Долорес Редондо – Диригент (страница 98)

— Чудово. А де дівчатка?

— Померли. Але ми не вбивали їх, — задихаючись, мовив він. — Вони потонули, коли вода піднялася... під час бурі.

— Пропали й інші дівчатка, ті, кого викрали наступної ночі після урагану, — наполягав Дюпре.

Домінік міцно заплющив очі. Коли він розплющив їх, по його щоках котилися величезні сльози.

— Даремно я вплутався у цю історію. Лен вмовив мене. Обіцяли кругленьку суму. Вони приїхали сюди й знайшли їх мертвими. Лен дуже розсердився. Їм наказали все прибрати... тому він покликав мене. Я знав, чим займається Лен, і часто просив його дати мені спокій. Там замішані великі гроші, але ці типи дуже небезпечні.

— Ви маєте на увазі Самеді?

Ствердний кивок.

— Ви бачили його? Знаєте, хто він? — з надією спитав Дюпре.

Чоловік мотнув головою і скорчив гримасу, що мала зійти за  усмішку.

— Ви не уявляєте, з ким маєте справу, правда? Це ж Самеді, — відказав він таким тоном, наче говорив про якесь божество.

— Дівчата з Нола. Де вони?

Домінік заплющив очі, зітхнув і зробив заперечний жест.

— Я не можу розповісти вам про це.

— Проблем у вас більше ніж достатньо. Допоможіть нам, будьте так ласкаві. А ми допоможемо вам.

— Ви не розумієте. Вони вб’ють мене.

— Це ви нічого не розумієте. Буду відвертим. У вас дуже серйозна рана там, внизу. — Він вказав на його живіт і підняв йому голову, дозволяючи роздивитися мішанину кишок. — До найближчої лікарні тисячі миль. Якщо ми не допоможемо вам, ви помрете за кілька годин. А я нікуди не вивозитиму вас, поки вважатиму, що дівчатка можуть перебувати десь у глибинах цього величезного маєтку. Я перевірю кожен склад, кожну бочку, навіть якщо мені доведеться витратити кілька днів на пошуки. Ми поїдемо лише тоді, коли я знайду їх — живих або мертвих.

Домінік стиснув губи, заворожено роздивляючись свій живіт.

Дюпре позирнув на знахаря і кивнув йому. Той злегка ворухнув рукою. Домінік закричав від болю, його обличчя вкрилося краплинками поту.

— Допоможіть нам. Тоді ми витягнемо вас звідси.

— Вони карають зрадників. Це в тисячу разів гірше за смерть.

Збліднувши, Дюпре інстинктивно торкнувся грудей і відчув, як давні рани запалали під одягом. Серце забилося у пришвидшеному темпі. Він спробував заспокоїтися.

— Ми захистимо вас.

— Захистите? Який, у біса, захист? Лен сказав мені, що вони мають своїх людей у поліції.

Булл і Дюпре стривожено переглянулися. Вони не розглядали такої можливості.

Дюпре вийняв посвідчення і підніс його до очей Домініка.

— Поліція тут ні до чого. Ми — агенти ФБР. Ви станете учасником програми захисту свідків. Нове ім’я, нове життя подалі від небезпеки.

Напружено розмірковуючи, Домінік дивився на документ. Дюпре покосився на знахаря і кивнув. Чоловік ледь помітно сіпнувся, але цього вистачило, аби Домінік знову заверещав.

— Їх мали привезти вчора або позавчора. Дівчатка, яких тримали нагорі, померли під час бурі. А де дівчатка, викрадені з Нола?

Знахар зробив кілька рухів руками, і на обличчі Домініка проступило полегшення.

— Ви витягнете мене звідси й допоможете почати нове життя під новим іменем.

— Даю вам слово.

Домінік заплющив очі.

— Вони в маєтку.

— Ми оглянули будинок. Нікого немає, — мовив Джонсон до Дюпре. — Усе збереглося точнісінько таким, яким було за часів, коли там працювала плантація.

— У кухонній шафі є подвійне дно, — прошепотів Домінік.

Джонсон і Шарбу рушили до дверей разом із рибалками.

— Візьміть човен, — порадив Булл.

Дюпре окинув Домініка пильним поглядом. Білий чоловік приблизно його віку. Стан був критичним: він помітно бліднів; очі виражали відстороненість, властиву тим, хто майже здійснив перехід в інший світ.

— Самеді приходив сюди? Він бачив, що трапилося з дівчатками?

— Ні. Він не приходить сюди.

— Хто той мертвий тип нагорі?

— Піт, брат Вінса. Він мав доглядати за дівчатками. Сказав, що не встиг врятувати їх. Лен дуже розсердився. І застрелив його.

— А це хто? — поцікавився Дюпре, вказавши на мертвого чоловіка, який плавав долілиць біля сходів.

— Це Вінс... Він був моїм другом.

— І твій друг спокійно насвистував, коли Лен убивав його брата?

— Вони погано ладнали, — пояснив той.

— Отже, Лен — це той, хто надворі.

Геть ослаблий, Домінік кивнув. Йому ставало дедалі гірше. Дюпре трохи нахилився і побачив на столі червону калюжу — кров стекла вниз, майже змішавшись із водою.

— Лен і Вінс привезли дівчаток сюди. Ми мали дочекатися нагоди, коли буде безпечно доправити їх до іншого місця. Зараз на дорогах повно поліції. Скрізь чергує армія і навіть військово-морські сили.

— Хто вирішує, як здійснюється перевезення? — спитав Булл.

— Якщо ніщо не загрожує і можна діяти, вони попереджають Лена.

— Як вони зв’язуються з ним?

— Лен має спеціальний телефон, який завжди носить із собою. Йому заборонено дзвонити їм. Вони виходять на зв’язок першими.

Амая рушила надвір. За кілька метрів від входу виднівся напівзатоплений труп Лена. Дівчина обмацала його одяг у пошуках телефона. Нарешті вона витягла його з кишені жилета і з відчаєм констатувала, що звідти витікає брудна вода.

Вона повернулася до будинку, марно намагаючись увімкнути пристрій.

— Телефон зламався, — повідомила вона колегам.

Дюпре розчаровано зітхнув.

— Інших способів підтримувати контакт не було? — уточнив Булл.

— Не знаю, — відповів Домінік. Він стрімко втрачав сили.

— Ви сказали, що Самеді не приходив до вас. А ви часом не знаєте, чи Лен розповів йому, що сталося з дівчатками?

— Так, Лен розповів йому, що ми втратили улов і він ліквідував Піта, який був винен у цьому.

Знахар, який весь цей час мовчав, печально повторив слова Домініка:

— Улов.

Вони почули гудіння двигуна. Агенти поверталися. Амая підійшла до вікна.

— Дівчаток привезли! — тріумфально проголосила вона.