Дуглас Адамс – Бувайте, і дякуємо за рибу (страница 29)
— Наскільки він надійний? — запитала Фенчьорч слабким голосом.
— Наскільки
Останні частини транспортного крану заносили на борт, а кілька останніх секцій паркану, який оточував периметр, зараз лежали біля основи рампи, очікуючи свого часу. Солдати вишикувалися навколо рампи і багатозначно наїжачились. Накази лунали звідси і звідти, проводились термінові конференції, але вже нічого, звісно, не можна було вдіяти.
Безнадійно, і без чіткого плану, Артур і Фенчьорч продирались крізь юрбу, але оскільки весь натовп й собі намагався продертися крізь юрбу, це ні до чого їх не привело.
І от, за якихось кілька хвилин зовні корабля більше нічого не залишилось і останні частини огорожі були на борту. Кілька літаючих лобзиків і спиртовий рівень здається виконували останню перевірку. Покрутившись трохи, вони залетіли через гігантський люк.
Пройшло кілька секунд.
Звуки механічного безладу, які лунали зсередини, змінили інтенсивність. Повільно і важко величезна стальна рампа почала підніматись з уламків Harrods Food Halls. Звук, який супроводжував це видовище, був звуком тисяч напружених і збуджених людей, яких цілковито проігнорували.
— Зупиніть його!
Волав мегафон з таксі. Заверещали шини, і авто зупинилось ледве не перемоловши юрбу.
— Відбувся, — лунало з мегафона, — величезний науковий пролив! Рив. Прорив. — виправив він себе. Двері відлетіли і маленький чоловік, звідкись з околиць Бетельгейзе, вистрибнув з авто, у білому пальто.
— Зупиніть його! — прокричав він знову, розмахуючи короткою квадратною чорною палицею з вогнями на кінці. Вогні швидко замиготіли, рампа зупинилась майже склавшись, а потім, слухаючись сигналів Великого Пальця (для якого половина інженерів галактики постійно намагалась знайти нові шляхи заглушки, поки інша частина постійно намагалась знайти нові шляхи заглушити сигнали заглушки), повільно опустилась на землю.
Форд Префект дістав з таксі свій мегафон і почав волати на юрбу.
— Дайте дорогу, — кричав він, — дайте дорогу, будь ласка, це великий науковий прорив. Ти і ти, діставайте обладнання з таксі.
Зовсім випадково він вказав на Артура і Фенчьорч, які вибороли свій шлях через натовп, і миттю притислись до таксі.
— Чудово, я хочу, щоб ви розчистили шлях, для дуже важливого обладнання, — горланив Форд. — Всім зберігати спокій. Все під контролем, немає, на що дивитися. Це просто звичайний величезний науковий прорив. Зберігайте спокій. Важливе наукове обладнання. Дайте дорогу.
Голодна до нових вражень і в захваті від цієї раптової відстрочки неминучого розчарування юрба з ентузіазмом відступила і відкрила шлях.
Артур був трохи здивований побачивши, що написано на коробках з важливим науковим обладнанням в багажнику таксі.
— Накинь свій плащ на них, — прошепотів він Фенчьорч, діставши коробки з багажника. Штовхаючи в різні боки, він втягнув великий магазинний візок, який затисло на задньому сидінні. Нарешті, з’явившись з машини, возик задзвенів вдарившись об землю, і вони завантажили в нього коробки.
— Звільніть дорогу, будь ласка, — знов кричав Форд. — Все під надійним науковим контролем.
— Він казав, що ви заплатите, — повідомив водій таксі Артурові, якому довелось дістати кілька банкноті і заплатити йому. Звідкілясь долинали віддалені звуки поліцейських сирен.
— Рухайтесь сюдою, — кричав Форд, — і ніхто не постраждає.
Натовп розходився і закривався за ними, поки вони несамовито штовхали і тягли магазинний візок, який постійно деренчав по щебеню до рампи.
— Все в порядку, — продовжував волати Форд. — Немає на що дивитися, все закінчилося. Нічого з цього насправді не відбувається.
— Дайте дорогу, будь ласка, — прозвучало з поліцейського мегафону на околицях натовпу. — Відбулося пограбування, очистіть шлях.
— Прорив, — кричав Форд у відповідь. — Науковий прорив!
— Це поліція! Звільніть дорогу!
— Наукове обладнання! Звільніть дорогу!
— Поліція! Дайте пройти!
— Walkmаn! — закричав Форд, дістав з кишені пів дюжини портативних плеєрів і жбурнув у народ. Кілька секунд повного безладу дозволили їм дотягнути магазинний візок до краю рампи і затягнути.
— Тримайте міцно, — пробурмотав Форд, і відпустив клавішу на Електронному Великому Пальцеві. Під ними величезна рампа, вібруючи і трясучись, повільно почала підніматися вгору.
— Ну що ж, хлопчики й дівчатка, — сказав він, в той час, як натовп все зменшувався і зменшувався під ними, вони невпевнено почали прокладати шлях по нахиленій рампі до нутрощів корабля, — схоже ми на нашому шляху.
Артур Дент був роздратований невгасаючими звуками пістолетного вогню.
Обережно, намагаючись не розбудити Фенчьорч, яка все ще уривчасто спала, він висковзнув на люк, що вийшов з ладу, який вони пристосували в якості ліжка. Артур сповз по драбині і потайки пішов коридором. Настрій у нього був кепський.
Коридори були кошмаром клаустрофоба: погано освітлені, з ліхтарями, які постійно блимали і гасли. До того ж це набридливе дзижчання ламп.
Однак, це були не лампи.
Він зупинився і відхилився назад, коли літаючий електродриль пролетів повз, тьмяно освітленим коридором, без перестанку видаючи противний скрипучий звук і зрідка гепаючись об стіни, наче збита з пантелику бджола.
Це також було не воно.
Він проліз через двері і опинився у більшому коридорі. З одного кінця коридору повз їдкий дим, тому він пішов у протилежний бік.
Він дійшов до наглядового монітора вмонтованого в стіну і закритого ззовні загартованим, проте все одно погано прикріпленим, плексигласом.
— Ти не міг би, будь ласка, це вимкнути? — попросив він Форда Префекта, який повзав перед екраном в купі шматків відео обладнання, яке він дістав з вітрини магазину на Тотенхем Корт Роад, за допомогою шматка цегли, а також огидної кучі порожніх пивних банок.
— Шшшш! — зашипів на нього Форд, і з маніакальною зосередженістю втупився в екран. Він дивився фільм
— Хоча б трішки, — сказав Артур.
— Ні! — крикнув Форд. — Зараз якраз почнеться цікава частина! Слухай, я нарешті це все налаштував: рівень напруги, швидкість розгортки, все, а зараз цікава частина!
Зітхнувши і ледве стримуючи головний біль, Артур сів позаду нього і почав дивитись цікаву частину. Він слухав вигуки, крики і «їхаа!», які лунали від Форда, на стільки спокійно на скільки міг.
— Форд, — сказав він зрештою, коли стрічка закінчилась, і Форд вишукував іншу здобич серед стопки касет, якою мала стати
— А вона велика, — сказав Форд. — Саме за нею я і повернувся. Ти розумієш, що я ніколи не бачив її повністю? Кожного разу пропускав кінець. Одного разу я знову подивився половину, за день до того, як прийшли вогони. Коли вони все підірвали, я думав що більше ніколи її не побачу. Гей, а що трапилось з усім тим?
— Життя, — сказав Артур, і відірвав банку від пачки з шести штук.
— О, знову це, — сказав Форд. — Я думав, що це може бути щось на кшталт цього. Такому я віддаю перевагу, — сказав він, коли на екрані мелькнув Rick’s Cafe із фільму. — Як так, що?
— Що?
— Ти почав казати: «Як так…»
— Як так, що ти на стільки не любиш Землю, і разом з тим… ай, та не зважай, давай просто дивитись фільм.
— Точно, — сказав Форд.
Небагато про що залишилось розповісти.
За межами того, що раніше було відоме, як Нескінченні Світлові Поля Флануксів, поки не були відкриті Сірі Зв’язані Землі Саксаквіна, які лежать за ними, простяглися Сірі Зв’язані Землі Саксаквіна. Серед Сірих Зв’язаних Земель Саксаквіна лежить зірка Зарсс, навколо якої обертається планета Прелюмтарн, на якій знаходяться землі Севорбапстрі. І от саме туди на землю Севорбапстрі Артур і Фенчьорч нарешті потрапили, трохи втомившись від подорожі.
А в Севорбапстрі вони дійшли до Великих Червоних Рівнин Рарів, які були обмежені на півдні горами Квентулус Квазґар, на протилежному боці яких, посилаючись на передсмертні слова Прака, вони знайдуть тридцяти-футові вогняні літери Останнього Повідомлення Бога до Свого Творіння.
Якщо вірити Праку, і якщо Артурова пам’ять все правильно зберегла, це місце охороняє Ладжестік Вантрашел з Лоба, і так, певним чином, і вийшло. Він виявився маленьким чоловічком в дивному капелюсі, який продав їм квитки.
— Тримайтеся лівої сторони, будь ласка, — сказав він, — тримайтеся лівої сторони, — і проїхав повз на маленькому скутері.
Артур і Фенчьорч зрозуміли, що далеко не перші, хто проходить цим шляхом, тому що доріжка яка веде навколо лівої краю Великої Рівнини добре витоптана і з кіосками на всьому протязі. В одному з них вони придбали коробку помадки, яку спекли в горі, в печері, в духовці, яку підігрівав жар від вогню літер, які утворювали Останнє Повідомлення Бога до Свого Творіння. В іншому — придбали кілька листівок. На них літери були розмиті розпилювачем, «Щоб не псувати Великий Сюрприз!», було написано на зворотному боці.
— Ви знаєте, що міститься в повідомленні? — запитали вони маленьку суху леді в кіоску.
— О, так, — проспівала вона, — о, так!
І помахала їм.
Кожні двадцять миль, чи десь так, лежав маленький камінь з душовою і санвузлом, проте сам шлях був важким. Сонце стояло високо і випікало поверхню Великих Червоних Рівнин так, що гаряче повітря Великих Червоних Рівнин коливалося хвилями.