Дуглас Адамс – Життя, Всесвіт і все суще (страница 13)

Трилліан звела брови.

— Я, — додав він, — хлопець хоч куди, який може зробити все, що зажадає, от тільки я зовсім не знаю, чого мені хочеться.

Він помовчав.

— Раптом одне, — додав він, — перестало в’язатися з іншим. — І наперекір такому твердженню, він смикнув ще чарчину і не дуже граціозно сповз з фотелю.

Поки він відсипався, Трилліан погортала бортовий примірник «Путівника по Галактиці для космотуристів». Там пропонувалася одна порада щодо пияцтва.

— Не цурайтеся питва, — говорилося там, — і хай вам щастить.

Для тих, хто бажав одержати детальнішу інформацію, путівник радив звернутися до статті про неозорість Усесвіту та способи примирення з цим фактом.

Потім вона надибала на статтю про одне з чудес Галактики — екзотичну курортну планету Хайляй Вайляй. Хайляй Вайляй — це світ, який складають ультрасуперрозкішні готелі та казино, кожне з яких утворилося внаслідок дії природної ерозії вітром та дощем.

Вірогідність такого винику дорівнюється приблизно одному шансу із нескінченності. Причини такого явища залишаються таємницею, бо жодному геофізику, фахівцю з теорії ймовірності, метеорологу-аналітику чи дивологу, що палає бажанням дослідити ті явища, побувати там не по кишені.

— Клас, — подумала про себе Трилліан, і за кілька годин, під сліпучими променями сонця великий білий корабель у вигляді сап’янця повільно спускався з неба, прямуючи до яскраво освітленої піщаної космопристані. Там, долі, корабель викликав фурор, і Трилліан була задоволена собою. Вона чула, як Зафод човгав десь по кораблю і щось собі насвистував.

— Як ти себе почуваєш? — спитала вона по внутрішньому зв’язку.

— Добре, — відказав він бадьоро, — просто чудово.

— А де ти зараз?

— У туалеті.

— А що ти там робиш?

— Просто сиджу.

За якусь годину чи дві стало ясно, що власне це він і робить, тож корабель повернувся в небо, навіть не відкривши свої люки.

— Агов, — озвався комп’ютер Едді.

Трилліан терпляче кивнула, побарабанила по консолі пальцями і натиснула на перемикач інтеркому.

— Гадаю, що розвага примусом тобі не до вподоби.

— Очевидячки, ні, — відповів Зафод невідомо звідки.

— Гадаю, що фізичне навантаження допоможе тобі трохи розвіятися.

— Гадаю, що ти можеш гадати що завгодно, — заявив Зафод.

Трохи згодом, коли Трилліан сіла, щоб погортати «Путівника» знову, в око їй упав заголовок «Умови доступу до сфери розваг», і коли корабель «Золоте серце» ринувся на неправдоподібній швидкості в невизначеному напрямку, вона відсьорбувала з філіжанки якесь непридатне для пиття творіння нутрімату і читала про те, як навчитися літати.

От що написано в «Путівнику по Галактиці для космотуристів» про мистецтво літати:

Політ — це мистецтво, або точніше — вправність. Вправність полягає в тому, щоб навчитися падати на землю і пролетіти повз неї.

Дочекайтеся гарного дня і спробуйте.

Перший етап труднощів не викликає.

Від вас вимагається лише одне — рішуче, з усієї сили, кинутися вниз і відігнати від себе думку про те, що вам буде боляче.

Це означає, що вам буде боляче тоді, коли ви не зумієте пролетіти повз землю.

Більшість людей не спроможні пролетіти повз землю, і чим більше зусиль вони до цього докладатимуть, тим більшою буде вірогідність того, що вони не пролетять мимо і неодмінно об неї гепнуться.

Ясно, що труднощі полягають власне в другій частині — пролетіти мимо. Головне в цій справі — пролетіти повз землю випадково. В тому, щоб навмисне намагатися пролетіти повз землю, сенсу немає, бо це вам не вдасться. Вам необхідно зробити так, щоб вашу увагу чимось раптово відволікли, коли ви будете на півдорозі до землі, і зробити так, щоб ви вже не думали про падіння або про землю, чи як вам буде боляче, коли ви не зумієте пролетіти мимо.

Тут і балакати нічого, як важко відволікти свою увагу від цих трьох речей за ту частку секунди, що маєш у своєму розпорядженні, дуже важко. От того-mo, після кількох перших невдач, більшість людей розчаровуються в цьому захоплюючому та видовищному виді спорту.

Проте, якщо вам достатньо поталанило і у вирішальний момент вашу увагу на мить відвернуто, скажімо, парою струнких ніг (щупальцями, псевдоногою, то вже буде залежати від вашої видової приналежності та/або особистих нахилів), чи вибухом бомби поблизу, чи, може, ви помітили рідкісний вид жука, що повзе по найближчій галузці, отоді в своєму подиві ви аж ніяк не гепнетеся об землю, а зависнете за декілька дюймів від землі, і для стороннього ока ви, мабуть, будете виглядати трохи дурнувато.

Цієї миті якраз необхідна глибочезна та витончена зосередженість.

Зависайте і пливіть у повітрі, пливіть і зависайте.

Не думайте про свою вагу, і хай вище підіймає вас подмух вітру.

Хто б що не говорив, у цю хвилю не звертайте на те уваги, бо корисного вам ніхто нічого не скаже.

Найбільш вірогідно, що до ваших вух долетять вигуки на кшталт: «Боже праведний, ти що, літаєш? Бути того не може!»

Життєво важливо їм не повірити, бо ж раптом правда може виявитися на їхньому боці.

Злітайте все вище і вище.

Спробуйте кілька разів пірнути вниз, спочатку дуже сторожко, а потім, рівномірно дихаючи, витайте над кронами дерев.

НІКОМУ НЕ МАХАЙТЕ.

Після декількох вдалих спроб ви зрозумієте, що відволікатися стає дедалі легше і легше.

Потім ви пізнаєте силу-силенну премудростей: як керувати своїм летом, регулювати свою швидкість, свою маневреність, — і зазвичай вся штуковина криється в тому, щоб не занадто замислюватися над тим, що ви хочете зробити, а просто пускайте все на самоплин, ніби щось таке, що від вас зовсім не залежить.

Ви довідаєтеся також, як приземлятися належним чином, а це така штука, що з першого разу ви неодмінно сядете маком.

Ви можете вступити до одного з приватних клубів літальників, де вам допоможуть досягати найважливішої з усіх миттєвостей — самовідключення. Вони наймають людей з подиву гідними тілами та думками і в критичний момент ті люди вихоплюються із-за кущів і наглядно виставляються та/або витлумачують свою особливість словесним потоком. Не кожен автостопник може вступити до такого клубу, зате для деяких з них — це ймовірне місце тимчасового працевлаштування.

Трилліан читала це спрагло, та зрештою змушена була визнати, що Зафод не в тому емоційному стані, щоб пробувати літати, чи дряпатися по горах, чи тягатися з Брантісвоганським Цивільним Управлінням, щоб воно визнало свідоцтво про зміну місця проживання правомірним, ці речі теж були включені до переліку під заголовком «Умови доступу до сфери розваг».

Замість того вона скерувала корабель до Аллосіманіус-Синеки, планети льоду, снігу, запаморочливої краси та лютого холоду. Лижня від снігових рівнин Ліски до вершини Кришталевих Пірамід Састантуа, навіть з реактивними лижвами та з упряжкою снігогончаків, довга і виснажлива, зате краєвид з вершини, що відкривається на поля льодовика Стін, мерехтливі Призматичні Гори та далекий примарний танок льодосвітликів спочатку заморожує розум, потім повільно підносить його до доти незнаних виднокраїв насолоди прекрасним, і зі свого боку Трилліан відчувала, що вона не проти того, щоб трохи відчути, як її мозок повільно підноситься до доти незнаних виднокраїв насолоди прекрасним.

Вони зійшли на низьку орбіту.

Попід ними розпростерлися сріблисто-білі ризи Аллосіманіуса-Синеки.

До пізньої ночі Зафод залишався в ліжку. Одну голову він засунув під подушку, а друга розгадувала кросворди.

Трилліан знову терпляче покивала, дорахувала до кільканадцяти нулів і сказала собі, що основне зараз витягти з Зафода бодай єдине слово.

Вимкнувши всю кухонну робото-варо-паро-смажоматику, вона приготувала най-най-найсмачнішу вечерю, на яку їй тільки стачило тями: ніжно підрум’янене на олії м’ясо, пахучі фрукти, запашні сири, колекційні тонкі альдебаранські вина.

Все це вона склала на тацю і притарабанила йому власноручно, а потім запитала, чи немає в нього бажання поговорити.

— Щезни у вакуум, — була відповідь Зафода.

Трилліан терпляче покивала, дорахувала аж до кільканадцяти нулів з гаком, легенько хряпнула тацею об стіну, пройшла до транспортного відсіку і телерепортувала себе к бісу геть з його життя.

Вона навіть не запрограмувала якихось координат, у неї не було ані найменшої гадки, куди податися, вона просто перетворилася на випадковий набір крапок, які летіли крізь Усесвіт.

— Гірше, — сказала вона собі, натискаючи кнопку, — аніж тут, не буде ніде.

— Ну, й гайда, — промимрив собі під носа Зафод, перевернувся на другий бік, та за цілу ніч так повіки і не склепив.

Наступного дня, роблячи вигляд, що не шукає її, він безнастанно ходив порожніми коридорами корабля, хоча й знав, що її тут немає. Комп’ютер дошкуляв його запитаннями, що збіса на кораблі коїться, та Зафод заткнув двійко йому терміналів електронними кляпами і продовжував нудитися.

Через деякий час він став вимикати світло. Дивитися не було на що. Ніяких подій не передбачалося.

Якось уночі, лежачи в ліжку, — а тепер на кораблі ніч була безперервною, — він вирішив зібратися з силами і скерувати події в логічне русло. Він рвучко сів у ліжку і став похапцем одягатися. Йому спало на думку, що у Всесвіті має бути хтось такий, хто почувається більш розбитим, мізерним і забутим, аніж він, тож він рішив узятися до справи і знайти того співбрата.