Долорес Редондо – Диригент (страница 29)
Всі мовчали в очікуванні реакції Нельсона. Кілька секунд по тому він мовив:
— По-перше, я сумніваюсь, що це щось змінить. Він стріляв, він убив усю свою сім’ю, і всі докази підтверджують його провину. По-друге, мені здається, що ви перекладаєте всю відповідальність на мене, хоча я — простий детектив із відділу вбивств. Ми розслідували цю справу не менш ретельно, ніж будь-яку іншу.
— Детективе Нельсоне, ви можете відповісти на останнє запитання?
— На останнє? Якщо це правда, закладаюсь, що зможу!
Джонсон і Дюпре, усміхаючись, подивилися на Амаю. Вони з легкістю уявили, як детектив Нельсон витирає піт із чола.
— На місці події виявлено ще одну кулю...
— Так, вона застрягла у штукатурці стіни. Ця куля була цілою. Двадцять другий калібр, випущена з того самого пістолета.
— Знімок, що лежить переді мною, зроблений з дуже близької відстані. Я не можу визначити, як високо влучила куля, але закладаюсь, що ви знайшли її на рівні підлоги.
— Так. Звідки ви це знаєте?
Подив Нельсона передався Джонсону й Дюпре.
Амая натиснула на клавішу й змусила Нельсона трохи зачекати, перш ніж відповісти:
— Диригенту не пощастило з Ендрюсами. Буря виявилася не надто потужною; родина зібралася в неповному складі; батько чинив опір. Попри це, вбивця вирішив продовжити те, що розпочав; з якоїсь причини він не міг зупинитися. На нашу думку, в усіх випадках він спершу розправлявся з іншими членами родини, а батька залишав насамкінець. Та Ендрюс пручався, і тому довелося ліквідувати його, щоб обеззброїти. Для цього він мав при собі власну зброю. Агентка Такер уже висловила таку теорію: можливо, зброя не знадобилася йому під час нападів на інші сім’ї, але він носив її з собою, враховуючи ймовірність зриву його плану. Так і сталося у Ґальвестоні. Покінчивши з Ендрюсом, диригент скористався його пістолетом і вбив дружину та дітей.
— А як щодо кулі, що застрягла у стіні? Гадаєте, Ендрюс зміг вистрелити?
— Куля випущена з пістолета Ендрюса, але я думаю, що постріл був здійснений після його смерті. Самогубці стріляють собі в голову і дуже рідко в серце. Жоден із тих, хто має намір убити себе, не стріляє в якусь частину тіла перед тим, як поцілити в голову. Було б дуже підозріло, якби в черепі загиблого виявили дві кулі. Вбивця поклав пістолет у руки загиблого й був змушений вистрелити, аби лишити сліди пороху, проте Ендрюс уже був мертвий і лежав на підлозі. Куля пролетіла низько.
Джонсон зітхнув і повільно випустив повітря з легенів.
Дюпре підхопив свій телефон.
— Я вимагатиму наказу на ексгумацію трупа Ендрюса. Якщо мені вдасться переконати суддю в терміновості нашої справи, ми можемо отримати його розпорядження вже сьогодні ввечері.
— Я маю повідомити це Джозефу Ендрюсу, — задумливо мовила Амая.
Дюпре заперечив:
— Саласар, якщо суддя видасть наказ, дозвіл хлопця нам не потрібен. Як засвідчує практика, іноді краще не сповіщати родичів, доки не знатимемо напевно. Вони менше страждають.
— Я згоден із Саласар, — сказав Джонсон. — Цього разу страждання Джозефа Ендрюса майже не відрізнятимуться від радості переможця. Дуже давно він не відчував такого тріумфу.
19. Мері Ворд
Кейп-Мей, Нью-Джерсі
У морзі Ворд гучно задзеленчав телефон. Мері підхопилася, сиплячи прокльонами й водночас посміхаючись. Хоча вона вже сорок років займалася своєю справою, будь-який шум змушував її підстрибувати, наче кішка. Їй подобалося працювати в тиші. Так чинив її батько, так чинила вона, доки її син Бен не вирішив підтримати сімейну традицію і стати працівником моргу. Їй було приємно співпрацювати з Беном. Щоправда, впродовж перших місяців сімейна гармонія тріщала по швах через конфлікт, обумовлений його звичкою вмикати важку музику на всю гучність.
Вони досягли компромісу, домовившись, що Бен повсякчас працюватиме в навушниках. Мері знала, що це погано вплине на його слух і, можливо, йому доведеться носити слуховий апарат задовго до старості. Вона вважала себе хорошою матір’ю, але якщо покласти на одну чашу терезів постійні мігрені і наступництво поколінь, а на другу — успішний бізнес, то стане зрозуміло, що слуховий апарат — не найгірший варіант. Той факт, що її син цілодобово не знімав ці штуковини, створював одну-єдину проблему: він нічого не чув, крім музики, що бухкала в його вухах. Утім, їй було неважко підійти й торкнутися його спини, коли вона хотіла поговорити з ним. Мері усміхнулася. А ще можна було не лише торкнутися спини, а й подути йому у вухо. Бен успадкував її нервозність і реагував так бурхливо, наче йому подали сигнал пожежної тривоги. Вона насолоджувалася, лякаючи хлопця в такий спосіб, а потім сміялася з нього годинами або навіть днями, очікуючи, що він захоче помститися і влаштує якийсь розіграш.
Основна проблема полягала в тому, що вони могли не почути дзвінка, коли хтось телефонував їм із приводу замовлень. Клієнти були доволі відданими; зазвичай родини зверталися до того ж моргу, що й їхні дідусі чи батьки. Та не варто розслаблятися: конкуренція була жорстокою. Бен вирішив цю проблему, встановивши таку ж систему, як і на пожежних станціях. Щоразу, як дзвонив телефон, гучномовець підсилював звук і поширював його скрізь; він чудово все чув, а вона підстрибувала аж до стелі. Такими були наслідки тривалої роботи поряд зі смертю — з часом це стало навіть кумедним.
Мері жестом показала сину, щоб він виконував своє завдання, після чого відповіла на дзвінок і посміхнулася, коли на іншому кінці дроту пролунав молодий голос і якась дівчина назвалася агенткою ФБР. Як же змінилися часи! Вона почувалася дещо розчарованою, бо подумала, що нічим їй не допоможе. Після проходження урагану і загибелі родини Міллерів міська влада оголосила, що будинок підлягає знесенню, і зрівняла його з землею в цілях безпеки. Всі предмети були знищені. Однак її син Бен був одним з експертів, які, згідно з рішенням судді, вивозили тіла. Колись давно Мері водила його на уроки скрипки. З п’яти до дев’яти років він вчився грати на цьому інструменті, але ніяких здібностей не виявив і в десять років припинив навчання. Та Бен мав дуже добру пам’ять: якщо там була скрипка, вона, безумовно, привернула його увагу. Він неодмінно допоможе тій дівчині. Мері поклала телефон на полицю й усміхнулась, побачивши, що її син сидів спиною до неї і працював, поки в навушниках гриміла ота пекельна музика. Вона тихенько підкралася до нього й поклала крижану руку йому на потилицю.
20. Проповідник
Вулиця Бурбон, Новий Орлеан
22-га година суботи, 27 серпня 2005 р.
За цілий день агенти нічого не їли, крім бутербродів, які їм принесли власниці готелю «Дофін», поки вони вивчали матеріали справ.
В одному з кутків бару хтось грав на піаніно, і ця мелодія поєднувалася зі звуками музики, які долинали з вулиці, проникаючи до приміщення крізь розчахнуті двері. М’яке світло золотило бежеві стіни, що подекуди блищали так яскраво, наче були пофарбовані олією. Праворуч від шинкваса виднілася маленька арка, крізь яку можна було потрапити до внутрішнього дворика. Дюпре повів їх туди, бажаючи показати щось цікаве. З балконів горішнього поверху звисали в’юнкі рослини, що стелилися прямісінько над головами гостей і майже повністю вкривали мури. Лише внизу, там, куди сягало сяйво свічок, було видно, що початковий колір був світлішим за бурштинову гаму, яка переважала в барі.
— Цей дворик ніколи не ремонтували й не перефарбовували, — пояснив Булл. — Саме так він виглядав, коли його побудували в 1930 році. Подейкують, що раніше цей будинок належав меру міста.
Чорні оксамитові стільці оточували мініатюрні столики, які офіціанти пересували туди-сюди залежно від кількості гостей. Новоприбульці зсунули два столики, щоб сісти всією групою. Білл і Булл влаштувалися поряд із Джонсоном; Амая вмостилася за сусіднім столиком разом із Дюпре. Скидалося на те, що колеги зробили це навмисно — мабуть, помітили виразні погляди Шарбу в її бік. Вони замовили б’єнвільські устриці й
— Вам треба приїхати весною, коли настає сезон ловлі, — мовив Булл до Амаї. — На порогах більшості будинків виставляють
На щастя, Дюпре зумів заінтригувати суддю своїм клопотанням і той видав дозвіл на ексгумацію. Залишалося чекати, коли судмедексперти сповістять їх про результати розтину Джозефа Ендрюса старшого.
Коли Амая обійшла місто вдень, у неї склалося враження, що мешканці прислухалися до порад мерії і представників влади штату, але, прогулявшись Французьким кварталом і вулицею Дофін, вона була неабияк вражена кількістю пияків із пляшкою пива в руках.
Обпершись об капоти автівок, припаркованих обабіч вулиці, вони святкували наближення урагану, глузуючи з гіпотетичної сили бурі, що має таке сексуальне ім’я, як Катріна.
На вулиці Бурбон запахи старого пива змішувалися із запахом свіжого, внаслідок чого звичний для цього місця сморід слабшав. Гарячий полуденний сопух відступав надвечір, коли температура повітря трохи знижувалася. Всі недобрі запахи розчинялися у пахощах, якими віяло з кількох відчинених ресторанів, у вишуканих ароматах жіночих парфумів, що зупиняли перехожих своїми невидимими руками, спокушаючи їх розважитися в нічних клубах. Ілюзорний недільний спокій, який привернув увагу Дюпре опівдні, безслідно зник. Зараз тут вирувало життя: сила-силенна людей піднімалася і спускалася вулицями. Амая помітила, що чимало новоорлеанців наділи святкові капелюхи, намиста або карнавальні маски. Піарник якогось стриптиз-клубу звернувся до їхньої групи й запросив увійти до зали, пофарбованої в кольори американського прапора, пообіцявши, що там виступатимуть справжні патріотки. Посеред вулиці, в кількох метрах від закладу, височів поміст, де несамовито кричав якийсь проповідник, вказуючи пальцем на всіх, хто підходив до патріотичного клубу.