Дэн Браун – Точка Обману (страница 71)

Гарпер важко зітхнув.

— Присягаюся, що нічого не знаю про привласнення коштів. Але якщо проти мене існують якісь докази...

— Купа доказів.

Гарпер знову зітхнув.

— Отже, все це підлаштовано, щоб у разі потреби мене дискредитувати. Існує лише одна-єдина людина, яка могла це зробити.

— Хто?

Кріс Гарпер поглянув просто в очі Габріель Еш.

— Лоуренс Екстром ненавидить мене.

Габріель ошелешено витріщилася на інженера.

— Директор НАСА?

Гарпер похмуро кивнув.

— Це він змусив мене брехати на тій прес-конференції.

88

Хоча силова установка літака «Аврора» працювала лише на половину своєї потужності, група «Дельта» мчала крізь ніч зі швидкістю, що втричі перевищувала швидкість звуку, — понад дві тисячі миль за годину. Безперервне пульсування двигунів, розташованих у хвостовій частині, надавало польотові гіпнотичного ритму. А внизу, на відстані тисячі футів, поверхня океану шалено вирувала, збурена вакуумною хвилею, яку залишав після себе літак. Ця хвиля здіймала догори півнячі хвости п’ятдесят футів заввишки — двома довгими паралельними смугами.

«Аврора» була одним з тих літаків, про існування яких ніхто не мав навіть підозрювати. Проте всі про них знали. Навіть телеканал «Діскавері» розповідав про цю машину і її випробування в штаті Невада. Ніхто й гадки не мав, як саме стався витік інформації: чи то через постійні «неботруси», чутні навіть у Лос-Анджелесі, чи то через нафтовиків, що працювали в Північному морі і бачили літак, чи то через якогось телепня в адміністрації, що залишив відомості про машину у відкритому бюджетному звіті. Втім, яке це мало значення? Пішла гуляти чутка: військово-повітряні сили мають літак, здатний розвивати неймовірну швидкість. І він уже давно літає в небі, над головами людей.

Побудований фірмою «Локхід» літак «Аврора» найбільше нагадував сплюснутий м’яч для гри в американський футбол. Він мав сто десять футів завдовжки і шістдесят завширшки. Корпус виблискував термокерамічними плитками, дуже схожими на ті, що використовувалися на «шаттлах». Неймовірну швидкість забезпечувала нова, досі не бачена система, відома під назвою «імпульсний детонуючий хвильовий двигун». Паливом для нього слугував чистий водень, що залишає в небі характерний пульсуючий слід. Тому «Аврора» літала виключно вночі.

Команда «Дельта» насолоджувалася розкішшю небаченої швидкості, обганяючи своїх жертв. Спецназівці мали прибути на східне узбережжя менш ніж за годину, на дві години раніше від «здобичі». Спочатку вони хотіли просто вистежити і збити літак з експертами, проте контролер справедливо побоювався, що інцидент засвітиться на екранах радарних установок і спричинить ретельне розслідування. Простіше дозволити літаку приземлитися. Так вирішив контролер. Щойно з’ясується, де саме відбудеться посадка, бійці «Дельти» вирушать у потрібну точку.

Коли вони пролітали над пустельним Лабрадорським морем, кодований переговорний пристрій видав сигнал.

Дельта-Один відповів.

— Ситуація змінилася, — поінформував електронний голос. — У вас з’явився інший об’єкт — до того як приземляться Рейчел Секстон і вчені.

Інший об’єкт. Дельта-Один передчував такий поворот. Події розгорталися стрімко. Судячи з усього, у кораблі контролера з’явилася ще одна пробоїна, і треба було щонайшвидше залатати її. Дельта-Один нагадав собі, що цієї пробоїни не трапилося б, якби вони зробили свою справу на льодовику як слід. Не залишалося сумнівів у тому, що зараз вони ліквідовують наслідки своєї ж помилки.

— У справу ще дехто втрутився, — повідомив контролер.

— Хто саме?

Контролер секунду помовчав, а потім назвав ім’я.

Троє військовиків спантеличено перезирнулися. Це ім’я вони знали дуже добре.

Недивно, що контролер вагався називати ім’я! Для операції, що спочатку планувалася як «безкровна», кількість жертв та їх статус стрімко зростали. Дельта-Один відчув, як напружуються всі його м’язи. Контролер готувався повідомити їм, як і де належить знищити новий об’єкт.

— Ставки значно зросли, — зазначив безбарвний голос, — слухайте уважно. Інструктую лише один раз.

89

А високо вгорі, над північною частиною штату Мен, «Гольфстрім-G4» мчав до Вашингтона. І на його борту Майкл Толланд і Коркі Марлінсон уважно слухали пояснення Рейчел Секстон стосовно підвищеного вмісту йонів водню в корі плавлення метеорита.

— НАСА має в розпорядженні приватний випробувальний полігон, який називається Плам-Брук-стейшн, — почала пояснення Рейчел, ледве вірячи у те, що їй доведеться про це розповідати. Вона не звикла поширювати секретну інформацію. Проте за даних обставин Толланд і Марлінсон мали право її знати. — Власне, Плам-Брук — це випробувальний майданчик для радикально нових систем двигунів, розроблених у лабораторіях НАСА. Років зо два тому мені довелося аналізувати матеріали щодо нової розробки, котру НАСА якраз випробовувала. Щось на кшталт двигуна розширеного циклу.

Коркі підозріло на неї поглянув.

— Двигуни розширеного циклу перебувають на стадії теоретичної розробки. На папері. їх ще ніхто не випробовує на практиці. Це станеться не через одне десятиріччя.

Рейчел похитала головою.

— Вибач, Коркі. Але НАСА вже має прототипи. І випробовує їх.

— Що? — недовірливо вигукнув Марлінсон. — Ці двигуни працюють на рідкій суміші кисню і водню, яка замерзає в космосі, тому НАСА вони не цікавлять. Її представники стверджують, що навіть не намагатимуться будувати подібні двигуни доти, доки не розв’яжуть проблему із замерзанням палива.

— Вони вже розв’язали цю проблему. Позбавилися кисню і перетворили паливо на кашоподібну водневу суміш. Горить вона дуже потужно і дуже чисто. Це паливо — одне з претендентів на використання в силових установках, якщо НАСА посилатиме кораблі на Марс.

Коркі ця новина явно приголомшила.

— Цього не може бути.

— Може, — коротко відповіла Рейчел. — Я складала про це доповідь президенту. Мій бос став дибки, бо НАСА хотіла публічно заявити про водневе паливо як про великий успіх, а Пікерінг вимагав, щоб цю інформацію віднесли до розряду секретної.

— Але чому?

— Не має значення, — відмахнулася Рейчел, не збираючись розголошувати більше таємниць, ніж це необхідно.

Правда ж полягала в тому, що Пікерінг прагнув засекретити нову розробку в цілях національної безпеки, яка останнім часом викликала дедалі більшу тривогу. Мало хто про це знав, але причина полягала в бентежно стрімкому розвиткові китайських космічних технологій. Китайці якраз розробляли вбивчу систему запуску бойових ракет, яку збиралися продавати всім, хто більше заплатить. Більшість потенційних клієнтів були ворогами Сполучених Штатів. Наслідки для безпеки країни могли виявитися просто катастрофічними. Проте управління військово-космічної розвідки знало, що для своєї пускової установки Китай збирається використати застаріле паливо, і Пікерінг не збирався дарувати їм відомості про перспективніше пальне — водневу суміш, створену фахівцями НАСА.

— Отже, — збентежено мовив Толланд, — ти стверджуєш, що НАСА має в розпорядженні двигуни чистого горіння, що працюють на скрапленому водні?

Рейчел кивнула.

— Я не маю цифр, але вихлопні температури цих двигунів у декілька разів перевищують звичайні. І це змушує НАСА займатися розробкою нових матеріалів для сопла. — Вона помовчала. — Великий камінь, поміщений біля сопла такого двигуна, буде обпалений вихлопним потоком із підвищеним вмістом водню, розігрітим до небувалої температури. От і матимемо чудову кірку — точнісінько як на метеориті!

— Облиш! — сказав Коркі. — Ми повертаємося до теорії фальшивого метеорита?

Толланд раптово зацікавився.

— А взагалі це ідея. Виходить, кругляк треба підкласти під космічний корабель, який збирається злетіти!

— Господи помилуй, — пробурмотів Марлінсон, — яв одному літаку з двома психами.

— Коркі, — звернувся до нього Толланд, — можна ж припустити, що камінь, покладений в полі викиду такого двигуна, здаватиметься обпаленим так само, як і той, який пролетів крізь щільні шари атмосфери. Хіба ні? Навіть напрям борозен і обтікання розплавленої речовини будуть такими самими!

— Не заперечую, — ще тихіше відповів Коркі.

— А чисте паливо, про яке говорить Рейчел, не залишає жодних хімічних решток. Тільки водень. Підвищений рівень йонів водню в корі плавлення.

Коркі закотив очі.

— Послухай, якщо один з подібних водневих двигунів дійсно існує і працює на кашоподібному водні, то, напевне, це можливо. Але притягнуто за вуха.

— Чому ж? — здивувався Толланд. — Процес здається достатньо простим.

Рейчел кивнула.

— Потрібен лише камінь із відбитками живих організмів віком сто дев’яносто мільйонів років. Обпали його у викидах двигуна, що працює на скрапленому водні, і засунь у льодовик. Маєш готовий метеорит!

— Для туристів — можливо, — заперечив Марлінсон, — але не для вченого! Ти й досі не пояснила наявність хондр.

Рейчел спробувала пригадати, як Коркі пояснював появу хондр.

— Здається, ти казав, що хондри виникають у результаті швидкого нагрівання й охолоджування в космосі, так?

Марлінсон зітхнув.

— Хондри утворюються, коли камінь, охолоджений у космосі, раптово піддається нагріву до температури часткового плавлення — приблизно до 1550 °С. Потім камінь повинен знов охолонути, причому неймовірно швидко, і тоді вкраплення з розплавленою речовиною перетворяться на хондри.