Долорес Редондо – Диригент (страница 84)

— Дюпре сказав, що ви допоможете Медорі, — наполягала Амая.

— Я можу допомогти вам, якщо бажаєте, — він вказав на її живіт, — але знахарська сила має межі. Було б непогано, якби ви прийняли антибіотик. Зверніться до Аннабель — він кивнув у бік жінки, з якою розмовляв раніше. — Тутешні води кишать мікробами, тож жінки, які живуть на болотах, часто хворіють на цистит.

Амая відчула, як слабкість у зоні попереку поширюється на весь хребет і поколювання стає сильнішим, так само як і бажання справити малу потребу, що, безсумнівно, вказувало на запалення сечового міхура. Стараючись не зважати на запаморочення, вона стиснула губи.

— Якщо ви не допоможете їй, вона не допоможе нам. Ми маємо розпитати її, встановити якийсь контакт. Від цього залежить життя двох маленьких дівчаток.

— Сумніваюсь, що вона розповість щось нове.

— Вона нічого не сказала, — відрізав Шарбу.

Знахар посміхнувся.

— Може, вона нічого не сказала своєю мовою, але запевняю вас, що той, хто причаївся всередині, — мовив він, вказавши на розпростерте тіло Медори, — розмовляв із вами.

53. Стелла Такер

Флорида

Агентка Стелла Такер намилювала руки, роздивляючись своє відображення у дзеркалі. Коротка стрижка — напрочуд вдала ідея. Така довжина дозволяла завжди підтримувати волосся в ідеальному стані, наче у моделі з журнальної обкладинки. Шкіра виглядала зволоженою, хоча надмірні зусилля і напруження останніх годин таки позначилися на її зовнішності, спричинивши появу темних кіл під очима. Жінка почала репетирувати усмішку, що справило моментальний позитивний ефект. Костюм сидів чудово. Утім, якби це залежало від неї, вона поміняла би блузу. Витираючи руки паперовим рушником, вона вирішила не перевдягатися: запізно повертатися до готелю. Недоречно змушувати сенатора чекати. Начальник Вілсон зателефонував їй із Квантіко і вкрав дорогоцінний час. З іншого боку, їй було приємно почути його привітання і визнання її досягнень. Вона знала, що Вілсон і Вердон вважають її підступною кар’єристкою, та їй було байдуже. Дюпре пропав у Новому Орлеані, його команда розсіялася, тож Стелла Такер уже нікому не підкорятиметься. Після успішного керування власною групою вона зміцнила своє положення, і ніхто не насмілиться чіпати її. Пронизлива вібрація сповістила про очікуване смс від Емерсона. Сенатор щойно прибув із Вашингтона і наближався до будівлі. Минула година відтоді, як їй подзвонив його секретар і сказав, що сенатор терміново вилітає і просить зустрітися з ним у VIP-палаті, де надавали допомогу Нельсону. Новини про останнього були обнадійливими — кращого годі й бажати. Двадцять хвилин тому лікарі повідомили, що Нельсон прийшов до тями. Він досі перебував у шоковому стані й був підключений до апаратів, що означало неможливість проведення допиту. Однак лікарі давали позитивний прогноз щодо його одужання. Якимось дивовижним чином кулі, випущені зі зброї спецпризначенця, не зачепили життєво важливих органів. Лікар щось сказав про розтрощений хребець. Найбільш імовірно, що Нельсон ніколи не зможе ходити або ледве пересуватиметься. Такер розуміла, що його загибель зіпсувала би її блискучий виступ. Значно ефектніше тягати серійного вбивцю по судах. Найкраща реклама. Вона простягла праву руку до свого відображення і нахилила голову — шанобливо, але не запобігливо. Професійний жест. Не надто стриманий і не надто емоційний. Такер — агентка, що керувала спецоперацією, завдяки якій було врятовано життя членів родини американського сенатора. Вона лише виконувала свій обов’язок, свою роботу. Необхідно було знайти золоту середину між професійною суворістю і скромністю героїні, що не завадила би їй прийняти заслужену подяку від сенатора.

54. Бродіння

Елісондо

Той заспокійливий жест став частиною його рутини й увійшов у звичку. Хуан робив його несвідомо, уві сні, прагнучи вгамувати тривогу і розслабитися. Чоловік відчув порожнечу біля себе й простяг руку до невловимого тепла. Він розплющив очі. Росаріо пішла.

Її не було вдома. Щойно прокинувшись, Хуан зрозумів, що вона вислизнула надвір. Попри це, він обійшов усі кімнати, не зважаючи на холод, що проймав його босі ноги. Потім повернувся до спальні й усівся на краєчку ліжка, дивлячись на порожнє місце, де мала би лежати його дружина. Він нахилився до туалетного столика, відчинив шухляду і відсунув убік купу шкарпеток, що займала весь простір, після чого дістав знизу великий жовтий конверт і поклав його біля себе. Тремтячою рукою погладив розчерки блакитного чорнила, яким хтось написав ім’я його доньки. Тоскно зітхнув.

Росаріо припинила навідуватися до дитячої кімнати, відколи Амая жила зі своєю тіткою Енґрасі. Після останньої вагітності вона не виходила з дому вночі. Цілих дванадцять років.

То були роки безсоння. Хуан охороняв її сон. Йому пригадалося, як це трапилося вперше — він прокинувся і виявив, що її немає поруч. Спершу він дуже злякався, коли, зачекавши певний час, збагнув, що Росаріо давно мала би повернутися, якби пішла до вбиральні. Хуан припустив, що вона знепритомніла, у неї запаморочилося в голові або стався мимовільний викидень, що загрожував усім вагітним жінкам. Його роздирали сумніви, поки він, божеволіючи від хвилювання, обходив будинок. Накинувши пальто поверх піжами, він рушив до пекарні лише для того, щоби пересвідчитися, що її немає і там. Згодом він перемістився до вітальні, де, борючись зі страхами та підозрами, витріщався на телефон і вмовляв самого себе зачекати ще п’ятнадцять хвилин, перш ніж подзвонити до Цивільної гвардії. Нарешті почулося скреготіння ключа в замку, і Хуан піддався бажанню хутко лягти в ліжко, удати з себе сплячого й «прокинутися», коли вона влаштовуватиметься поряд. Її тіло було охоплене вуличним холодом.

— Де ти була? З тобою все гаразд? — насмілився спитати він. Його голос тремтів.

Вона незворушно відказала:

— Заспокойся, зі мною все гаразд. Я не могла заснути й пішла випити склянку молока.

Тієї ночі сон утік від нього. Щонайменше раз на десять днів Росаріо вислизала з дому, коли надворі панувала непроглядна темрява. Ще до світанку вона верталася змерзлою і напрочуд спокійною, лягала на своє місце й прикидалася, ніби весь час була тут.

Тисячі разів він думав, як поговорити з нею, як порушити цю тему. Щоразу, як його дружина кудись виходила, він чекав на неї у темній вітальні, уявляючи їхню розмову, коли вона крадькома прошмигне до будинку і стикнеться з ним. Тоді їй довелося би пояснити йому, звідки вона прийшла, з ким була, чому кидала його й десь блукала глупої ночі — самотня і вагітна. Згодом він чув, як ключ повертається у замковій шпарині. Уявляв, як Росаріо стискає брелок у долоні, прагнучи, аби брязкання не порушило тиші. Потім вона неквапливо відсувала ущільнювач, який вони поклали на одвірку для збереження тепла в їхній оселі. Обережно трималася за ручку, не дозволяючи дверям рипіти, коли вона зачиняла їх. Тихо піднімалася сходами, обходячи всі скрипучі дошки. Оця пильність, настороженість, бажання зберігати свою таємницю змушували його лягати в ліжко за мить до того, як вона заходила до спальні. Хуан переконав себе, що її мовчанка обумовлена самоконтролем, що потайливість — ознака стриманості, а прагнення не бути викритою свідчило про розкаяння і сором. Та перша ніч заклала підґрунтя майбутнього. Щойно Росаріо влаштувалася поруч, ритм її дихання вирівнявся, тіло поволі розслабилося, і вона зрештою поринула в сон; він трохи піднявся, щоби краще розгледіти її, і тієї миті не відчув нічого, крім вдячності за те, що вона повернулася до нього. Упродовж її вагітності він щоразу обіцяв собі, що зустрічатиме її після нічних походеньок, готувався обрушити на неї лавину докорів, звинувачень, підозр і запитань. Хуан ще не усвідомив, що все вирішилося першої ж ночі, коли він зрозумів, що ніколи нічого не скаже Росаріо.

Хіба він мав право щось казати їй? Висувати якісь претензії? Дивлячись на сплячу дружину, Хуан часто запитував себе, чому така неймовірна жінка, як вона, живе з таким нікчемою, як він; йому досі не вірилося, що вона обрала його й залишалася поруч. Енґрасі порівнювала його зі страусом, який ховає голову в пісок, аби не бачити проблем. Та насправді він вважав себе гидким каченям, закоханим у лебедя, чудово розуміючи, що доля зробила йому дивний подарунок — кохання, недосяжне для інших людей, привілей бути поряд з унікальною жінкою. Завдяки їй Хуан почувався непереможним, але чоловік ніколи не забував, що він — незграбне мале каченя в тіні величного лебедя, простий безкультурний селянин, засліплений блиском королеви. Хіба він здатен підкорити її своїй волі, примусити до чогось?

Після того як Росаріо втекла з дому вдруге, він кілька днів не знаходив собі місця і не міг думати ні про що інше. Куди бігла його дружина, накинувши пальто поверх нічної сорочки й несучи туфлі в руках? Куди могла йти вагітна жінка посеред ночі у селищі, де все зачиняється після дев’ятої вечора? Сумніви доводили його до божевілля. Вночі він страждав від безсоння, а вдень був злим і дратівливим. Коли він щось жував, їжа здавалася гумовою й автоматично відригувалася, лишаючи присмак жовчі у роті. Після третьої нічної вилазки Росаріо Хуан вирішив порадитися з лікарем.