Дуглас Адамс – Бувайте, і дякуємо за рибу (страница 28)
— Він походить з дуже древньої демократичної цивілізації, розумієш…
— Ти маєш на увазі, він зі світу ящерів?
— Ні, — сказав Форд, який в цей час став уже більш раціонально і чітко мислити, і нарешті забрав свою каву, — не все так просто. Все геть зовсім не так просто. В їхньому світі, люди − це люди. А лідери − це ящери. Люди ненавидять ящерів, а ящери правлять людьми.
— Дивно, — сказав Артур, — здається ти сказав, що там демократія
— Я сказав, — підтвердив Форд. Так і є.
— То, — сказав Артур, з надією, що це не звучатиме, наче він неймовірно тупий, — чому люди не позбудуться ящерів?
— Якщо чесно, то це їм на думку не спало, — сказав Форд. — У них є право голосу, то вони й думають, що уряд за який вони проголосували в більшій чи меншій мірі наближається до уряду, який вони хочуть.
— Ти маєш на увазі, що вони насправді
— О, так, — промовив Форд, і стенув плечима, — звісно.
— Але, — сказав Артур, збираючись задати ще одне значне запитання, — чому?
— Тому, що якщо вони не проголосують, — сказав Форд, — тоді виберуть не того ящера. В тебе є джин?
— Що?
— Я кажу, — сказав Форд, з наростаючою ноткою гострої потреби в голосі, — в тебе є джин?
— Зараз подивлюся. Розкажи про ящерів.
Форд знизав плечима знову.
— Одні люди кажуть, що ящери це найкраще, що могло з ними трапитись, — продовжив він. — Вони, звісно, цілком не праві, цілком і повністю не праві, але комусь же це треба казати.
— Але це жахливо.
— Слухай, приятелю, — сказав Форд, — якби мені давали Альтеранський долар кожного разу, коли я чув як одна частина Всесвіту дивлячись на іншу частину Всесвіту каже: «Це жахливо», то я б не сидів тут наче лимон, який шукає джин. Але, на жаль, мені їх ніхто не дає. Хай там як, чому ти виглядаєш так безтурботно? Та й зіниці в тебе якісь розширені. Ти що закохався?
Артур сказав так, так і було, він безтурботно сказав це.
— В когось, хто знає де стоїть пляшка з джином? Можна я з нею зустрінусь?
Так і вийшло, бо Фенчьорч саме в цей момент прийшла, з купою газет, по які вона ходила в сільмаг. Вона застигла від подиву побачивши уламки стільця на столі, і уламок Бетельгейзе на дивані.
— А де джин? — запитав Форд у Фенчьорч, а в Артура, — А що трапилося з Трилліан між іншим?
— Ем, це Фенчьорч, — сказав Артур, незграбно. — З Трилліан нічого погано не сталося, ти ж останній її бачив.
— О, так, — сказав Форд, — вона полетіла кудись із Зафодом. В них здається діти чи щось таке. Принаймні, — додав він, — на дітей вони були схожі. А Зафод тим часом став спокійнішим.
— Справді? — сказав Артур, похапцем звільняючи Фенчьорч від її покупок.
— Так, — сказав Форд, — принаймні одна з його голів стала більш врівноваженою ніж страус ему під кислотою.
— Артуре, хто це? — запитала Фенчьорч.
— Форд Префект, — відповів Артур. — Я, можливо, згадував його мимохідь.
На протязі трьох днів і ночей стояв срібний робот у приголомшеному здивуванні на залишках Найтсбрідж, ледве помітно похитуючись і намагаючись виконувати певні завдання.
Депутати уряду приїхали, щоб побачити його, пишномовні журналісти біля своїх вантажівок запитували один одного в прямому ефірі, що вони думають з приводу цього, рейси військових бомбардувальників зворушливо намагались атакувати його — але жодних ящерів так і не з’явилось. Він повільно сканував горизонт.
В ночі це було особливо видовищно. Освітлений телевізійними командами, які обступили його постійно знімаючи, як він постійно нічого не робив.
Він думав і думав, і нарешті прийшов до висновку.
Йому пора вислати свої серсвіс-роботів.
Роботу слід було подумати про це раніше, але в нього і без того були проблеми.
І от, одного разу, жахливою металевою хмарою вилетіли з одного з люків маленькі скрипучі роботи. Вони носилися над землею, несамовито атакуючи одні предмети і захищаючи інші.
Один з них, нарешті знайшов зоомагазин з якимось ящірками, і негайно почав його захищати в ім’я демократії так дико, що лише маленька ділянка магазину вціліла.
Поворотний момент наступив тоді, коли першокласна команда маленьких скрипучих роботів знайшла зоопарк у Ріджентс-парк, і зокрема тераріум.
Згадуючи помилки, які вони допустили з зоомагазином, летючі дрилі і лобзики принесли більших і жирніших ігуан до гігантського срібного робота, який спробував провести високоінтелектуальні розмови з ними.
Нарешті робот оголосив світу, що не зважаючи на повний, відвертий і широкомасштабний обмін поглядами високоінтелектуальні розмови закінчились нічим. Ящери були визнані не дієздатними, і це все, робот збирається у коротку відпустку кудись, і тому він з якихось причин вибрав Борнмут.
Форд Префект, дивлячись на це все по телевізору кивав головою, сміявся і відкорковував наступну пляшку пива.
Вся потрібна для відправлення підготовка була негайно проведена.
Літаючі інструменти скрипіли, пиляли, свердлили і підпалювали різний мотлох світловими променями весь день і цілу ніч. І от, вранці, приголомшливий, гігантський козловий кран почав помалу котитися в західному напрямку по кількох дорогах одночасно, з роботом, який стояв на ньому, і підтримувався іншим краном.
Помалу просуваючись до своєї цілі, наче дивний карнавал, навколо якого дзижчали його слуги, гелікоптери, вантажівки різних телеканалів, які гасали туди і назад, він нарешті прибув до Борнмута, де повільно звільнився від обійм транспортної системи, пішов і влігся на пляжі на десять днів.
Це було, безперечно, поки що найбільш вражаюче видовище, яке коли не будь траплялося в Борнмуті.
Щодня навколо периметра, який огородили і охороняли, як рекреаційну зону робота, збирався натовп і намагався розгледіти, що ж він робить.
Він робив аж нічого. Просто лежав на пляжі. Доволі дивно, лицем вниз.
Одного разу, журналіст місцевої газети пізно ввечері спромігся зробити те, чого ніхто ще в світі не зміг зробити — він зав’язав коротку розмову з одним із сервіс-роботів, які охороняли периметр.
Це був надзвичайний прорив.
— Здається з цього вийде чудова історія, — довірливо сказав журналіст, поділившись сигаретою через металеву огорожу, — але її потрібно подати під вигідним, місцевим кутом. В мене тут маленький список питань, — продовжив він, незграбно риючись у внутрішній кишені, — можливо, ви зможете передати їх йому, щоб він поглянув.
Маленька літаюча викрутка сказала, що подивитись, що можна зробити і поскрипіла геть.
Відповідь і не збиралася надходити.
Цікаво, що питання, які знаходилися на тому шматочку паперу більш менш точно співпадали з питаннями, які гасали по масивних, покритих бойовими шрамами, промислової якості схемах мозку робота. А запитання були такі:
«Як ти почуваєшся, знаючи, що ти робот?»
«Як це, бути з космосу?», а ще
«Тобі сподобався Борнмут?»
Рано вранці, наступного дня почалося спаковування речей, і за кілька днів стало зрозуміло, що робот збирається мирно покинути Землю.
— Річ в тому… — сказала Фенчьорч Форду, — ти можеш провести нас на борт?
Форд різко подивився на годинник.
— В мене є кілька важливих незакінчених справ, яким конче треба приділити увагу, — вигукнув він.
Натовп як міг старався підлізти поближче до велетенського срібного корабля. Однак їм це не дуже вдалося. Негайно периметр був огороджений і в патруль вступили маленькі літаючі сервіс-роботи. Паркан підпирала військові сили, які зовсім не змогли пробитися через внутрішню огорожу. Їх в свою чергу оточував поліцейський кордон, який мав захищати людей від військових чи військових від людей, чи гарантувати гігантському кораблю дипломатичний імунітет, щоб той не отримав штраф за неправильне паркування. Хай там як, а ця ситуація була об’єктом багатьох суперечок.
Огорожу внутрішнього периметру почали демонтувати. Військові в цей час ніяково метушились, не впевнені в тому, як їм діяти, бо причина їхнього перебування там, здається, має встати і піти.
Гігантський робот доковиляв до корабля якраз в час ланчу, і от зараз, о п’ятій годині пополудні він не подавав жодних ознак присутності. Натомість від зорельоту почали долинати різні звуки — скрегіт, гуркіт і звук мільйонів бридких несправностей корабля. Юрба не вгавала. Її напружені сподівання були народжені тим фактом, що весь натовп напружено очікував розчарування. Ця чудова і незвичайна штукенція увірвалась в їхні життя, а тепер просто збирається полетіти без них.
Людям були частково відомо про це відчуття. Артур і Фенчьорч нервово вивчали натовп. Вони так ніде і не змогли знайти Форда Префекта, чи хоча б ознаки того, що він мав бодай найменший намір бути тут.