Дэн Симмонс – Схід Ендіміона (страница 2)

Правда це чи лише легенда, але того дня — першого дня по дев’ятій смерті Його Святості й за п’ять днів до його воскресіння — Лурдусамі був у чудовій формі. Державний секретар, президент комісії з нагляду за дванадцятьма Священними Конгрегаціями і префект найтаємничішої з-поміж них, тієї, яка викликала найбільший страх, а саме Священної Конгрегації доктрини віри, що після тисячолітньої перерви знову отримала офіційну назву — Священна Канцелярія вселенської інквізиції, Лурдусамі був наймогутнішою людиною в Курії. Наразі, коли Його Святість Папа Юлій XIV лежав у відкритій труні в Соборі Св. Петра, а з настанням ночі його тіло мали переправити до воскресальної прибудови, кардинал Симон Авґустин Лурдусамі радше був наймогутнішою людиною в усій Галактиці.

І того ранку кардинал не проминув цим скористатися.

— Вони вже тут, Лукасе? — прогуркотав він, звертаючись до чоловіка, який був його помічником та довіреною особою понад двісті напружених років. Монсеньйор Лукас Одді був настільки ж худючим, кістлявим, метушливим, наскільки кардинал Лурдусамі — масивним, пухким та неквапливим. Одді скидався вже на досить підтоптаного чоловіка, а Лурдусамі, здавалося, взагалі не старів. Посада Одді офіційно йменувалася: заступник Державного секретаря та керівник секретного, «нульового», відділу, проте всі прозивали його просто Заступником. Прізвисько «Нуль» також могло би пасувати цьому високому кощавому бенедиктинцю, бо за двісті двадцять років його бездоганної служби ніхто, навіть Лурдусамі, не знав нічогісінько про особисті уподобання чи почування цієї людини. Отець Лукас Одді був надійною правою рукою кардинала Лурдусамі так довго, що той давно вже звик дивитися на нього як лише на знаряддя для виконання власних задумів.

— Їх щойно провели у найвіддаленішу приймальню, — відповів монсеньйор Одді.

Кардинал Лурдусамі кивнув. Понад тисячу років, ще задовго до Гіджри, коли людство, шукаючи порятунку, залишило конаючу Землю й вирушило колонізувати зірки, у Ватикані існував звичай проводити важливі зустрічі в приймальнях високопосадовців, а не в їхніх особистих кабінетах. Найдальша приймальня кардинала Лурдусамі була крихітна — не більше п’яти квадратів, і доволі скромно умебльована, якщо не брати до уваги круглого мармурового стола, абсолютно вільного від вбудованих комунікаторів. У кімнаті було лише одне вікно, і крізь нього, коли шибки ставали прозорими завдяки поляризації, можна було бачити лоджію з фресками вражаючої краси. На стінах висіли дві картини геніального художника тридцятого сторіччя Каротана. Одна зображувала моління Ісуса в Гетсиманському саду, друга — Папу Юлія (коли він ще не став Папою, а був отцем Лінаром Гойтом) під час отримання першої хрестоформи з рук могутнього архангела, який, утім, скидався на гермафродита, а на все це дійство безпорадно дивився Сатана у подобі Ктиря.

Четверо осіб у приймальні, три чоловіки та жінка, репрезентували Виконавчий комітет Панкапіталістичної ліги незалежних католицьких трансзоряних торговельних організацій, яку частіше називали просто Торговельною Гільдією. Два чоловіки, пан-Гельвіґ Арон та пан-Кеннет Гай-Модіно, цілком могли бути батьком та сином, так скидалися вони один на одного — навіть елегантними костюмами з накидками, навіть вишуканими консервативними зачісками, делікатно біовідкорегованими європейськими, нордичними рисами обличчя та скромними червоними значками, що засвідчували їхню приналежність до Суверенного військового Ордену Госпітальєрів Святого Йоанна Єрусалимського, лицарів Родоса й Мальти[15] — стародавньої спільноти, більш відомої під назвою Мальтійські лицарі. Третій чоловік, одягнутий у скромне бавовняне кімоно, мав азійські риси обличчя. Звався він Кензо Ісозакі і того дня був другою за могутністю — після кардинала Лурдусамі — людиною в Паксі. Єдина в цьому товаристві жінка, з вузьким обличчям під кучмою темного волосся, в невибагливому костюмі з чесаного фібропласту, звалася пан-Анна Пеллі Коньяні, і їй було сорок з лишком років. Усі вважали її офіційною наступницею Ісозакі, а також таємною коханкою архієпископки з планети Ренесанс-Вектор.

Коли кардинал Лурдусамі зайшов у кімнату й зайняв місце за столом, ця четвірка підвелася і вклонилася. Лурдусамі супроводжував тільки монсеньйор Лукас Одді; він зупинився поодаль від столу, склавши кістляві руки на чорній сутані. З-за його плеча на присутніх дивилися скорботні очі каротанівського Христа в Гетсиманському саду.

Пан-Арон та пан-Гай-Модіно наблизилися до кардинала, аби стати на одне коліно та поцілувати його сапфіровий перстень, але перш ніж до персня підійшли Кензо Ісозакі та жінка, кардинал махнув рукою, подаючи знак припинити протокольні формальності. Коли представники Торговельної Гільдії знову повсідалися, кардинал Лурдусамі промовив:

— Ми тут усі є давніми друзями. Ви знаєте, що поки я через тимчасову відсутність Його Святості уособлюю в нашій розмові Найсвятіший Престол, усе, що буде тут сказано, не вийде за ці стіни, — Лурдусамі посміхнувся. — А ці стіни, друзі мої, є найнадійнішими і найбільш захищеними від прослуховування в усьому Паксі.

Арон та Гай-Модіно стримано посміхнулися. Обличчя Ісозакі зберегло той самий чемний вираз. Анна Пеллі Koньяні ще вище заломила чорну брову.

— Ваша Превелобносте, — сказала вона, — можна мені говорити відверто?

Лурдусамі смикнув пухкою долонею. Він не довіряв людям, які питали дозволу говорити відверто, або клялися у своїй щирості, або вживали слово «чесно».

— Звичайно, дорога пан-Анно. Шкода, що невідкладні справи сьогодні залишають нам не так багато часу, — відказав він.

Анна Пеллі Коньяні напружено кивнула. Вона зрозуміла наказ бути лаконічною.

— Ваша Превелебносте, — продовжила вона, — ми попросили про цю зустріч, щоби висловити наші думки. Думки не тільки вірних членів Панкапіталістичної ліги Його Святості, але й друзів Найсвятішого Престолу і ваших особистих друзів.

Лурдусамі поблажливо кивнув. Його тонкі губи поміж пишними щоками склалися в ледь помітну посмішку.

— Певна річ.

Гельвіґ Арон відкашлявся.

— Ваша Превелебносте, для Торговельної Гільдії вибори Папи є дуже важливою подією, зі зрозумілих причин.

Кардинал чекав.

— Ми хотіли би сьогодні, — вступив у розмову Гай-Модіно, — запевнити Вашу Превелебність, і як Державного Секретаря, і як можливого кандидата на папський престол, що Гільдія продовжуватиме віддано проводити політику Ватикану і після того, як буде обрано нового Папу.

Кардинал ледь помітно кивнув. Він усе зрозумів. Якимсь чином Гільдія — можливо, через шпигунську мережу Ісозакі — рознюхала про можливий заколот серед ватиканської ієрархії. Тим чи іншим робом вони примудрилися підслухати ті найтихіші шепоти, що шелестіли в кімнатах, так само надійно захищених від чужих вух, як його приймальня: прийшов час замінити Папу Юлія на нового понтифіка. А Ісозакі знав, що новим понтифіком стане Симон Авґустин Лурдусамі.

— Під час цього сумного міжвладдя, — підхопила Koньяні, — ми вважали своїм обов’язком запевнити й у приватній бесіді, і публічно, що Гільдія продовжуватиме слугувати інтересам Найсвятішого Престолу та Святої Матері Церкви, як вона робить ось уже понад два стандартних сторіччя.

Знову кивнувши, кардинал Лурдусамі чекав на продовження, але чотири очільники Торговельної Гільдії більше нічого не сказали. Якусь мить він роздумував над тим, чому Ісозакі з’явився тут власною персоною. «Щоби побачити мою реакцію на власні очі, а не покладатися на те, що доповідатимуть підлеглі, от навіщо», — подумав він. Старий понад усе вірить власним відчуттям, власній інтуїції. Лурдусамі посміхнувся. Безпомильна політика. Він витримав паузу ще хвилину.

— Друзі мої, — пророкотав він нарешті, — ви не можете навіть уявити, як гріє мою душу те, що чотири такі заклопотані та поважні особи відвідали бідного священика, щоби розділити з ним цю годину скорботи.

Ісозакі та Коньяні залишалися інертними, мов аргон, проте два інших чоловіки не встигли приховати проблиск очікування, що на мить спалахнув у їхніх очах, і кардинал це помітив. Якщо Лурдусамі зараз прийме їхню підтримку, хоч і неявно, це поставить верхівку Гільдії на один рівень із змовниками всередині Ватикану, зробить головного гільдійця бажаним конспіратором, дефакто рівним із майбутнім Папою.

Лурдусамі ще нижче схилився над столом. Він помітив, що Кензо Ісозакі й оком не змигнув під час обміну репліками.

— Друзі, — продовжував кардинал, — як справжні християни, ще й знову народжені, — він кивнув у бік Арона та Гай-Модіно, — ви, без сумніву, добре знаєте процедуру обрання наступного Папи. Але дозвольте мені вам її нагадати. Коли кардинали чи їхні інтерактивні копії зберуться в Сікстинській капелі і двері її замкнуть і запечатають, у нас буде три способи обрання Папи — акламація, компроміс чи таємне голосування. Акламація відбудеться в тому разі, якщо всі кардинали-виборці одноголосно назвуть те саме ім’я за натхненням Святого Духа. Кожен із нас вигукне «eligo», тобто «я обираю», а також ім’я тієї персони, яку ми одностайно оберемо. При компромісі ми виберемо кількох із нас, скажімо, дванадцятеро кардиналів, і довіримо їм зробити вибір за всіх нас. При таємному голосуванні всі кардинали, котрі візьмуть участь у виборах, будуть таємно подавати голоси, поки один із кандидатів не набере дві тре-тини голосів плюс один голос. Цей кандидат стане новим Папою, і мільярди вірян, що чекатимуть на наше рішення, побачать, як здійметься до неба «фумата» — стовп білого диму, на знак того, що наша родина, наша Церква, знову має Найсвятішого Папу.