Диана Гэблдон – Чужоземка (страница 1)
УДК 821.111(73)’06-312.9
Ґ26
Ґеблдон Діана
Ґ26 Чужоземка. Книга 1: Чужоземка / Діана Ґеблдон; пер. з англ. О. Меренкової. — Київ: Видавництво Букшеф, 2025. — 736 с.
ISBN 978-617-548-484-5
1945 рік. Клер Рендалл, колишня військова медсестра, щойно повернулася з війни та возз’єдналася зі своїм чоловіком у другий медовий місяць, коли пройшла повз стоячий камінь в одному з давніх кіл, що розкидані по всій території Британських островів. Раптом вона стає Сассенах — «чужоземкою» — у Шотландії, розідраній війною та набігами на прикордонні клани, у році Господньому… 1743.
Відкинута назад у часі силами, яких вона не може зрозуміти, Клер потрапляє в інтриги вождів та шпигунів, які можуть загрожувати її життю та розбити їй серце. Бо тут Джеймс Фрейзер, галантний молодий шотландський воїн, який виявляє їй настільки абсолютне кохання, що Клер стає жінкою, яка розривається між вірністю й бажанням — і між двома абсолютно різними чоловіками у двох непримиренних життях.
УДК 821.Ш(73)’06-312.9
Outlander
Copyright © 1991 by Diana Gabaldon
All rights reserved.
Cover designer Micaela Alcaino
Літературно-художнє видання
ISBN 978-617-548-484-5
© Меренкова О., переклад, 2025
© TOB «Видавництво «Букшеф», виключна
ліцензія на видання, оригінал-макет, 2025
ВИСОКІ ОЦІНКИ ДІАНИ ҐЕБЛДОН І «ЧУЖОЗЕМКИ»
«ЗАХОПЛИВО. У Ґеблдон чудовий голос оповідача»
— The Globe and Mail
«НЕЙМОВІРНА ВТІХА… чудові й фантастичні пригоди, романтика, еротика… ідеальна книжка, щоб утекти від світу»
— San Francisco Chronicle
«Ґеблдон створює глибоких персонажів і ПРОПРАЦЬОВАНЕ ОТОЧЕННЯ… історія захопливо оживає на сторінках»
— Daily News (Нью-Йорк)
«СТАРОМОДНА книга, яку важко відкласти… суміш історії, романтики й пригод»
— The Cincinnati Post
«ПРИГОЛОМШЛИВО»
— Los Angeles Daily News
«БЕНКЕТ для читачів, які обожнюють шотландську історію вісімнадцятого століття, героїзм і романтику»
— Kirkus Reviews
«ІНТРИГУЮЧА книга, що подарує задоволення…
На останній сторінці важко відпустити персонажів»
— Daily Press (Newport News)
На згадку про мою матір —
Жаклін Сайкс Ґеблдон, —
яка навчила мене читати.
Люди зникають весь час. Запитайте будь-якого поліцейського. А ліпше журналіста. Для журналіста зникнення — хліб із маслом.
Дівчата тікають із дому. Діти відходять від батьків, і їх більше ніколи не бачать. Домогосподарки не витримують, забирають гроші на продукти й викликають таксі до станції. Фінансисти-міжнародники змінюють імена й зникають у диму імпортних сигар.
Багатьох загублених згодом знайдуть — мертвими чи живими. Зникнення все ж таки мають пояснення.
Зазвичай.
Частина Перша
Інвернесс, 1945
1
Новий початок
Це місце здавалося малоймовірним для зникнення принаймні на перший погляд. Заклад пані Берд був як тисяча інших невеличких готелів Нагір’я 1945 року — чистий і тихий, з тьмяними квітчастими шпалерами, сяйливою підлогою і монетним водонагрівачем у вбиральні. Сама пані Берд була опасиста й добродушна, тож коли Френк заставив її крихітну трояндову кімнату десятками книжок і паперів, з якими завжди подорожував, вона не заперечувала.
Я зустріла пані Берд у парадному вестибюлі, коли збиралася вийти. Вона зупинила мене, торкнувшись пухкою долонею моєї руки, і пригладила моє волосся.
— Матінко, пані Рендалл, так не можна виходити! Дозвольте лише трохи поправити. Ось! Значно краще. До речі, моя кузина розповідала, що спробувала нову хімію, виходить гарно й чудово тримається. Може, і вам варто спробувати таке наступного разу.
Мені забракло мужності сказати їй, що норовливість моїх світло-каштанових кучерів була суто примхою природи, а не наслідком якоїсь неправильної процедури хімічної завивки. Її щільні кучері не страждали від такої неслухняності.
— Так і зроблю, пані Берд, — збрехала я. — Але зараз піду до селища й зустрінуся з Френком. Ми повернемося на чай, — я вискочила за двері й попрямувала стежкою, поки вона не помітила ще чогось неналежного в моєму розхристаному вигляді. Після чотирьох років у ролі медсестри Королівської армії я насолоджувалася відсутністю однострою й військового раціону, вбираючись у яскраві й легкі бавовняні сукні, геть непридатні для прогулянок пересіченою місцевістю посеред вересу.
Хоча спочатку я не планувала таким займатися: уява малювала пізні просинання вранці й довгі ліниві вечори в ліжку з Френком без сну. Проте було складно підтримувати належний настрій томного роману для пані Берд, яка аж надто старанно прибирала під нашими дверима.
— Це має бути найбрудніший килим на всьому Шотландському нагір’ї, — зауважив Френк того ранку, поки ми лежали в ліжку, слухаючи розлючене ревіння пилососа в коридорі.
— Майже як думки хазяйки готелю, — погодилася я. — Може, все ж варто було їхати в Брайтон, — ми обрали Нагір’я місцем відпочинку перед тим, як Френк займе посаду професора історії в Оксфорді, тому що Шотландія трохи менше постраждала фізично від жахіть війни, ніж решта Британії, і демонструвала трохи меншу схильність до нестримних післявоєнних веселощів, що захопили популярніші місця відпочинку.
Навіть без обговорень, гадаю, ми обоє сподівалися, що це місце виявиться символічним для відновлення нашого шлюбу. Ми одружилися й провели дводенний медовий місяць у Нагір’ї перед самим початком війни сім років тому. Мирний притулок, в якому наново відкриємо одне одного, думали ми, не уявляючи, що хоча гольф і риболовля — найпопулярніші в Шотландії види спорту на свіжому повітрі, плітки — найпопулярніший спорт у приміщенні. А коли дощить так часто, як у Шотландії, люди багато часу проводять у приміщенні.
— Куди ти? — спитала я, щойно Френк звісив ноги з ліжка.
— Не хочу розчаровувати милу стареньку, — відповів він. Сівши на краю старовинного ліжка, він став м’яко підстрибувати, створюючи пронизливий ритмічний скрип. Гул пилососу в коридорі раптово припинився. Через хвилину або дві підстрибувань він видав гучний награний стогін і завалився на спину під дзенькіт протестуючих пружин. Я безсило захихикала в подушку, щоб не потурбувати тишу від затамованого за дверима подиху.
Френк поворушив бровами у мій бік.
— Ти мала б несамовито стогнати, а не хихикати, — напоумив він пошепки. — Вона вирішить, що з мене поганий коханець.
— Тобі доведеться протриматися довше, якщо очікуєш несамовитих стогонів, — відповіла я. — Дві хвилини заслуговують лише на хихикання.