Дуглас Адамс – Бувайте, і дякуємо за рибу (страница 9)
— Та ви нічого не бачили, — наполягав Артур. — О, так. — додав він, бо хтось запропонував розлити ще по порції.
— Доказ, — сказав він, вказавши на себе, і промахнувся лише, на кілька дюймів, — перед вашими очима. Чотирнадцять годин в трансі, — сказав Артур, — у резервуарі. В трансі. Я був в резервуарі.
— Думаю, — додав він після вдумливої паузи, — я вже це казав.
Артур терпляче почекав поки наступну порцію належним чином розіллють. А в цей час, збирав до купи наступну частину своєї історії, яка мала бути про те, що резервуар потрібно орієнтувати за перпендикуляром, який опущений від Полярної зірки, до лінії, яка з'єднує Марс і Венеру, і вже збирався розповісти її, а ж раптом він вирішив, імпровізувати далі.
— Колись давно, — сказав він замість цього, — у резервуарі. У трансі.
Артур строго озирнувся навколо, щоб впевнитись, що всі уважно слідкують.
А потім продовжив.
— На чому я зупинився? — запитав він.
— В трансі. — підказав хтось.
— В резервуарі. — додав інший.
— О, так. — сказав Артур. — Дякую.
— І потроху — продовжував він протискуючись думками вперед, — потроху, потроху, весь ваш зайвий жир… перетворюється… в… — він зробив паузу для кращого ефекту — в підщ… підк… підкш… — він зупинився, щоб перевести подих — підшкірне золото, яке ви можете видалити хірургічним способом. А вилазити з резервуару пекельно важко. Що ви сказали?
— Я просто кашлянула.
— Я думаю ви сумніваєтесь в мої історії.
— Я лише прочистила горло.
— Вона справді просто кашлянула, — підтвердила значна кількість аудиторії низьким гулом.
— О, так? — запитав Артур, — Тоді все добре. А потім ви ділите прибуток порівну… — він зупинився на математичну перерву, — п'ятдесят на п'ятдесят з алхіміком. І можна заробити купу грошей!
Артур хитаючи головою озирнувся навколо, і не міг не помітити атмосферу скептицизму, яка запанувала над аудиторією.
І був цим глибоко ображений.
— Як інакше, — поцікавився він, — я зміг би так схуднути?
Доброзичливі руки вже почали допомагати йому дістатися додому.
— Слухайте, — протестував він, коли холодний лютневий вітерець обдув його лице, — зараз це в Каліфорнії останній писк моди. Вам слід побачити на власні, якщо ви вже стомились від Галактики. Життя, я маю на увазі. Вам слід поглянути, якщо ви вже стомились від життя. Ось, що я отримав. Схуднення. Поверніть мені вісім років, я сказав. Сподіваюсь тридцять уже більше не буде в моді, бо я в такому разі змарнував силу-силенну грошей дарма.
Він поринув у забуття на деякий час поки приятельські руки допомагали йому пройти стежкою до дому.
— Повернувся вчора, — промимрив він. — Я дуже радий бути вдома. Чи в чомусь дуже схожому на нього…
— Десинхроноз7, — пробурмотів один з його друзів. — Довга подорож з Каліфорнії. Від неї справді розвалюєшся ще кілька днів.
— Я думаю, що він туди взагалі не їздив, — пробурчав інший. — Цікаво де ж він був. І що з ним трапилось.
Після короткого сну Артур прокинувся і трохи попрацював по дому. Він почувався п'яним, трохи приниженим, і все ще дезорієнтованим після подорожі. Його непокоїла думка про те як знайти Фенні.
Артур сів і подивився на акваріум. Він знову стукнув по ньому, і, незважаючи на воду і маленьку жовту рибку-транслятор, яка плямкала ротом дещо пригнічено, він продзвенів таким самим глибоким і гіпнотизуючим дзвоном, як і раніше.
Хтось хоче висловити вдячність мені, подумав він сам до себе. Але хто, і за що?
— Після третього удару буде одна… тридцять дві… і двадцять секунд.
— Біп… біп… біп.
Форд Префект здушив смішок злого вдоволення. Зрозумівши, що немає жодних підстав себе стримувавти він розреготався зловісним сміхом.
Він перемкнув вхідний сигнал з Суб-Ета Нету на хай-фай систему корабля, і дивний, певною мірою пишномовний, монотонний, з дивовижною чистотою голос заповнив салон.
— Після третього удару буде одна… тридцять дві… і тридцять секунд.
— Біп… біп… біп.
Він трішки додав гучності, поки ретельно слідкував, на екрані комп'ютера, за таблицею з цифрами, що швидко мінялися. Для відрізка часу, про який він думав, питання використання енергії не можна було переоцінити. Йому зовсім не хотілось мати на совісті вбивство.
— Після третього удару буде одна… тридцять дві… і сорок секунд.
— Біп… біп… біп.
Він перевірив маленький корабель. Спустився вниз коротким коридором.
— Після третього удару…
Він засунув голову у маленьку, повністю функціональну, блискучу залізну ванну кімнату.
— буде…
Прозвучало чудово.
Він заглянув до крихітних спалень.
— …. одна… тридцять дві…
Прозвучало дещо приглушено. На одному з динаміків висів рушник. Він зняв рушника.
— … і сорок секунд.
Чудово.
Форд перевірив запакований вантажний відсік і був не зовсім задоволений звучанням. Там було в цілому занадто багато запакованого брухту. Він відійшов назад і зачекав поки двері запечатаються. Потім розламав щиток замкненої контрольної панелі і натис на кнопку скидання. Він не знав, чому не здогадався зробити це раніше. Свистячий гуркіт швидко потонув в тиші. Через секунду можна знову було чути легке шипіння.
Яке вже затихло.
Він зачекав поки не з'явиться зелене світло і відкрив двері у, вже тепер порожній, вантажний відсік.
— … одна… тридцять три… і п'ятдесят секунд.
Дуже добре.
— Біп… біп… біп.
Нарешті він пішов і ретельно перевірив аварійно призупинену камеру для підтримки життя, де він особливо хотів, щоб все було добре чути.
— Після третього удару буде одна… тридцять… чотири… рівно.
Він зазирнув через замерзлу кришку камери і здригнувся. Одного дня, хто його знає коли, він прокинеться і буде знати точний час. Не місцевий час, правда, але чорт із ним.
Форд двічі перевірив дані з комп'ютерного екрану над камерою анабіозу, приглушив світло і знову все перевірив.
— Після третього удару буде …
Він навшпиньки вийшов і повернувся до кімнати управління.
— … одна… тридцять чотири і двадцять секунд.
Голос був чистим, наче він чув його по телефону, неподалік, в Лондоні, де він зараз волів би бути.
Форд стояв і вдивлявся в чорнильну ніч. Здалека було видно зірку схожу на блискучу крихту від печива, то була Зондостіна, чи краще відома в світі, з якого надходив певною мірою пишномовний, монотонний голос, Плеяда Зета.
Яскраво-помаранчева крива, яка заповнила половину видимого простору була планетою Сезефраз Маґна, на якій знаходились Заксізіанські бойові кораблі. В цей час на обрії якраз з'явився холодний синій супутник планети — Іпан.