Джеффри Линдсей – Ніжно відданий Декстер (страница 14)
— Ваша робота — це захищати і служити. В даному випадку це означає — захищати інформацію і служити мені.
— Це якесь собаче лайно. — промовив Коронел.
— Не має значення, якого походження це лайно, — сказав Чатскі йому. — Ви все зробите.
— Хто на біса ви такий, щоб вказувати мені?
Капітан Меттьюз побарабанив по столу пальцями:
— Годі, Коронел. Містер Чатскі прибув із Вашингтона, і я отримав інструкцію надавати йому будь-яку допомогу.
Коронел похитав головою:
— Але він же не із клятого ФБР.
Чатскі просто на все це посміхався. Капітан Меттьюз глибоко вдихнув, аби щось сказати, але Доукс повів свою головою на декілька сантиметрів до Коронелу і сказав йому:
— Стули пельку.
Коронел поглянув на нього і в його очах можна було побачити готовність до бійки.
— Не треба лізти в це лайно, — продовжував Доукс. — Нехай оці люди цим займаються.
— Це неправильно. — сказав Коронел.
— Полиш це.
Коронел хотів було відкрити рота, Доукс підняв брову, і споглядаючи те, що було у очах сержанта, я думаю, що офіцер Коронел вирішив таки полиши це.
Капітан Меттьюз прочистив горло в спробі перебрати контроль над ситуацією у свої руки.
— Ще якісь питання? Гаразд, тоді... містер Чатскі. Якщо є ще щось, що ми можемо зробити..
— Взагалі-то так, капітане, я був би вдячним вам, якби міг позичити одного з ваших детективів для зв'язку з департаментом. Хтось, хто міг би допомогти мені орієнтуватися на місцевості і поставити всі крапки над і, щось таке.
Всі голови навколо хитнулися в сторону Доукса, причому в ідеальному унісоні. Окрім голови Чатскі. Він повернувся до Дебори і сказав:
— Що скажете, детективе?
Глава 9
Я маю визнати, що дещо несподіване завершення наради капітана Меттьюза застало мене зненацька, але принаймні тепер я знав, чому всі вели себе як лабораторні пацюки, кинуті в клітку лева. Ніхто не любить, коли федерали втручаються у справу; єдина радість полягала в тому, щоб якомога сильніше ускладнити їх роботу, коли вони таки це роблять. Але Чатскі був таким важковаговиком, що ми позбулися навіть і цього крихітного задоволення.
Причина почервоніння шкірного покриву Дебори продовжувала залишатися для мене таємницею, проте це не було моєю проблемою. Моя проблема абсолютно несподіваним чином трохи прояснилася. Ви вправі вирішити, що Декстер тупуватий, оскільки не зв'язував всі кінці раніше, проте, коли монета все ж впала, у мене виникло сильне бажання ляснути себе по чолу. Можливо, пиво в будинку Рити викликало в моєму мозку коротке замикання, сильно послабивши розумові здібності.
Але тепер без вагань можна сказати, що візит із Вашингтону зійшов на нас через нікого іншого, як персональної немезиди Декстера, сержанта Доукса. Проходили деякі неясні чутки, що його служба в армії була дещо незвичайною, і тепер я починав у це вірити. Реакцією сержанта Доукса на ту річ на столі неможна було назвати шоком, гнівом, огидою, чи злістю, але дечим більш цікавим: усвідомленням. Прямо на місці він повідомив капітану Меттьюзу, що все це означало, і до кого треба було звертатися. І цей хтось надіслав сюди Чатскі. І виходячи з цього, коли я гадав, що Чатскі і Доукс упізнали один одного, то був правий, оскільки щоби не відбувалося по цій справі, Доукс знав про це, і Чатскі також знав про це, можливо навіть більше, а тепер він прибув сюди, аби зам'яти справу. І якщо Доукс знав щось про подібні справи, то була гарна причина зазирнути в його минуле і використати це проти нього самого, аби зняти таким чином кайдани із нещасного Декстера-В'язня.
Це був ланцюг блискучих висновків на основі холодної логіки; я радісно зустрів відродження свого гігантського розуму, мислено погладивши себе по голові. Хороший хлопчик, Декстер. Розумниця.
Завжди приємно, коли хід подій підказує, що ваша висока оцінка власної особистості іноді виявляється виправданою. Але в даному випадку на кону стояло щось більше, ніж самооцінка Декстера. Якщо Доукс був змушеним щось приховувати, я міг опинитися на крок ближчим до того, аби відновити своє заняття.
Лихий Декстер доволі гарний у деяких речах, і частину із них можна було здійснювати публічно. Зокрема, він відмінно вмів користуватися комп'ютером для пошуку інформації. Я розвинув у собі цю здатність, аби бути повністю впевненим у своїх нових друзях типу МакҐрегора і Рейкера. Окрім уникання малоприємного помилкового розчленування не тієї людини, я ще любив спілкуватися з подібними типами у віртуальному просторі, щоб підтвердити їх хобі із необачними доказами їх минулого життя до того, як я відправлю своїх «товаришів по іграх» в країну снів. Загалом, комп'ютери та інтернет — прекрасні інструменти для пошуку подібних речей.
Тож якщо Доукс був змушеним щось приховувати, гадаю, я міг би до цього докопатися або щонайменше зачепитися за тонку нитку, яку стану розмотувати до тих пір, поки темне минуле сержанта не почне виповзати на світ. А знаючи Доукса, як знав його я, у мене були всі причини вважати, що це буде доволі гнітючим і Декстеронагадуючим. А коли я дізнаюся це дещо... Напевно, я виглядаю наївним, вважаючи, ніби зумію використовувати гіпотетичну інформацію, щоб змусити його злізти з моєї шиї, але шанси — і непогані — у мене були. Ні, я, звичайно, не зіткнуся з ним обличчям до обличчя і не вимагатиму, аби він припинив, а якщо він цього не зробить, то... Пряма конфронтація з Доуксом була б з мого боку не найрозумнішим кроком. Крім того, це тхнуло шантажем, до якого я ставлюся різко негативно. Проте інформація — це сила, і я безумовно зміг би знайти спосіб використати те, що знайду: наприклад, дати Доукс подумати над чимось, що б не включало стеженням за Декстером і згортанням його Хрестового походу в ім'я Порядності. А людина, яка розуміє, що на ньому горять штани, має доволі мало часу, аби нервувати за те, у кого ж опинилася коробка з сірниками.
Я радісно пройшов по коридору від офісу капітана, повертаючи назад до мого кабінету в лабораторії речових доказів, аби приступити до роботи.
Через кілька годин я мав вже майже все, що мені і було потрібно. Досьє сержанта Доукса на диво містило малу кількість подробиць. І декілька з них змусило мене залишитися із роззявленим ротом: у Доукса було ім'я! Альберт — чи хтось його так називав хоча б колись? Не думаю. А я-то думав, що його ім'я Сержант. Та й місце народження у нього було: у Вайкросі, Джорджія. Де ж кінець цим чудесам? Було ще, навіть краще; до того, як він прийшов у департамент, сержант Доукс був.. сержантом Доуксом! В армії. Більше того — в армійському спецназі. Уявивши Доукса в компанії лихих зелених беретів, маршируючими поряд з Джоном Вейном, я не зміг придумати нічого розумнішого, ніж як взятися наспівувати військовий марш.
Було перераховано декілька похвал і медалей, але я не знайшов ніяких посилань на проявлення героїзму, за які він би міг їх заробити. Все ж, дізнавшись про цю людину, я почав відчувати себе більш патріотично. Значна частина досьє практично не вміщувала у собі будь-яких деталей. Єдина річ, яка вирізнялася між іншими — це відрізок служби у вісімнадцять місяців, названий «спеціальним завданням». Доукс служив в якості військового радника в Ель-Сальвадорі; повернувшись додому, він пропрацював шість місяців в Пентагоні, а потім, вийшовши у відставку, ощасливив своєю появою наше благословенне місто. Поліцейський департамент Маямі, страшно зрадівши появі прикрашеного нагородами ветерана, відразу запропонував йому вельми вигідний контракт.
Значить, Ель-Сальвадор... Не будучи фанатом історії, я все ж пригадав, що події в цій країні були схожими на фільм жахів. Тоді на Брікелл Авеню проходили марші протесту. Я не пам'ятав їх причин, але це можна було без зусиль з'ясувати. Я знову запустив комп'ютер, вийшов в онлайн і, великий Боже, отримав те, що хотів. Ель-Сальвадор в часи Доукса являв собою цирк із трьома аренами, на яких постійно ґвалтували, катували, знущалися, вбивали і обзивали один одного непристойними словами. Чому ніхто не здогадався запросити в цей благословенний край мене?
Я отримав купу інформації, розміщеної на сайтах правозахисних груп. Вони дуже голосно, майже верескливо, повідомляли про те, що там відбувалося. Все ж, з галасливих протестів нічого не вийшло. В кінці кінців, це ж були лише правозахисники. Мабуть, це дуже розчаровує: навіть у PETA8 добиваються кращих результатів. Ці ж бідолахи проводили розслідування, публікували результати, що розповідають про зґвалтування, електроди та інші знаряддя тортур, як залізні стрижні в задньому проході, і супроводжували свої дослідження фотографіями, діаграмами та списками нелюдських монстрів, які приносили страждання широким людським масам.
У підсумку нелюдські монстри благополучно переселилися на південь Франції, в той час коли решта світу бойкотувала ресторани за погане поводження з курчатами.
Це вселяло в мене надію. Якщо мене коли-небудь схоплять, може я просто почну протестувати проти виробництва молочних продуктів і вони мене відпустять.
Імена та історичні реалії Ель-Сальвадора мало що мені говорили. Так само як і назви організацій. Судячи з усього, події в Сальвадорі перетворилися на бійку «всіх проти всіх», і хороших хлопців там просто не залишилося, лише кілька зграй поганих чолов'яг билися між собою, а простий люд опинився між двох вогнів. Сполучені Штати потайки підтримували одну із зграй, незважаючи на те, що вона, подібно іншим бандам, горіла бажанням стерти будь-яку людину в порошок. І саме ця зграя привернула мою увагу. Сталося щось таке, що звернуло хід подій на її користь. Виникла якась страшна обставина, про суть якої ніхто не говорив, але вона змушувала людей із ностальгією згадувати про залізні стрижні в задньому проході.