Донато Карризи – Ловець невинних душ (страница 11)

Позбавлений обличчя труп із передмістя був у базі даних.

Не торговець наркотиками, а звичайна людина, не без гріха молодості: у шістнадцять він украв із крамниці для колекціонерів модель «бугаті». За тих часів поліція знімала відбитки пальців і в неповнолітніх винуватців, попри те що в цьому разі звинувачення зняли й справу закрили. І хоча у французькому судовому реєстрі його документів не було, вони потрапили в урядовий архів організації, що здійснювала розслідування, які стосувалися підліткової злочинності.

Цього разу здобич, на яку полював Мисливець, припустилася помилки. У трупа без обличчя було ім’я та прізвище.

Жан Дуе.

Тепер можна було легко дізнатися й решту інформації: тридцять три роки, неодружений, втратив обох батьків у автокатастрофі, жодного близького родича, крім старої тітки в Авіньйоні, хворої на Альцгеймера. Провадив дрібну торгову діяльність через інтернет, не виходячи з дому, дохід мав від продажу колекційних моделей автомобілів. Стосунки з іншими людьми обмежені до мінімуму. Ані подруги, ані друга, навіть жодного приятеля. Поціновувач мініатюрних моделей перегонових авто.

Жан Дуе був досконалий кандидат на жертву. Ніхто не зауважив би його зникнення. І передусім ніхто його не шукав би.

Тож мисливець дійшов висновку, що це тип людини, дуже схожої на попередніх жертв. Не привертає уваги, без особливих ознак. Робота, яка не потребує спеціальних здібностей. Самотнє життя, жодного близького знайомого, обмежені контакти з людьми, що свідчить про мізантропію або хворобливу асоціальність. Відсутність сім’ї та родичів.

Мисливця заспокоїло те, що його здобич хитра. Грішно, щоправда, відчувати таку гордість за себе, але його тішило те, що він ганяється за кимось іще розумнішим, ніж здавалося.

Поглянув на годинник: скоро сьома. У бістро стали з’являтися клієнти, які резервували столики. Він кивнув офіціантці, даючи знак, що хоче заплатити. Між столиками крутився газетяр із вечірньою пресою. Мисливець купив примірник, хоча добре знав, що звістка про знайдене тіло Жана Дуе стане відома лише завтра, тож він має певну перевагу над людиною, яку шукає. Він був схвильований, бо очікування врешті закінчилося. Попереду — найкраща частина полювання. Він потребував тільки одного підтвердження. Тому сидів тут, у бістро.

Повіяв легкий вітерець, здійнявши хмару квіткового пилу біля ятки з букетами на розі вулиці. Мисливець уже й забув, що весна в Парижі така гарна.

Він здригнувся. За кілька секунд побачив свою здобич, що виходила з метро, оточена людською юрбою. Чоловік був у темно-синій куртці, сірих вельветових штанях, кросівках і бейсболці. Мисливець не зводив із нього очей, а він прошкував собі по той бік вулиці: зронив униз погляд, тримав руки в кишенях. Не підозрював, що хтось на нього полює, отож не вживав ніяких заходів безпеки. «Чудово», — сказав собі Мисливець, коли його здобич попрямувала до зеленої брами на вулиці Ламарка.

Офіціантка підійшла з рахунком.

— Чи вам смакував пастіс?

— Так, дякую, — відповів він, усміхнувшись.

Сягнув до кишені по гаманець, а цієї миті Жан Дуе, ні про що не здогадуючись, увійшов у будинок.

«Жертви щоразу старші», — повторив подумки. Мисливець натрапив на слід здобичі, власне, завдяки випадку: поєднавши останки без облич, які знаходили в різних місцях, він зрозумів, що протягом років хтось проживав їхні життя. У міру того, як старів убивця, змінювався, немов розмір одягу, і вік його жертв.

Серійний убивця-трансформіст[10] — ось на кого він полював.

Мисливець ще не знав причин такої дивної поведінки, але незабаром, дуже скоро, мав знайти пояснення.

Він став за кілька метрів від зеленої брами, тримаючи в руці паперову сумку з покупками й чекаючи на появу якогось місцевого мешканця, щоб скористатися з нагоди й увійти до будівлі.

Нарешті його терпіння було винагороджене. На вході з’явився літній чоловік, який вивів рудого спанієля. Він був одягнений у тепле пальто й капелюх із широкими крисами, на носі мав окуляри в товстій оправі. Здавалося, чоловікова увага цілком прикута до собаки, що тягнув його до парку. Мисливець заблокував рукою двері й увійшов так, що старигань навіть цього не зауважив.

Сходова кліть була темна й вузька. Він прислухався. З квартир долинали голоси й шуми, які сходилися в один. Поглянув на поштову скриньку: Помешкання Жана Дуе було під номером 3Q.

Мисливець поклав сумку з покупками на першій сходинці й вийняв багет, пучок петрушки, а потім видобув схований пістолет «Beretta M92F», перероблений в американській армії під наркотичні патрони. Він купив його в торговця в Єрусалимі. Щоб кулі негайно подіяли, треба було цілити в голову, серце або пах. Зняття обойми й перезарядження потребували п’яти секунд. Забагато. Це означало, що перший постріл мав бути влучним. Найімовірніше, що його здобич теж матиме зброю, але зі звичайними патронами. Мисливець не переймався цим, сподіваючись, що йому буде достатньо свого пістолета.

Він хотів узяти звірину живцем.

Не було часу на вивчення його звичок, але з роками Мисливець переконався, що важлива послідовність. Цей тип напевно поводився так, як собі задумав. Якщо дотримуєшся певної лінії поведінки, зростає вірогідність того, що не привернеш уваги, а ще виникає можливість панувати над ситуацією — цього Мисливець теж навчився від своєї здобичі. По суті, цього типа він узяв за зразок для наслідування. Навчився цінувати дисципліну й жертовність. Пристосовувався до обставин, навіть найнесприятливіших. Став схожий на організми, що живуть у глибинах океанів, куди не сягає світло, а холод і тиск убили б там людину за мить. Такі істоти — справжній виклик природі в місцях, де не повинно існувати життя. Цей тип саме такий і був, він не знав іншого способу існування. Мисливець потроху ним захоплювався, адже, власне, той боровся за виживання.

З пістолетом у руці він пішов на третій поверх. Став біля дверей квартири Жана Дуе й легко відімкнув замок. Тишу порушувало лише цокання годинника з маятником. Квартира не була завелика — щонайбільше вісімдесят квадратних метрів: три кімнати, ванна й невеличкий передпокій.

З-під єдиних зачинених дверей пробивалося світло.

Мисливець ступав обережно, намагаючись не шуміти. Дістався першого приміщення. Рвучко став на порозі, цілячи з пістолета. То була кухня. Нікого. На кухні панував лад: порцеляна в буфеті, тостер, серветка на ручці духовки. Перебування в норі здобичі пробудило в Мисливцеві дивні емоції. Він рушив до ванни. Там теж нікого не було. Керамічна шахівниця з білих і зелених квадратів. Самотня зубна щітка. Гребінець, виготовлений під черепаху. У наступній кімнаті стояло велике подружнє ліжко. Стебнована ковдра з гладкої тафти. Склянка води на нічній тумбі. Шкіряні капці. І стелаж уздовж цілої стіни, повний колекційних моделей автомобілів — пристрасть Жана Дуе.

Мисливець вийшов із кімнати й ступив до зачинених дверей. Прислухався. Не чути жодного звуку. Поглянув на підлогу, на золотаве сяйво біля своїх ніг. Однак його не порушувала жодна тінь, яка могла б свідчити, що там хтось є. Але Мисливець побачив під ногами таке, чого ніколи не бачив. Коло з маленьких коричневих плямок.

«Кров», — вирішив він. Та зараз не міг на цьому зосередитися. Не було часу на вагання чи відволікання. Не слід забувати, що тип, якого він вистежував, замість душі має темну безодню: попри своє захоплення ним Мисливець знав, що це чудовисько, і за жодних умов не хотів мати з ним справи.

Єдиний шанс — заскочити його зненацька. Ось вона, ця мить. Полювання добігало кінця. Усе набуло б сенсу вже по його завершенні.

Ступивши крок назад, він штовхнув двері, ті з гуркотом прочинилися. Мисливець здійняв пістолет, сподіваючись одразу побачити ціль. Двері стали поволі зачинятися, він мусив їх притримати. Увійшов і швидко роззирнувся.

Нікого.

Дошка для прасування. Комод зі старим радіо та ввімкненою лампою. Вішак з одягом. Мисливець підійшов. Чи це можливо? Це те саме вбрання, яке було на здобичі, коли той повертався додому: темно-синя куртка, сірі вельветові штани, кросівки й бейсболка. Мисливець зауважив у кутку миску.

«Fedor» — прочитав він напис. І пригадав стариганя, який виходив із брами, щоб вивести спанієля на прогулянку.

— Чорт! — вилаявся Мисливець.

Але за хвилину зрозумів хитрість, що крилася в цьому шахрайстві, і вибухнув сміхом. Його вразив той спосіб, яким цей трансформіст не дав себе заскочити. Щодня після повернення додому він виходив в іншому одязі, щоб погуляти із собакою й заодно постежити з вулиці за своїм помешканням.

Це означало, що Жан Дуе — а точніше, ця звірина, що його вдає, — уже знає про Мисливця.

Чотири днi тому

1:40

Після зливи на вуличках історичного центру міста запанували бездомні собаки. Вони зграями ходили попід стінами будинків. Маркус побачив їх на Віа-деї-Коронарі — вони наближалися до нього. На чолі в них був рудий, сліпий на одне око дворняга. Вони на мить ззирнулися, немов у погляді одне одного обидва впізнали щось знайоме. А потім собака й людина байдуже попрямували далі кожен своєю дорогою.

За кілька хвилин Маркус удруге зайшов до квартири Лари в університетському будинку.

Затемна, так само як Єремія Сміт.

Простягнув руку, щоб запалити світло, але передумав. Імовірно, викрадач мав ліхтар. Відтак вийняв із кишені свій і заходився інспектувати приміщення. Потік світла вихоплював із сутінків меблі й устаткування.