хлопця отим своїм мертвим поглядом, жодного разу не блимнувши.
— Ти це навмисно зробив, — тихо промовила вона.
— Випадково вийшло, моя доно, запевняю тебе.
Мія розчула тихий сміх. Вона озирнулася й побачила, що за всім цим з отруйною посмішкою спостерігала Джессаміна. Карлотта теж почула цей звук і пильно дивилася, як Джесс привітально здіймає келих. Тримаючи промоклі папери в руці, Лотті спокійно підійшла та стала перед рудою.
— Мої нотатки знищено, — оголосила вона.
— Сподіваюся, нічого важливого? — самовдоволено посміхнулася Джессаміна. — Ти ж не така дурепа, щоб свої нотатки з отрут на вечерю приносити, правда ж, мала рабине?
Рука Карлотти смикнулася до щоки, де колись було тавро.
— Наді мною немає господаря, — м’яко промовила вона.
— Ну то я тут
На обличчі Діамо з’явилася чванькувата посмішка. Мія з Еш зболено перезирнулися. Ні для кого таємницею не було, що Джессаміна — одна з улюблениць Соліса й також одна з найвправніших аколіток Зали Пісень. Карлотті добре з книжками велося, та в безпосередньому бою вона Джесс не рівня. Руда потикала Лотті в це носом, бо знала, що інша дівчина надто розумна й врівноважена, щоб почати бійку, в якій не здатна перемогти.
Карлотта глянула на інших аколітів.
Зібгала нотатки.
— Я для них краще призначення маю, — тихо промовила вона.
І розмахнувшись, зацідила кулаком Джессаміні в щелепу.
Руда звалилася зі стільця — на обличчі в неї з’явився майже вираз подиву. Лотті кинулась на неї, копаючи, розмахуючи руками, її звична машкара стоїцизму розлетілася на друзки. Вона схопила Джессаміну за горло, вгатила суперницю потилицею об кам’яну підлогу й спробувала
У кімнаті не було жодного шахіда — нікому було бійку спинити. Схоже, Діамо дійшов того ж висновку, що й Мія з Еш, — вони втрутилися й розборонили Карлотту та Джессаміну. Лотті пручалася й смикалася, а лаялась так, що навіть найзачерствіліший моряк облишив би цю гру й пішов у залізносвященники. Та Джессаміна знавісніла від люті, обличчя в неї скривилось, з носа юшила кров і заливала рот та підборіддя. Вона дряпала повітря, рвалася з Діамових рук і впилася поглядом у Карлотту.
— Ну, суко, тобі смерть, — плюнула вона. — Ти мене чула?
— Відпусти її, — ричала Карлотта до Діамо. — Ану відпусти її.
— Та я тобі, бля, твоє ж серце згодую! Та я…
— ГОДІ.
Цей рев змусив принишкнути захоплений бійкою натовп. Усі погляди знайшли його джерело. Мія побачила, що Озрік, брат Еш, стоїть на лаві, й лице в нього плямами взялося.
— Пащі заради, та що з вами таке? Ми ж служителі Нії, а не їбучі брааві. Ми тут у домі
Схоже було, що Озрікова тирада випустила з Карлотти більшу частину пари. Мія й Еш, що висіли на її руках, повільно розслабили хват. Діамо відпустив Джессаміну, і з останнім вбивчим поглядом дівчина витерла кров з підборіддя, всілася за стіл та продовжила їсти, наче нічого не трапилось. Холодна й тверда, як те барило з льодом.
Мія з Еш допомогли Карлотті зібрати понівечені записи. Тріо схилилося над зруйнованими нотатками, Карлотта намагалася розкласти сторінки в правильному порядку. Уся її робота була зім’ята, деякі місця остаточно промокли. Вона згорбилась, звична маска стоїцизму тріснула. Тижні роботи було знищено в один мент. Мія спіймала себе на тому, що їй шкода дівчину. Лотті мала розум гострий, як бритва, і була направду гарною товаришкою. Як не рахувати Еш, у цих стінах саме вона була найближчою до того, аби її подругою вважати.
— Не бери в голову те, що та сука казала, — зашепотіла Еш, дивлячись на бездоганну щоку Карлотти. — Ти ж більше такою не є.
— Я такою ніколи й не була.
Руки Карлотти завмерли. Погляд затуманився.
— Це вони просто мене такою зробили.
Мія кинула на Еш попереджувальний погляд, думаючи про те, що цієї теми краще не торкатися. Вона позбирала сторінки та простягнула їх Лотті, міняючи водночас тему розмови.
— Я свої нотатки в себе тримаю, — сказала вона. — Може, я й не так далеко, як ти зайшла, але, як хочеш, можеш їх позичити.