Долорес Редондо – Диригент (страница 99)
Дюпре усівся на маленький клаптик столу, в ногах Домініка.
Здавалося, він ось-ось зомліє.
— Дуже вчасно, — засмучено мовив знахар, витягнувши з-під пов’язки заплямовані кров’ю руки. — Пан Домінік щойно помер.
Суворий погляд знахаря змусив замовкнути рибалок, які почали протестувати, коли Дюпре сповістив їх, що вони забирають труп Медори з собою.
Думки про шістьох загиблих дівчаток, яких довелося залишити позаду, були значно важчим тягарем, ніж крихітне тіло Медори, яке вони загорнули у чохол одного із замшілих матраців, знайдений на горішньому поверсі.
Сестри Джейкоба не зронили жодного слова, відколи їх звільнили з потаємного відділення у коморі маєтку. Бідолашні не відповіли на запитання Дюпре та Джонсона, які намагалися з’ясувати, чи не бачили вони інших дівчаток, чи не пам’ятають, що говорили їм викрадачі. Тримаючись за руки, вони обмежувалися тим, що ствердно або заперечно хитали головами. Молодшій було від восьми до дев’яти років, а старшій — близько дванадцяти. Дуже гарненькі: молодша — більш жвава, а старша — більш меланхолійна. Обидві були до смерті налякані.
Коли всі розсілися у човні, Амая помітила, що сестри не відривали очей від легенького тільця Медори, закутаного у саван. Амая перетнула човен і стала перед малечею, затуливши труп своєю спиною.
— Анія — королева Місяця, а Белла означає «красуня» італійською, — мовила вона, надзвичайно збентеживши дівчаток.
Агентка розстебнула бронежилет, сунула руку під одяг і підняла футболку, усвідомлюючи, що привернула увагу Шарбу. Вона дістала маленького помаранчевого дракона й показала його сестрам.
— Джейкоб прислав мене по вас.
— Ой! — в унісон скрикнули вони, побачивши фігурку.
Анія вихопила дракона з її рук і перевернула його, шукаючи ім’я свого брата.
Дівчатка почали плакати і сміятися одночасно, після чого кинулися їй на шию і почали обіймати, мало не збивши з ніг. Амая докладала великих зусиль, аби утримати рівновагу і не впасти на труп. Усі присутні спостерігали за цією сценою, здивовані такою бурхливою реакцією.
— Де Джейкоб?
— З ними все гаразд.
— Але ж дідусь...
— Ми доправили його до лікарні. Він одужає. Усі вони тримаються разом. Ми відвеземо вас до них, щойно це буде можливо, — заспокоїла їх Амая. — Джейкоб сказав, що ваші батьки працюють у Батон-Руж.
Вони кивнули.
— Ми знаємо їхній робочий телефон, — мовила Белла, старша сестра.
— Зв’язку поки що немає, але ми вирішимо цю проблему.
Дюпре метнув промовистий погляд на Амаю, заохочуючи її розпитати їх.
Амая подивилася їм у вічі.
— Мені треба знати, чи скривдили вас ті чоловіки, чи давали вони вам якісь ліки.
— Вони налякали нас, — відказала Анія.
— Це нормально. Гадаю, ви поводилися сміливо, адже ті типи були дуже страшними. Я бачила одного доволі товстого й немолодого, одного білявого, одного лисого й одного височенного. Чотирьох. Чи був там хтось іще?
— Ні.
— Ви бачили інших дівчаток?
Сестри переглянулися. Анія збиралася кивнути, проте Белла квапливо сказала:
— Ні, нікого не було, крім нас.
Коли Джонсон і Шарбу привезли полонянок, Амая звернула увагу на те, що їхнє довге волосся було чистим і блискучим, щойно розчесаним і частково заплетеним у крихітні косички, що починалися з верхньої частини голови й спадали на розпущені пасма.
— Ви зробили собі зачіску?
— Ні, — тихенько прошепотіли вони й нахилилися вперед, явно бажаючи, щоб інші нічого не почули.
Амая вчинила так само, намагаючись уявити, хто ж це був. Вона не вірила, що хтось із тих неотесаних мужлаїв міг виявити подібну турботу.
—
—
Амая глибоко вдихнула повітря, розмірковуючи над тим, як ставитися до таких зізнань.
— З вами були
Вони зробили заперечний жест.
— Ми занадто дорослі. Їх можуть бачити деякі малі діти. Але ми чули сміх, і вони причесали нас, — запевнила Анія, смикаючи себе за косички.
— Вони розмовляли з вами? — обережно запитала Амая.
— Вони не розмовляють. Просто сміються і весь час хочуть гратися. Хіба ти не знаєш, хто такі
— Я знаю, хто вони. У місці, де я народилася, їх називають «майру». Духи дітей, що померли до того, як їх встигли похрестити.
— Ти бачила когось із них, коли була малою? — поцікавилася Белла.
Шарбу, який вмостився на одному з бічних сидінь, жадібно ловив кожне слово.
— Не знаю, — задумливо відповіла Амая. — У ранньому дитинстві мені страшенно подобалося гостювати у моєї бабусі Хуаніти. Вона мала дуже великий будинок, але використовувала лише другий та третій поверхи. Пам’ятаю, що я часто зустрічала там дівчинку мого віку. Вона чекала мене на верхніх сходинках, біля горища, де ми гралися. Згодом я її забула. Трохи подорослішавши, я раптом згадала про давню подругу і розповіла моїй тітці про дівчинку, яка бавилася зі мною у будинку моєї бабусі. Вона сказала, що там ніколи не було інших дівчаток, окрім мене й моїх сестер.
— І вона розмовляла з тобою?
— Не пригадую. Певна, що вона сміялася. І хотіла одного — гратися.
— То був
Амая усміхнулася Шарбу, який захоплено дивився на неї. Раптом він простяг руку і зняв з її щоки травинку. Цей дотик тривав якусь секунду, проте обоє так розхвилювалися, що дівчатка уїдливо захихотіли.
— У тебе там щось було, — геть знічений, вибачився він.
Амая опустила голову. Сестри знову кинулися їй на шию і зашепотіли:
— Це твій хлопець?
— Ні, — відказала вона, впевнена, що він усе чує.
— Тоді він хоче бути твоїм хлопцем, — зауважила наймолодша, з усмішкою дивлячись на Шарбу і киваючи.
Дитячий сміх поширився човном і рознісся над каламутною водою боліт.
Джонсон позирнув на Дюпре, який усміхався, слухаючи цю бесіду, і зробив схвальний жест. Він був не в захваті від того, як інспекторка повелася з юним Ендрюсом, але мав визнати, що вона наділена дивовижним умінням налагоджувати контакт із жертвами завдяки особливій емпатії. Прекрасна шкіра дикого звіра. Він багато розмірковував про це, силкуючись зрозуміти, як їй вдається підтримувати таке спілкування.
67. Чарізард
Болота
Амая вистрибнула з човна, щойно вони дісталися кемпінгу. Анія притримала її за руку і віддала їй помаранчевого дракона.
— Джейкоб хотів, щоб ти взяла його. Він принесе тобі удачу.
Дівчина не сперечалася. Стиснувши Чарізарда у долоні, вона обійняла обох сестер. О чверть на другу «Зодіак» наблизився до причалу. Чоловіки, які чекали на них, прив’язали канат до пала.
Агенти залишили дівчаток під наглядом знахаря, який мовчав усю дорогу назад, охороняючи нерухомий згорток — закутаний у саван труп Медори. Амая рвонула вперед і, перестрибуючи з човна на човен, підбігла до Аннабель. Вона сподівалася, що Ландіс не втратив цікавості, продемонстрованої ним під час учорашньої розмови.
— Здається, ви казали, що маєте поговорити з ним до опівдня, — мовила Аннабель, рознервувавши її ще більше. — Паула чекає вже дві години.
Амая взяла мікрофон, простягнутий Аннабель.
— Я готова, Пауло. Перемикання.