Дуглас Адамс – Путівник по Галактиці для космотуристів (страница 9)

Форд замислено насупився, наче обмірковуючи ці слова.

– Так, я тебе розумію.

– Розумієш? – вигукнув Артур. – Розумієш! Форд схопився на ноги.

– Дивись сюди, – просичав він, указуючи на книжку.

– Ну то й що?

– Без паніки!

– А я і не панікую.

– Ні, панікуєш.

– Добре, нехай так. Але що мені ще лишається робити?

– Будемо мандрувати удвох і розважатися. У Галактиці безліч цікавих речей. А зараз заклади ось цю рибку у вухо.

– Перепрошую? – перепитав Артур. Занадто ввічливо, як йому здалося. Форд тримав у руках невеличкий слоїк – досить прозорий, щоб роздивитись жовту рибку. Вона рухала плавцями й роззявляла рота. Артур з-під лоба зиркнув на Форда. Як дорого він би заплатив за якусь просту й знайому річ! Йому було набагато легше, якби він побачив у цій комірчині, де лежала купами білизна дентразі, стоси скворшелузьких матраців і стояв хлопець із Бетельгейзе, який простягав жовту рибку, що її слід закласти у вухо, побачив би, ну, скажімо, пакунок кукурудзяних пластівців. Але пакунка не було, а заразом не було і почуття безпеки.

Раптом, ніби з безвісти, на них упала потужна звукова хвиля. Артур роззявив злякано рота. Такий звук могла б видати людина, яка полоще горло і в той же час відбивається від зграї вовків.

– Тихше! – зашикав на нього Форд. – Слухай! Це важливо.

– Ва... важливо?

– Капітан корабля робить оголошення.

– Ти хочеш сказати, що це розмовляють вогони?

– Слухай!

– Але я не розумію по-вогонськи.

– Це зайве. Заклади ось цю рибку у вухо.

І Форд швидким рухом ляпнув Артура по вуху. Рибка проскочила всередину. Відчуття було з біса неприємне. Артур засіпався, почав длубати у вусі. Потім його очі полізли на лоба від здивування.

Він відчув те, що буває, коли розглядаєш психологічні тести – з-за двох темних обрисів голів з’являється зображення білої свічки або коли раптом із різнокольорових плям і крапок складається шістка, що означає, що доведеться розщедритись на нові окуляри.

Поступово булькотіння й харчання перетворилось на справжнісіньку англійську мову.

Ось що почув Артур...

Розділ 6

– Бульк бульк хмм бульк хмм бульк бульк бульк хмм бульк хмм бульк бульк хмм хмм бульк хмм хмм хмм бульк бух ляп грррррууххрр для веселощів у інших.

Повторюю. Говорить командир корабля. припинити всі роботи! Увага! Для початку хочу попередити, що, зважаючи на прилади, у нас на борту переховується двійко зайців. Привіт вам, хлопці, хоч де б ви переховувались. Але зрозумійте мене правильно: не гадайте, що ми вам раді, я призначений командиром цього корабля зовсім не для того, щоб катати усіляких гультіпак задарма. Пошукову партію вислано. Тільки-но вони вас знайдуть, ми викинемо вас геть. Якщо вам пощастить, то перед смертю ви почуєте мої вірші.

Друге. Через кілька хвилин ми здійснимо стрибок у гіперпростір. по прибутті на зірку Барнарда – триденна стоянка в доку для ремонтних робіт. Під час стоянки усім лишатися на робочих місцях. Повторюю, усі увільнення відміняються. У мене паскудний настрій і я не бачу приводу для веселощів у інших. У мене все.

Булькотіння стихло. Коли Артур прийшов до тями, то виявилося, що він лежить долі, скрутившися, та ще й затулив вуха руками.

– Яка чарівна особа, – сказав Артур. – Якби я мав доньку, я б із задоволенням заборонив їй виходити заміж за такого...

– Не варто забороняти, – відмовив Форд. – Вогони приваблюють жінок не більше, ніж автокатастрофа. Ні, не рухайся, – додав він, коли побачив, що Артур хоче випростатися, – приготуйся до стрибка у гіперпростір. Відчуття такі ж неприємні, як коли ти нап’єшся.

– Що ж тут неприємного?

– Ти попросиш води.

Артур помовчав, потім мовив:

– Форде?

– Га?

– Що робить ця рибка у вусі?

– Перекладає. Це – рибка-транслятор. Подивись у довіднику, якщо хочеш, – Форд простягнув Артурові "Путівник по Галактиці для космотуристів", а сам скрутився калачиком і приготувався до стрибка.

Раптом світ перекинувся з ніг на голову. Артур відчув, що вивертається нутрощами назовні, від чого в очах потемніло.

Комірчина сплющилась, закружляла, перетворилась у цятку. Нічого не існувало крім пупа, якого також не було.

Корабель увійшов у гіперпростір.

"Рибка-транслятор, – незворушно повідомляв "Путівник", – маленький організм жовтого кольору – можливо, найунікальніша істота, що живиться енергією мислячих форм, яка надходить іззовні. Вона поглинає думкохвилі усіх частот, що випромінюються іншими біоформами. Рибка-транслятор утворює в мозку носія телепатичну матрицю, яка замикає думкочастоти нейронних сіток слухового аналізатора на його мовний центр. Таким чином, думкообрази, коли проходять через слуховий аналізатор, декодуються в зрозумілі сигнали за допомогою телепатичної матриці, створеної рибкою-транслятором. На практиці це означає, що маючи її у вусі, ви одразу ж починаєте розуміти будь-яку мову, яка існує у галактиці.

Незбагненність випадку, що призвів до виникнення цієї надзвичайно корисної істоти, наштовхнула деяких філософів на думку про використання цього факту як вирішального аргументу в суперечці про існування Бога.

Аргумент полягає ось у чому: "я відмовляюсь доводити своє існування, – сказав Бог, – бо доказ заперечує віру, а без віри – я ніщо". "Але ж, – сказала людина, – рибка-транслятор не могла виникнути випадково. Якщо це так, то ти існуєш, що означає (з твого власного засновку), що тебе нема. що й треба було довести".

"Ой лихо, – сказав Бог, – такого повороту я не передбачив". І миттєво випарувався хмаринкою логіки.

"Як просто!" – скрикнула людина і відразу довела, що біле – це чорне. І на першому ж пішохідному переході її збила машина.

Більшість теологів одностайно стверджує, що наведений тут доказ – повна нісенітниця. це, щоправда, не завадило Улону Коллуфіду добре заробити на книжці "Хто стоїть за Богом", у якій наведений аргумент посідає чільне місце.

Що ж до бідолашної рибки-транслятора, яка так сміливо подолала перепони на шляху до загального взаєморозуміння, то зазначимо, що вона стала причиною набагато більшої кількості війн за історію Галактики, ніж будь-хто інший".

Артур зітхнув. Не без жалю він відзначив, що стрибок у гіперпростір не доконав його. Цієї миті він був на відстані шести світлових років від Землі. Якби вона існувала.

Земля.

Картина рідної планети болем відгукнулась у серці. Той факт, що Землі більше не існувало, видавався настільки блюзнірським, що просто не вкладався в голові. Він спробував уявити собі, що немає більше ні батьків, ні сестри. Жодної реакції. Він перебрав у пам’яті своїх знайомих. Ніякої реакції. Згадав зовсім незнайомого чолов’ягу, за яким стояв у черзі в універсамі. Всередині щось прокинулось, укололо. Універсаму більше нема. Немає більше продтоварів. Колони Нельсона немає! Пропала колона Нельсона, а усі ніби у рот води понабирали. Та й кому обурюватись? Тепер колона Нельсона існувала лише в його уяві, яка разом із тілом знаходилась у надрах цього смердючого корабля. Артура подолав приступ клаустрофобії.

Англії більше немає. Нехай. Америки, подумав він, також немає. Жодної реакції. Для початку спробуємо оперувати меншими категоріями. Нью-Йорка немає. Ніякої реакції. Він інколи всерйоз і не гадав, що це місто існує насправді. Долара, подумав він, більше немає. Легке хвилювання. Немає фільмів Богарта, сказав він собі. Гострий біль. Закусочні "Мак-Дональд"? Немає більше макдональдських гамбургерів!!!

Удар виявився настільки жорстоким, що свідомість Артура відключилася. Коли він прийшов до тями, то зрозумів, що кличе матусю.

І враз він скочив на рівні ноги.

– Форде!

– Га? – Форд підвів голову. Він сидів у кутку й наспівував про себе. Що найбільше втомлює у космічних мандрах – так це проходження гіперпростору.

– Ти говорив, що працював над новим виданням цієї книги. На Землі ти теж займався збиранням матеріалу?

– Так. Мені вдалося дещо розширити стару статтю довідника.

– Що там було про нас написано?

– Будь ласка, – Форд простягнув "Путівник".

Артур марно намагався вгамувати тремтіння в руках. Він набрав потрібний код. Екран спалахнув і почав висвітлювати інформацію. Артур закляк. – Але тут немає потрібної статті! – вигукнув він. – Дивись уважніше, – кинув Форд через плече. – Внизу сторінки, після Зелумбідіс – Ексцентрицицької діви з Еротикона VI. Артур прийняв до уваги пораду Форда. І... не повірив своїм очам.

– Що таке? Сумирні? І все? Сумирні? Одне слово!

– Слухай, – сказав Форд, знизуючи плечима, – у Галактиці 1000 мільярдів зірок, а кількість бітів у сто разів менша. Потім, про Землю більше знати й не потрібно.

– О Боже! Форде, я сподіваюсь тобі вдалося доповнити статтю.

– Так, мені вдалося умовити редактора. Він погодився на розширення статті. Звичайно, він дуже урізав мій матеріал, але й то – хвалити Бога.

– І який же тепер вона має вигляд?