Денис Казанський – Як Україна втрачала Донбас (страница 47)

Спілкуючись із сепаратистами, Ахметов емоційно умовляв їх сісти за стіл переговорів із владою та вимагати автономії Донбасу, але не відокремлення регіону від України. Такий сценарій цілком влаштовував самого Ахметова, який був зацікавлений у тому, щоб остаточно перетворити Донбас на власне удільне князівство. Олігарх пропонував загарбникам ОДА разом домагатися змін до Конституції, однак ті наполягали, що хочуть до складу Росії.

«Нині вже питання стоїть про повний суверенітет Донецької області і приєднання до Росії. Усе! Люди тепер стоять за це!» — говорили представники так званої ДНР.

Сепаратисти запевняли Ахметова, що готові воювати за відокремлення від України. Олігарх просив відмовитися від кровопролиття, але переконував радикалів, що розділяє їхні погляди, підтримує більшу частину їхніх вимог і готовий разом із ними захищати адміністрацію від українських силовиків, якщо ті спробують зачистити будівлю. Кілька представників сепаратистського угрупування погодилися вирушити разом з Ахметовим на переговори до Віталія Яреми. На зустрічі віцепрем’єр пообіцяв їм, що не штурмуватиме ОДА. 8 квітня, коментуючи ситуацію журналістам, Ярема заявив, що штурм був скасований, тому що загарбники погодилися здати раніше захоплену зброю та звільнити будівлю адміністрації. Однак ці обіцянки так і не були виконані. У підсумку Ахметов просто допоміг сепаратистам виграти час.

Того ж дня українські силовики зачистили від сепаратистів захоплену обласну адміністрацію у Харкові. У цьому місті не знайшлося свого Ахметова (чи Дунаева з Гороховим, як у Луганську), і ніхто не перешкоджав штурму. Після цієї зачистки масових проросійських акцій чи спроб захоплення будівель у Харкові більше не було. Україна повністю відновила контроль над регіоном. У Донбасі ж, де від силового сценарію відмовилися, спроби пошуку компромісу та мирного розв’язання кризи ні до чого не призводили, і ситуація ускладнювалася далі.

Деякий час у суспільстві існувала впевненість, що Ахметов може зупинити заворушення в Донецьку, варто йому лише цього захотіти. Але візит Ахметова на барикади показав, що його аргументи не працюють. Сепаратисти не послухалися олігарха і не побажали поступатися.

До прихильників територіальної цілісності України Рінат Ахметов, як і представники місцевої влади, жодного інтересу не проявив. Ані він, ані його люди жодного разу не прийшли на українські мітинги, щоб підтримати тих, хто справді хотів зберегти Донбас у складі України та прагнув миру, а не війни. За своїм світоглядом Ахметов, Левченко та інші політики «ахметівського» крила були набагато ближчими до сепаратистів, ніж до прихильників територіальної єдності. Але загравання з проросійськими формуваннями олігархові не допомогли. Через чотири дні після дебатів під ОДА на Донеччину ввійшли російські диверсанти, які остаточно поклали край усім спробам домовитися. Регіон почав швидко занурюватися у кривавий хаос.

На очах в Ахметова починалася війна, і два стільці, на яких він тривалий час намагався всидіти, разом перетворилися на два палаючих факела. Опинившись між цих двох вогнів, найбагатша людина України ще довго не могла повірити в те, що трапилося. До самого літа Ахметов видавав безглузді та істеричні звернення, які були адресовані всім одразу і нікому конкретно, і тому викликали в усіх тільки роздратування. Кульмінацією цього абсурду стала акція «Голос Донбасу», що отримала в народі назву «Гудок». 19 травня, коли сепаратисти вже провели свій незаконний референдум, проголосили дві «незалежні республіки», а на півночі Донецької області йшли бойові дії із застосуванням артилерії та бронетехніки, Ахметов закликав донеччан «гудіти» у клаксони своїх автівок, щоб таким чином закликати сторони конфлікту до миру.

У цьому зверненні Ахметов уперше жорстко висловився щодо самопроголошеної ДНР та закликав жителів області чинити опір цій організації.

«Скажіть мені, будь ласка, хто на Донбасі знає хоч одного представника цієї «ДНР? Що вони зробили для нашого краю, які робочі місця створили? Ходити з автоматами по містах Донбасу, це що — відстоювання прав донеччан перед центральною владою? Мародерствувати в містах та захоплювати мирних жителів, це що — боротьба за щастя нашого краю? Ні! Це боротьба проти жителів нашого краю! Це — боротьба проти Донбасу! Це — геноцид Донбасу!» — кричав Ахметов у камеру, червоніючи.

Приводом для настільки емоційного спічу стало захоплення озброєними бойовиками управління Донецької залізниці, через що було порушено рух поїздів, а підприємства Ахметова зазнали збитків.

«Сьогодні представники так званої ДНР захопили залізницю. Вони не просто зупинили залізницю, вони зупинили серце Донбасу! Тому що промисловість Донбасу без залізниці помре. А значить, помре Донбас — наш трудовий край! І тому я закликаю всі трудові колективи вийти завтра на попереджувальний протест за місцем роботи», — волав олігарх.

Але було пізно. Гасити конфлікт необхідно було на самому початку, однак замість цього Ахметов спершу довго мовчав, а потім намагався використовувати сепаратистів у своїх інтересах і перешкоджав зачистці захопленої адміністрації. У Маріуполі, де олігарх володів двома металургійними комбінатами, він узагалі дозволив директорам цих підприємств підписати меморандум із місцевими лідерами сепаратистів. У цьому документі, який було оприлюднено 15 травня, гендиректори комбінатів «Азовсталь» та ім. Ілліча Юрій Зінченко та Енвер Цкітішвілі разом із представниками «ДНР» вимагали від «київської влади» прибрати від Маріуполя армійські блокпости і передати контроль над в’їздами до міста міліції та «народним дружинам».

Такі хаотичні спроби Ахметова та інших регіоналів одночасно виступати проти сепаратистських угруповань та загравати з ними призвели до трагічних наслідків. Роками регіонали методично відпилювали від дерева під назвою «Україна» сук під назвою «Донбас», на якому сиділи самі. Тож рано чи пізно вони повинні були як слід гепнутись об землю.

Наприкінці травня відчайдушні заклики Ахметова «згуртуватися» і «не допустити» вже не мали сенсу. Донецька область тоді вже повністю контролювалася озброєними бандами, яким було начхати на Ахметова та автомобільні гудки. Уряд не контролював регіон. Міліція не виконувала своїх функцій. По всьому Донецьку відбувалися захоплення, погроми та грабежі. Донецьк заполонили комбатанти з Росії та підконтрольних їй Абхазії і Південної Осетії. Ці люди взагалі не знали, хто такий Ахметов, і приїхали до Донецька не для того, щоб сідати за якісь круглі столи.

Чи платив Рінат Ахметов бойовикам? Чи намагався купити угруповання так званої ДНР, щоб перетворити його або окремі формування, що входили до його складу, на свою приватну армію? Навесні 2014 року така версія була досить популярною. Автор цих рядків добре пам’ятає інцидент, що мав місце 25 травня. Тоді в ході чергового сепаратистського мітингу на площі Леніна один з ораторів несподівано закликав присутніх піти і захопити резиденцію Ахметова. Ідея сподобалася учасникам мітингу, і вони пішою колоною вирушили на штурм. Маєток Ахметова розташовувався практично за містом, на території ботанічного саду. Від площі Леніна до нього необхідно було пройти близько 7 кілометрів. Але для тих, хто мріяв побачити експропріацію «донецького Межигір’я», це не було проблемою. Прихильники «ДНР» зробили того дня вражаючий марш–кидок, але в кінці шляху активістів чекало розчарування. Увірватися до резиденції найбагатшого донеччанина та до розташованого по сусідству офісу його легендарної фірми «Люкс» не вийшло. Біля воріт натовпу раптом перегородили шлях озброєні бойовики «Оплоту» на чолі з Олександром Захарченком. А потім тодішній номінальний лідер сепаратистів Олександр Бородай, який приїхав із Росії та 16 травня проголосив себе «прем’єр-міністром ДНР», пояснив людям, що Ахметов погодився платити податки «республіці» і тому чіпати його майно поки не можна.

Пізніше, вже у 2017 році, той самий Бородай в одному зі своїх інтерв’ю розповів, що у травні 2014‑го Рінат Ахметов платив гроші польовому командиру Олександру Ходаковському, який очолював збройне формування «Восток».

«Ходаковський сидів на фінансуванні Ахметова. Свого часу він мені від Ріната Ахметова намагався привезти конкретно при свідках валізу з $0,5 млн. Я повернув цю валізу Ходаковському, і він нібито витратив її на фінансування батальйону «Восток». Зізнаюсь, я сприймав його як тимчасового союзника. Я розумів, що Ходаковський веде свою гру разом із Рінатом Ахметовим», — розповів Бородай.

У тому ж інтерв’ю Бородай стверджував, що одним із його завдань у Донецьку було «нівелювання впливу Ахметова у «ДНР» та підкреслював, що Рінат Ахметов навесні 2014 року був фактичним господарем «народної республіки».

Насправді повного контролю над так званою ДНР Ахметов ніколи не мав, оскільки навесні 2014 року ця організація ще не була єдиною структурою з чіткою ієрархією. У кожному місті заправляли свої отамани, які майже не координували одне з одним своїх дій. Можна стверджувати, що Ахметов не мав впливу на угруповання Стрелкова, яке у квітні 2014 року взяло під контроль північ Донецької області. Не підкорялося олігархові і формування Ігоря Безлера у Горлівці. Зате сформований після незаконного референдуму 11 травня «уряд ДНР» майже цілком складався з людей, які раніше працювали на міську владу і були пов’язані з регіоначами. Ще більш очевидним був зв’язок Ахметова з лідерами сепаратистів у Маріуполі, де «ДНР» очолювали брати Денис та Дмитро Кузьменки.