Долорес Редондо – Диригент (страница 86)
Так, вона думала про це — ба більше, серйозно обмірковувала впродовж багатьох днів, іще до того, як стався інцидент із французьким автомобілем. Річ у тім, що вона не могла стерти з пам’яті останні слова Росаріо: «Відколи народилася ця дівчинка, я знаю одне: доля кожного з нас визначена наперед, Енґрасі. Те, що судилося нам обом, справдиться».
Вона спустилася до вітальні. Докинула кілька полін у вогонь і рушила до серванта. Скориставшись ключиком, що висів на її шиї, відчинила шухляду, дістала чорний шовковий мішечок і віднесла його до столу. Усівшись, Енґрасі один за одним розв’язала вузли на колоді карт — марсельському Таро. Вона глянула на неї з певним острахом, неначе готуючись випити гіркі, призначені їй ліки. Необхідність звернення до Таро важким тягарем давила на її серце.
Не відриваючи очей від карт, Енґрасі повільно перетасувала їх, зосереджена на формулюванні запитання. Кинувши колоду на стіл, вона «підрізала» її і знову перемішала. Енґрасі ніколи не обирала карти сама. Ця колода була такою старою, засмальцьованою, добре знайомою, що, витягаючи ту чи іншу карту сорочкою догори, вона розрізняла пожовтілі від часу цятки на зворотному боці й кутиках основних арканів. Коли вона ворожила для себе, то вдавалася до циганського методу, згідно з яким необхідно тлумачити десять карт, що лежать зверху. От і зараз вона розклала першу десятку у формі кельтського хреста. Перевернула першу карту, що позначала Амаю у сьогоднішньому ворожінні. Випала «зірка». Прекрасна оголена дівчина, що сиділа під безхмарним зоряним небом, виливаючи з глечиків воду своєї мудрості у річку, що губилася за обрієм. Енґрасі усміхнулася. Так, то була її дівчинка. Ця карта найкраще уособлювала її юність, вроду, світло її душі. Ясність розуму, що допомагала їй розпізнавати істину і чітко бачити те, чого не могли розгледіти інші. «Зірка» віщувала блискуче майбутнє, удачу, усмішку сил добра, прихильність небес. Жінка взяла наступну карту з колоди й перевернула її, передчуваючи, що побачить, ще до того, як її погляд упав на очниці Смерті, яка відтинала голови на полі бою. Вона не схотіла покласти цю потвору на належне місце — над «зіркою», ніби побоюючись, що похмура тінь нависне над реальною дівчинкою, що спала нагорі.
Воліла тримати її у піднятій руці, не дозволяючи торкнутися першої карти. Парка — найстрашніший аркан Таро — не завжди символізувала смерть. Дуже часто, як у випадку з Амаєю, вона попереджала про неминучість, стрімкий розвиток подій, виткану богинями долю, на яку неможливо вплинути. Конкретна вказівка на серйозну небезпеку і шанс якнайшвидше уникнути її.
Енґрасі з огидою вдивлялась у порожні очниці скелета, немовби шукаючи у тій чорноті відповідь на свої запитання. Аж раптом хтось щосили постукав у двері. Сполошившись, жінка упустила карту, що лягла на попередню, прикривши все зоряне небо й більшу частину волосся красуні з глечиками. Наполегливий стукіт повторився. Енґрасі підвелася і кинула всю колоду на стіл, не забувши відсунути карту Смерті подалі від благословенної зірками дівчини. Стривожена, вона зупинилася перед дверима.
— Хто там?
— Енґрасі, це я, Хуан. Відчини, будь ласка.
Енґрасі послухалася. Перед нею постало перекошене, залите слізьми обличчя її брата.
— Енґрасі, де дівчинка? — перелякано спитав він.
— Амая нагорі, спить. З нею все гаразд. А ти знаєш, котра зараз година? — відповіла вона, бажаючи повернути його до тями.
— Я маю побачити Амаю. Вона вб’є її, — відказав Хуан, увірвавшись до будинку й відтіснивши сестру вбік.
Він помчав до сходів. Енґрасі кинулася за ним, намагаючись попередити:
— Хуане, ні... Не відчиняй...
Жінка наздогнала його тієї миті, коли він торкнувся ручки й штовхнув двері. В отворі показалася загострена морда Іпара. Пес роззявив пащу і клацнув зубами. Він не дотягнувся до пальців Хуана, проте оросив його слиною.
Хуан зблід і змінився на лиці. Розвернувшись до сестри, він пробелькотів:
— Що?..
— Це Іпар, — дуже серйозно відповіла Енґрасі. — Віднині він охоронець Амаї. Нам краще спуститися. Треба поговорити.
Кілька секунд він стояв нерухомо, загіпнотизовано дивлячись на двері, за якими спала його донька, відчуваючи мовчазну присутність собаки, що насторожено вичікував на порозі. Потім він перевів погляд на сестру, кивнув і мовив тихо, але рішуче:
— Я підпишу всі документи, аби Амая могла поїхати до тієї школи. Необхідно витягти її звідси. Негайно!
Енґрасі ніколи не бачила брата таким категоричним.
— Що сталося?
— Сталося те, що Росаріо знову кудись ходить ночами, як це робила до народження Амаї. Вона взялася за старе, Енґрасі. Якщо ми не завадимо їй, вона вб’є її. — Він ударився у сльози. — Росаріо вб’є мою дівчинку.
56. Інфекція
Болота
Вечір вівторка, 30 серпня 2005 р.
Температура була не дуже високою, проте все її тіло невпинно здригалося від ознобу. Коли Амая пішла до вбиральні, вона подумала, що помирає, відчувши нестерпний пекучий біль у животі. Спітніла й напівпритомна, вона вирішила дослухатися до поради знахаря, проклинаючи своє невезіння. На щастя, Аннабель мала великий запас однодозових антибіотиків від інфекції сечовивідних шляхів.
— Надзвичайно ефективні ліки. За двадцять чотири години недуга видасться вам лихим сном. Знаю з власного досвіду. Ця вода і ці мікроби... — Вона розчинила вміст пакетика у склянці з невеликою кількістю води й простягла її Амаї. Затамувавши дух, дівчина все випила. Тим часом Аннабель вмовляла її попоїсти.
Рибалки спорудили імпровізовані столи, поклавши дошки на труби, холодильники, морозильні камери й різноманітні меблі. Навколо розставили десятки шезлонгів, що належали головам родин. Хоча Амая присягалася Аннабель, що не зможе проковтнути жодного шматочка через жар і біль, звабливі пахощі засмажки, яку готували на переносній плиті, миттєво пробудили у неї апетит.
— Що це так смачно пахне?
Аннабель усміхнулася. То була кремезна, сильна жінка, що мала кілька зайвих кілограмів. Підстрижене до плечей волосся вона прибирала з обличчя, розділяючи його на прямий проділ і зав’язуючи хвостик у верхній частині голови. Дещо дитяча зачіска для такої матрони. Утім, Аннабель без жодних комплексів носила коротку світло-блакитну сукню й обтислі легінси.
— Мій чоловік і діти готують
— Ніколи не куштувала цю страву, — зізналася Амая. — Запах чудовий.
Вона підійшла до казана, де смажилася якась суміш ніжно-червоного кольору. Джонсон розпитував про рецепт чоловіка, який перемішував овочі дерев’яним веслом.
Аннабель роздавала присутнім бляшанки пива. Амая, яка ладна була вбити за одну з них, відмовилася пити, бажаючи, аби антибіотик швидше подіяв. Слабкість у ногах та спині була помітною.
— Коли я була малою, моя мама зазвичай готувала її у святкові дні, — мовила Аннабель, маючи на увазі
— Безперечно, ви маєте рацію. Найважливіше, що всі уціліли. Чи вдалося вам зв’язатися з усіма родинами?
— Так. Майже всі тутешні мешканці — рибалки. Кораблі обладнані рацією з доволі великим радіусом дії. Зазвичай ми спілкуємося саме так, тому що мобільні телефони мають обмежене покриття. Рація допомагає вирішувати наші проблеми. Сьогодні я навіть поговорила з одним моїм кузеном, який живе у Мені. Він був дуже занепокоєний.
Амая зацікавлено глипнула на неї.
— Як таке можливо? Рація на кораблі має радіус у кілька миль.
— Ваша правда. Звичайно, ми не використовуємо рацію для таких розмов. Точніше, використовуємо не тільки її, — пояснила вона. — Ми викликаємо по рації корабель, що перебуває в зоні ширшого покриття, — приміром, звертаємося до моєї кузини Паули в Кокодрі й диктуємо їй телефонний номер, на який хочемо подзвонити. Вона набирає його зі свого мобільного й ставить перед телефоном увімкнений мікрофон. Таким чином ми можемо поговорити з людиною, що чекає на іншому кінці дроту. Повірте, це поширена хитрість у наших краях. Є лише один недолік: радіотелефонні дзвінки є відкритими для всіх приймачів довкола; вас можуть прослуховувати на всіх кораблях, які перебувають у цьому каналі.
Джонсон та Амая переглянулися.
— Ви це чули? — мовила дівчина, дивлячись на Джонсона й Шарбу. Вона усміхнулася, здивована несподівано легким способом розв’язання проблеми.
Джонсон звернувся до Клайва, чоловіка Аннабель:
— Чи не могли би ви показати мені, як це робиться? Ви навіть не уявляєте, наскільки важливо для нас встановити контакт.
— Я домовився з кузиною моєї дружини, що ми вийдемо на зв’язок об одинадцятій ночі. Тоді й спробуємо.
Обернувшись, Джонсон побачив, що навколо імпровізованого столу скупчилися рибалки та їхні діти з мисками й ложками в руках.
Щойно повечерявши, Амая замінила Булла на чергуванні біля ліжка Дюпре. Джонсон і Шарбу пішли з Аннабель та Клайвом на корабель.
— Він не прокинувся, але температура нормальна і вигляд значно кращий, — зауважив Булл.