Донато Карризи – Ловець невинних душ (страница 10)
Уже сам спогад про студентку змусив Маркуса поставити собі ще кілька болісних запитань: «Де вона тепер? Чи ще жива? А якщо так, то що вона відчуває? Чи є в неї вода та їжа там, де її сховали? Як довго вона зможе витримати? Чи вона притомна, чи не під дією наркотиків? Може, поранена? Або мучитель її зв’язав?»
Маркус вирішив полишити ці роздуми, щоб йому не заважали емоції. Він-бо повинен зберігати ясність думки, а ще дистанцію. Був певен, що існує привід, через який у випадку з Ларою Єремія Сміт змінив метод дії. Розповідаючи про Єремію, Клементе зазначив, що деякі серійні вбивці схильні до вдосконалення: вони додають подробиці, які їх ще більше тішать. Отже, викрадення студентки можна було назвати «варіацією на тему». Однак Маркус у це не вірив, адже зміни були надто значні й раптові.
«Мабуть, Єремії надокучило плести павутину брехні, щоб досягти мети, — подумав чоловік. — Чи, може, він розумів, що заманити дівчину ще раз не вдасться, бо звістка про його жертв уже поширилася і його могли викрити. Він став відомим. Ризик зростав у геометричній прогресії. Та ні. Не це стало для тебе причиною, щоб змінити стратегію. Чим Лара відрізняється від інших?»
Справу ускладнювало те, що викрадених до неї чотирьох дівчат ніщо не поєднувало: вони були різного віку, мали різну зовнішність, Єремію не приваблював якийсь один жіночий типаж. Маркусові спало на думку, що це відбувалося випадково. Він обирав їх навмання, інакше вони були б схожі. Що довше вдивлявся Маркус у фото вбитих жінок, то дедалі більше переконувався, що вбивця захоплював жертв, бо вони просто були необачні, отож йому легше вдавалося налагоджувати з ними контакт. Тому він викрадав їх удень і в громадських місцях. «Він їх не знав», — думав Маркус.
А Лара була винятком. Єремії могло не пощастити з нею, він не міг ризикувати. Тому викрав дівчину з квартири, до того ж діяв уночі.
Маркус відклав теку, встав із ліжка й підійшов до вікна. Надвечір дахи Рима були схожі на схвильоване море тіней. Це був його улюблений час. Тоді чоловіка оповивав дивний спокій, і здавалося, що він примирився зі світом. Таке відчуття допомогло йому зрозуміти, де він припустився помилки. Він був у Лариній квартирі вдень, а мав прийти затемна, бо так учинив викрадач.
Щоб вивідати напрям думок Єремії, Маркус мав точно відтворити умови, за яких той діяв.
Тільки-но збагнувши для себе, що ця ідея слушна, він схопив плащ і квапливо вибіг із мансарди. Мусив-бо повернутися до квартири на Віа-деї-Коронарі.
1 Пристрій для штучної вентиляції легенів. (
2 Ідеться про монастир Кйостро-дель-Браманте — це частина музейного комплексу, спорудженого італійським архітектором епохи Відродження Донато Браманте, чия найвідоміша споруда — собор Святого Петра в Римі.
3 Квартал всесвітньої виставки (
4 Виготовлений із травертину — вапнякового туфу, міцної гомогенної гірської породи.
5 ГГБ, гамма-гідроксибутират — депресант, що пригнічує центральну нервову систему.
6 Метод дії (
7 Італійський журналіст, публіцист, один із найвидатніших письменників ХХ ст.
8 Джинджер і Фред — герої однойменного фільму 1986 року режисера Федеріко Фелліні про пару італійських танцівників чечітки, які запозичили псевдоніми та стиль виконання у відомих голлівудських артистів Джинджер Роджер і Фреда Астера.
Рiк тому
Париж
Мисливець знав, яким важливим є час. Його головною перевагою було терпіння. Він вправно нею користувався, намагаючись якнайкраще підготуватися до довгоочікуваної хвилини, уже зараз смакуючи радість перемоги.
Зненацька подувом вітру рвонуло скатертину, брязнули склянки на сусідньому столику. Мисливець підніс до рота чарчину пастісу[9], насолоджуючись пополудневим сонцем. Водночас приглядався до машин, що проминали бістро. Метушливі перехожі не привертали його уваги.
Він був у темно-синьому костюмі й блакитній сорочці, з краваткою, зав’язаною наослаб, — на вигляд як офісний працівник, котрий прийшов у бар випити після роботи. А позаяк знав, що самотні особи впадають в око, збоку на стільці поставив паперову торбу з покупками, з якої було видно багет, пучок петрушки й пакетик кольорових льодяників, — так він мав вигляд сімейної людини. Ще й на пальці блищала обручка.
Насправді в нього не було нікого.
Із часом він скоротив до мінімуму свої потреби й жив скромно. Любив вважати себе за аскета. Відмовився від будь-яких прагнень, що не слугували досягненню його єдиної мети, не хотів розпорошувати бажання. Зосередився на одному: переслідування здобичі.
Певний час вистежував її безрезультатно, але за інформацією, яку останнім часом дізнався, людина, що на неї він полював, мешкала в цьому місті. Отже, він переїхав, не чекаючи жодного підтвердження. Повинен був дослідити нову територію, приглянутися до всього, на що дивилася та людина, погуляти тими самими вулицями, пережити дивне відчуття: він щомиті може зустрітися з нею, хоча вона його й не впізнає. Мав усвідомити, що перебуває під тим самим небом, що й та людина. Це додавало йому сили та зміцнювало віру в те, що рано чи пізно він зможе викурити її з нори.
Аби не впадати в око, що три тижні він змінював приміщення, вибираючи маленькі готелі чи помешкання до найму. Залишав приманки, але нічого більше, вірячи, що його жертва все-таки з’явиться.
А потім став чекати.
Віднедавна мешкав у готелі «Сен-Пер» у Шостому окрузі. У номері лежали купи газет, де він гарячково шукав бодай малого сліду, що дав би йому надію серед суцільних сутінків і мовчання.
Минуло вже майже дев’ять місяців від його приїзду, але він не посунувся вперед ані на крок. Його певність у собі похитнулася. А потім сталося те, на що він чекав: з’явився знак. Те, що тільки він зміг прочитати. Він витримав, залишився вірний правилам, які собі визначив. І тепер мав бути нагороджений.
Двадцять чотири години тому під час земляних робіт на фабриці на вулиці Мальмезон у Баньоле робітники знайшли тіло.
Це був чоловік приблизно тридцяти років, голий, не мав при собі ніяких особистих речей. Міг померти й рік тому. Поки чекали результатів розтину тіла, ніхто не ставив забагато запитань. Для жандармерії справа була задавнена. Докази (якби вони з’явилися) були б нічого не варті.
Те, що останки знайдено в передмісті, давало змогу висувати гіпотези, що вбивство могло бути справою будь-якої з банд, які торгують наркотиками. Буцімто вони, аби не привертати уваги служб правопорядку, вирішили, що буде краще, коли тіло зникне.
Поліціянти стверджували, що справа проста. У них не викликала підозр навіть жахлива подробиця, яка мала б їх сполохати.
Знайдений чоловік не мав обличчя.
То не був акт звичайної жорстокості чи бажання востаннє зневажити супротивника. У трупа було роздавлено всі м’язи й кістки обличчя. Той, хто вчинив це так старанно, повинен був мати якийсь привід.
І в Мисливця було чуття до таких подробиць.
Від дня, коли прибув до цього міста, він стежив, які останки привозять до моргів великих лікарень. Таким чином він дізнався про знахідку. Годиною пізніше вкрав фартух лікаря й дістався до холодильної камери лікарні Святого Антонія. За допомогою подушечки для печаток зняв відбитки пальців трупа. Повернувшись до готелю, зісканував їх і зареєструвався в хакерській програмі, за допомогою якої відкрив доступ до урядової бази даних. Мисливець розумів, що інформацію, вкинуту в інтернет, уже не можна видалити. Мережа подібна до дії людського розуму: досить якоїсь подробиці, щоб запустити цілий ланцюг нервових зв’язків, які видобувають із глибин пам’яті те, що ми вважали забутим.
Мережа не забуває нічого.
Сидячи в сутінках, Мисливець чекав на відповідь, занурений у молитву й роздуми про те, якими шляхами сюди дістався. Перший труп знайшли понівеченим у Мемфісі сім років тому. Потім були Буенос-Айрес, Торонто й Панама, а ще Європа: Турин, Відень і Будапешт. Зрештою Париж.
Принаймні стільки було випадків, про які він знав. Могло бути значно більше тих, про які нічого невідомо. Убивства стаються в таких віддалених одне від одного місцях і в такий різний час, що ніхто, крім нього, не пов’язав їх з одним винуватцем.
Його здобич належала до хижаків.
Мисливець припускав, що йдеться про «прочанина», серійного вбивцю, який переселяється з місця на місце, щоб стерти сліди своїх злочинів. Треба тільки визначити, де він осідає. Напевно це людина з котроїсь із західних країн, що мешкає у великому місті. Прочани є громадянами, укоріненими в суспільстві, вони мають родини, дітей і непогані фінансові можливості, які дають їм змогу часто змінювати місце перебування. Спритні, обережні, вони маскують свою справу службовими відрядженнями.
Потім, однак, спостеріг у цьому злочинному ланцюзі певну подробицю, яка спочатку була непомітною, але показала все в іншому світлі: жертви були щоразу старші.
Мисливець збагнув, що розум злочинця, з яким він має справу, значно складніший і жахливіший. Він не їхав геть після скоєного, а вбивав для того, щоб там і залишитися. Тому саме в Парижі міг статися перелом у справі або чергова невдача. Після декількох годин з урядового архіву надійшла відповідь.