Дэниел Коул – Лялька (страница 43)

— Йому треба випити, — промовив Вульф.

— Повір мені, я просив. Посол сказав «ні».

— Чому б тобі не зробити перерву? — запропонував Вульф Фінлі. — Тобі, мабуть, до смерті хочеться закурити.

— Це я тут помру! — закричав на задньому фоні Форд.

Вони обидва проігнорували його.

— А коли вийдеш прогулятися, захопи для нас пару пляшок … лимонаду, — запропонував Вульф, виразно глянувши на друга.

Більше години Сіммонс і Едмундс працювали мовчки, навіть попри те, що сиділи лише у вісімнадцяти дюймах один від одного. Едмундс почувався на диво розслабленим біля свого колишнього шефа. Можливо, за три місяці із Бакстер він став стійкішим, однак у тиші їм було зручно: двоє професіоналів поглинуті роботою, майстерні, інтелектуальні душі, які розділяють взаємну повагу…

Сіммонс розвернувся до Едмундса, відволікаючи стажера від його думок.

— Нагадай мені пізніше виділити тобі стіл, добре?

— Звісно, сер.

Після цих слів тиша стала не такою зручною.

Сіммонс усе ще працював над копітким завданням зв’язатися з кожним із вісімдесяти семи людей, які залишилися зі списку. За першим підходом він зміг викреслити лише двадцять чотири прізвища. Він перегорнув сторінку і знову почав спочатку, упевнений, що як тільки знайде останню жертву, вся загадка набуде сенсу.

Хоча це Едмундс ще раніше запропонував скласти список, тепер він був не впевнений, як і коли Сіммонс заявив права на його частину розслідування, однак запитувати не збирався. Хай там як, а йому й без того вистачало роботи з пошуком усіх можливих ниточок, які могли б пов’язувати жертв «Ляльки» з Наґібом Халідом.

Хоча він не знайшов, яким чином до цього були причетні Чемберс чи Джаред Ґарланд, Едмундс припустив, що і поліціянти, і журналісти були схильні з роками лише збільшувати список ворогів. Тому натомість вирішив зосередитися на Майклові Ґейбл-Коллінсі, мері Тернблу та офіціантці Ешлі Локлен.

Він був у розпачі. Щось поєднувало цю різноманітну групу людей. Однак навіть знаючи, що Халід був ключем, вони не помічали чогось важливого в загальній картині.

Бакстер була на місці серйозного зґвалтування у провулку лише за дві вулиці від помешкання Вульфа. Це і справді був препаскудний район. Вона роздратувала Блейка, відмовившись лізти у смітник, щоб допомогти йому з пошуками речових доказів, і натомість мала опитати свідків, однак її відволікали думки про Вульфа та Фінлі, які були в Ірландському посольстві, лише за півтора дня до замаху на життя Ендрю Форда. А ще їй бракувало Едмундса. Вона вже так звикла до того, що він крутився побіля неї, мов цуцик, що того ранку трохи раніше вигукнула наказ у повітря, коли його не було поруч.

Їй було нудно. Жахливо було визнавати таке під час розслідування найстрашнішого випробування в житті молодої жінки, однак це була правда. Подумки Бакстер поверталася до відчуття безнадійності, яке пережила, коли Ґарланд горів живцем у кількох метрах від неї. Вона пам’ятала, як тримала його за руку, бажаючи, щоб він вижив, і як прийшла медсестра з новинами про його смерть.

Їй бракувало адреналіну. То був один із найгірших днів у її житті, але якби їй випала нагода пережити такі потрясіння ще раз, вона б не заперечувала. «Що зі мною не так? — дивувалася вона. — Невже відчувати нав’язливі спогади краще, ніж нічого? Відчуття страху та ризику краще, аніж байдужість? І чи не ставить убивця і собі таких запитань у спробі виправдати свої звірства?»

Злякавшися своїх думок, вона перехопила подих і пішла виконувати роботу.

Вульф і Фінлі на майже мінімальному звучанні дивилися повторний показ «Top Gear», поки Форд голосно хропів, укрившись ковдрою на іншому дивані. Він заснув, випивши майже півтори пляшки «лимонаду», і подарував двом детективам блаженну годину тиші.

— Томас Пейдж, — якомога тихіше проскреготів Фінлі.

— Що? — запитав Вульф.

— Томас Пейдж.

— Покидьок. Він вибив дв…

— Два твоїх зуби на місці злочину, коли ти проходив стажування? Знаю.

— У нього завжди був паскудний характер.

— А ти завжди був розумником, — знизавши плечима промовив Фінлі.

— Чому ти не приніс йому…

— Г’ю Котріл, — перебив Фінлі.

— Телепень, — випалив Вульф, мало не розбудивши Форда. — Мій перший арешт за крадіжку, а той покидьок допоміг йому вийти сухим із води.

— Він виконував свою роботу, — з посмішкою відказав Фінлі. Було помітно, що він зумисне дратував Вульфа.

— Дурень, він сам викопав собі могилу власним клієнтом. Як гадаєш?

— Гадаю, що в тебе є чимало чеснот, Натане, однак уміння прощати до них не належить. Ти тримаєш усе в собі. Можливо, і мене ненавидиш за щось, що я сказав чи зробив колись давно.

— Сказав, — усміхаючись, пояснив Вульф.

— Цей безлад тут не надто схожий на гарний день, але ти мав би по-справжньому зненавидіти його. Він зламав тобі зап’ясток у трьох…?

Вульф кивнув.

— … місцях і вочевидь врятував Халіду життя.

— Та все одно, — сказав Вульф, — що ж тобі до того?

— Насправді нічого. Просто кумедно, як усе складається в житті, правда? Тобі довірили захищати чоловіка, який, на твою думку, не заслуговує порятунку, і я ані на хвилину не повірю, що ти вважаєш інакше.

— У чомусь ти маєш рацію, — прошепотів Вульф після того, як вони обидва на якийсь час втупилися в екран телевізора. — Смішно, як усе може скластися. Якимось чином я опинився там, де хочу врятувати цей шматок лай…

Вульф зупинив себе, щоб не вилаятися, і Фінлі схвально кивнув на його стриманість.

— … життя цього чоловіка більше за все інше, що я коли-небудь робив, адже якщо нам вдасться врятувати його, то можливо, лише можливо, ми зможемо врятувати мене.

Фінлі розуміюче кивнув і щиро, але боляче поплескав Вульфа по спині, а потім повернувся до подальшого перегляду програми.

Розділ 23

— Відпустіть мене! — загорлав Форд, коли Вульф разом із Фінлі й офіцером дипломатичного захисту намагалися затягти несамовитого чоловіка назад до кімнати. — Ви мене вбиваєте! Ви мене вбиваєте!

Виснажений і хворобливий на вигляд чоловік виявився несподівано сильним, і вони втрьох заледве змогли відтягнути його від порога за три хвилини, коли той був у паніці. Він усе ще міцно тримався за товсту дверну раму, а ногами відчайдушно відбивався від них. На задньому фоні з екрана телевізора до всього світу зверталася Андреа, а над її головою висів уже звичний «годинник смерті», який відраховував останні години Форда. Її перемкнули на репортаж із місця події, і Вульф раптом вжахнувся, побачивши, як на екрані з’явилася їхня група — він сам і його колеги, які боролися з Фордом.

Озирнувшись, щоб відшукати оператора, який майже звисав із вікна в будинку навпроти, Вульф ледь не відпустив свого божевільного. Дякувати Богу, офіцер дипломатичної групи захисту викликав підтримку, і тієї миті ще двоє озброєних чоловіків заквапилися їм на допомогу.

— Опустіть штори! — у відчаї закричав Вульф.

Обидва офіцери глянули на телевізор й відразу ж зрозуміли ситуацію. Один із них підбіг до вікна, а інший тримав Форда за ногу, поки той намагався вирватися. Форда безнадійно переважали кількістю, тому він опустився вниз і почав плакати.

— Ви вбиваєте мене, — постійно повторював він, схлипуючи.

— Нам потрібно прибрати тих репортерів із будівлі, — сказав Вульф офіцерам, які щойно прийшли, й вони кивнули і квапливо вийшли з кімнати.

— Ви вбиваєте мене!

— Заткнися! — вигукнув Вульф.

Він мав поговорити із Сіммонсом. Він і гадки не мав, як їм на законних підставах утримувати Форда проти його волі, а дякуючи, варто це визнати, винахідливому операторові, їх усіх могли технічно звинуватити в нападі. Вульф знав, що з такими запитаннями він мав звертатися відразу до заступника комісара, однак розумів, що вона заперечуватиме проти залучення Служби захисту громадян, упевнений, що перш за все Ваніта прикриватиме власний зад. Натомість, Сіммонс хоча б знав, як улаштований цей світ.

Уже за півгодини Вульф обговорив ситуацію із Сіммонсом, який, на щастя, приїхав на роботу досить рано. Вони дійшли згоди, що, на відміну від погрози Ґарланда відмовитися від їхнього втручання, Форда не можна було впевнено класифікувати як «свідомого». Тому задля його ж безпеки поліція тимчасово могла порушити його право на свободу.

Навіть у кращі часи це здавалося сумнівним, тому, відверто кажучи, вони хапалися за соломинку. Згідно з Протоколом кваліфікований медичний працівник мав отримати повний доступ до пацієнта, щоб підтвердити це, однак після випадку з Елізабет Тейт Вульф нізащо б не дозволив нікому наблизитися до Форда.

Переглянувши випуск новин, до посольства повернувся посол. Вульф почувався винним за те, як нахабно поводився з цим впливовим чоловіком, який доклав стільки зусиль, щоб розмістити їх. Вульф звинуватив його працівників у продажі інформації пресі та вимагав (не маючи на це жодного права), щоб саме він очолив розслідування витоку. Він вибачиться пізніше.

Після важкої ночі з Фордом Вульф був надто втомлений і роздратований і мусив вилити свій гнів на зовсім не того. Його роздратування знову було спрямоване на Андреа, яка в егоїстичній гонитві за рейтингами так легковажно ставила під загрозу ще одне життя. Цього разу він не збирався так легко спустити їй з рук наслідки її втручання. Він подбає, щоб вона відповіла, якщо з цим чоловіком щось трапиться.