Зненацька пролунали мушкетні постріли.
Це було неймовірним, неможливим, обурливим, але четверо морських піхотинців, розтягнувшись вервечкою одразу за межею освітленого полум’ям простору, опустилася на одне коліно і відкрила вогонь по натовпу людей, які бігли, охоплені панікою та жахом. То тут, то там постаті — все ще в безглуздих карнавальних костюмах — падали на кригу.
Відпустивши Фітцджеймса, Крозьє кинувся вперед, став на лінії вогню і замахав руками. Мушкетні кулі просвистіли у нього над головою.
— ПРИПИНИТИ ВОГОНЬ! РОЗЗУЙТЕ СВОЇ СРАНІ ОЧІ, СЕРЖАНТЕ ТОЗЕР! Я РОЗЖАЛУЮ ВАС У РЯДОВІ І ПОВІШУ НА РЕЇ, ЯКЩО ВИ НЕГАЙНО НЕ ПРИПИНИТЕ ЦЬОГО СРАНОГО ВОГНЮ!
Постріли замовкли.
Морські піхотинці стали струнко, узявши зброю на плече, а сержант Тозер прокричав, що біла тварюка була там, назовні, серед матросів. Вони бачили її силует, підсвічений ззаду полум’ям. У своїх щелепах вона тримала чоловіка.
Крозьє не слухав його. Криками й штурханами зганяючи в групу на кризі довкола себе моряків як з «Терору», так і з «Еребуса», відправляючи покалічених чи обпечених матросів на Фітцджеймсів корабель, бо він стояв ближче, капітан розшукував своїх офіцерів або офіцерів з «Еребуса» — будь-кого, кому він міг би віддати наказ, який необхідно було донести до натовпу переляканих матросів, які далі бігли через тороси та стикові гребені у завиваючу арктичну темряву.
Якщо цих людей не повернути, вони замерзнуть там на смерть. Або їх схопить та жахлива тварюка. Крозьє вирішив, що на «Терор» його люди не повернуться, поки не відігріються на нижній житловій палубі «Еребуса».
Але спочатку Крозьє мав погамувати матросів, організувати їх і відправити витягати поранених і тіла загиблих з палаючого румовища карнавального лабіринту.
У перші хвилини він знайшов тільки помічника капітана з «Еребуса» Коуча і свого другого лейтенанта Годжсона, але потім з клубів диму та пари з’явився лейтенант Літтл — верхні кілька дюймів криги розтанули в неправильному крузі довкола вогню, утворивши густий туман, що тепер висів над кригою та хащами торосів, — незграбно віддав честь обпеченою правою рукою і доповів, що чекає наказів.
З появою Літтла Крозьє стало значно легше повернути контроль над матросами, відправити всіх на «Еребус» і відновити порядок. Він наказав морським піхотинцям перезарядити зброю і вишикуватися загороджувальною лінією між натовпом виснажених матросів, що прибували до рампи «Еребуса», і все ще бурхливим вогняним пеклом.
— Боже мій, — сказав доктор Гаррі Д. С. Гудсер, який щойно вийшов назовні з «Еребуса» і стояв поряд, стягуючи із себе плащ та шинель. — Гут насправді тепло від полум’я.
— Авжеж, — відповів на те Крозьє, відчуваючи піт, що виступив на обличчі й тілі.
Пожежа підвищила температуру довколишнього повітря на сотню градусів або й більше. Він не надто здивується, якщо крига розтане і всі вони потонуть. Звертаючись до Гудсера, капітан прогарчав:
— Йдіть до лейтенанта Годжсона і передайте, щоб він почав підраховувати кількість загиблих та поранених і доставляв їх до вас. Знайдіть інших лікарів і облаштуйте у кают-компанії сера Джона лазарет — такий, який вас, лікарів, учили облаштовувати у разі бойової сутички на морі. Я не хочу, щоб покійники лежали на кризі — ця тварюка все ще десь тут нипає, — тож накажіть матросам зносити їх у форпік на нижній палубі. Я зайду до вас через сорок хвилин — підготуйте для мене повний «рахунок від м’ясника».
— Єсть, капітане, — сказав Гудсер.
Схопивши свій верхній одяг, корабельний лікар помчав до крижаної рампи «Еребуса» на пошуки лейтенанта Годжсона.
Парусина, такелаж, встановлені на кризі стійки каркаса, маскарадні костюми, столи, барильця, а також інші предмети інтер’єру в палаючому пеклі, яке зовсім недавно було сімома різнобарвними кімнатами лабіринту, продовжували горіти всю ніч і весь наступний ранок аж до полудня.
26 ГУДСЕР
70° 05′ півн. шир., 98° 23′ зах. довг.
4 січня 1848 року
З приватного щоденника доктора Гаррі Д. С. Гудсера:
Вівторок, 4 січня 1848 року
Я залишився один.
З усіх експедиційних лікарів залишився тільки я. Всі погоджуються з думкою, що нам неймовірно пощастило втратити тільки п’ятьох людей під час того жахіття та пожежі на Великому Венеційському карнавалі, але той факт, що троє з п’ятьох загиблих виявилися моїми колегами — корабельними лікарями, щонайменше екстраординарний.
Двоє головних лікарів, доктори Педді та Стенлі, померли від опіків. Мій колега, помічник лікаря з корабля Її Величності «Терор» доктор МакДональд, вцілів у полум’ї та порятувався від лютої бестії лише для того, щоб бути підстреленим кулею, випущеною з мушкета морського піхотинця, під час втечі з палаючих наметів.
Інші двоє з фатальних нещасливців теж виявилися офіцерами. Першому лейтенантові Джейму Вальтеру Фейргольму з «Еребуса» в ебеновій кімнаті розчавило грудну клітку, ймовірно, від удару того створіння. Хоча тіло лейтенанта Фейргольма знайшли сильно обгорілим у калюжі талої води серед уламків того огидного наметового лабіринту, мій розтин засвідчив, що він помер миттєво, коли його потрощені ребра прохромили серце.
Останньою жертвою пожежі та веремії, що здійнялася тієї новорічної ночі, був старший помічник капітана «Терору» Фредерік Джон Горнбі, якого випотрошили в парусиновій клітці, яку матроси називали білою залою. Прикра іронія смерті містера Горнбі вбачається мені в тому, що цей добродій простояв на вахті на борту «Терору» майже весь вечір, а лейтенант Ірвінг підмінив його менш ніж за годину до його насильницької смерті.
Капітан Крозьє та капітан Фітцджеймс тепер залишилися без трьох зі своїх чотирьох лікарів та без порад і послуг двох своїх найдовіреніших офіцерів.
Ще вісімнадцятьох людей було поранено — шестеро серйозно — під час жахіття венеційського карнавалу. Ці шестеро — льодовий лоцман містер Бланкі з «Терору»; помічник теслі Вілсон, з цього ж корабля (матроси люблячи звуть його Товстун Вілсон); матрос Джон Морфін, з яким я мандрував до Землі Короля Вільяма кілька місяців тому; стюард скарбника з «Еребуса», Ейр Вільям Фоулер; матрос Томас Ворк, також з «Еребуса», і боцман «Терору» Джон Лейн. Мені приємно доповісти, що всі вони виживуть. (Ще одна примха долі: містер Бланкі, який отримав менш серйозні поранення від тієї самої істоти майже місяць тому — поранення, до лікування яких усі ми, четверо хірургів, доклали всіх своїх умінь та зусиль, — не згорів у пожежі карнавальної ночі, але знову отримав серйозне каліцтво правої ноги — від кігтів чи зубів тієї тварюки, вважає він, хоча і визнає, що нічого до пуття не бачив, бо в момент нападу саме прорізав собі вихід через палаючу парусину й такелаж. Цього разу мені довелося ампутувати йому праву ногу по коліно. Містер Бланкі залишається дивовижно бадьорим як на людину, що зазнала стільки прикрих пригод за такий короткий проміжок часу).
Учора, в понеділок, усі, хто вижив, стали свідками побиття канчуками. Це було перше флотське тілесне покарання, яке я бачив, і молю Бога, щоб воно ж було і останнє.
Капітан Крозьє — якого, очевидно, опанувала невимовна лють з часу пожежі в ніч проти п’ятниці, — зібрав усіх членів екіпажу, що залишились на обох кораблях, на нижній палубі «Еребуса» вчора о десятій ранку. Королівські морські піхотинці вишикувалися в шеренгу з мушкетами, взятими на караул. Били барабани.
Стюард кают-компанії «Еребуса» містер Річард Ейлмор та помічник купора з «Терору» Корнеліус Гіккі разом зі справді велетенським рядовим матросом на ім’я Магнус Менсон пройшли з непокритими головами в самих лише штанах та натільних сорочках до місця перед камбузною плитою, де була вертикально встановлена дерев’яна кришка люка. Одного за одним, починаючи з містера Ейлмора, їх прив’язали до цієї кришки. Але перед цим, коли матроси стояли перед строєм — Ейлмор та Менсон похнюплені, Гіккі ж із зухвало піднятою головою, — капітан Крозьє зачитав обвинувачення.
Ейлмора присудили до п’ятдесяти канчуків за порушення субординації та необачну поведінку, що поставила під загрозу команду його корабля. Якби цей тихомирний стюард просто запропонував оформити різнобарвні намети — він стверджував, що вичитав таке в якомусь фантастичному оповіданні з американського журналу, — покарання, певно, було б неминучим, але не таким суворим. Однак крім того, що він став головним режисером Великого Венеційського карнавалу, Ейлмор припустився жахливої помилки, вирядившись у Безголового Адмірала, — обурлива витівка, що натякала на обставини смерті сера Джона, і ми всі розуміли, що за таке Ейлмора могли й повісити. Ми всі чули розповіді про Ейлморові свідчення, які той давав капітанові, де він описував, як закричав, а потім знепритомнів в ебеновій кімнаті, коли зрозумів, що істота з криги перебуває там, у темряві, серед учасників пантоміми.
Менсона і Гіккі присудили до п’ятдесяти канчуків за те, що пошили і натягнули на себе костюм з ведмежих шкур, порушивши тим самим накази капітана Крозьє про заборону таких язичницьких фетишів.
Було зрозуміло, що на п’ятдесят або й більше канчуків заслужили всі ті, хто був причетний до планування цього дійства, фарбування вітрил та спорудження декорацій Великого Венеційського карнавалу. В певному сенсі ця бідолашна трійця — Ейлмор, Менсон і Гіккі — отримувала покарання за звинувачувальним вироком, винесеним усьому екіпажу.
