Дэн Браун – Точка Обману (страница 70)
А потім припустити дещо набагато гірше.
Мета полягала в тому, щоб дати супротивнику можливість вибрати з двох зол менше, в цьому випадку — правду.
Проте трюк вимагав упевненості в собі, а її тепер якраз і бракувало Габріель. Глибоко зітхнувши, вона ще раз подумки прокрутила план дій, а потім наполегливо постукала в двері кабінету.
— Я ж сказав, що зайнятий! — вигукнув Гарпер з характерним європейським акцентом.
Габріель постукала знову, цього разу сильніше.
— Я сказав, що не збираюся святкувати!
Тепер вона загупала в двері кулаком.
Кріс Гарпер підійшов і відчинив двері.
— Чорт забирай, невже ви... — Він раптово замовк, бо явно не очікував побачити Габріель.
— Докторе Гарпер, — почала вона, спробувавши додати голосу твердості.
— Як ви тут опинилися?
Обличчя Габріель було непроникним.
— А ви знаєте, хто я?
— Ясна річ. Ваш бос кілька місяців поспіль збиткувався з мого проекту. Як ви сюди проникли?
— Мене прислав сенатор Секстон.
Гарпер обвів поглядом лабораторію за спиною Габріель.
— А де ваш почесний ескорт?
— Це не ваш клопіт. Сенатор має зв’язки у впливових колах.
— У цій будівлі? — засумнівався Гарпер.
— Ви повелися нечесно, докторе Гарпер. На жаль для вас, сенатор уже скликав спеціальну сенатську комісію з розслідування ваших вигадок.
Обличчям Гарпера промайнула тінь.
— Це ви про що?
— Такі розумні люди, як ви, не можуть дозволити собі розкоші вдавати з себе бовдурів, докторе Гарпер. Ви вскочили в халепу, і сенатор прислав мене, щоб запропонувати угоду. Сьогодні його виборчій кампанії завдано важкого удару. Втрачати йому тепер нема чого, і тому в разі необхідності він готовий потягнути за собою в прірву і вас.
— Про що це ви, чорт забирай?
Габріель набрала в легені більше повітря і зробила перший серйозний хід у своїй грі.
— Недавно на прес-конференції ви сказали неправду щодо програмного забезпечення супутника. Ми це знаємо. Це знають багато інших людей. Справа в іншому. — Не встиг Гарпер розтулити рота, щоб заперечити, як Габріель помчала вперед на всіх парах: — Сенатор міг би зараз вдарити на сполох щодо вашої брехні, але його це не цікавить. А цікавить дещо більше і важливіше. Думаю, ви зрозуміли, що я маю на увазі.
— Ні, і я...
— Ось що пропонує сенатор. Він готовий мовчати про вашу брехню щодо програмного забезпечення, якщо ви повідомите йому ім’я того високопосадовця НАСА, з яким ви разом привласнюєте державні кошти.
На мить здалося, що очі Кріса Гарпера ось-ось вискочать з орбіт.
— Що?! Я нічого не привласнюю!
— Раджу вам думати, що говорите, сер. Сенатська комісія збирає документи ось уже кілька місяців. Невже ви дійсно думаєте, що зумієте викрутитися? Підтасовуєте документацію про супутник-сканер і спрямовуєте насівські бюджетні кошти на приватні рахунки? Брехня та привласнення грошей можуть довести вас до в’язниці, пане Гарпер.
— Але ж я нічого такого не робив!
— Тобто ви хочете сказати, що не брехали щодо супутника-сканера?
— Ні, я хочу сказати, що не привласнював грошей, чорт забирай!
— Ага, отже, ви й справді брехали щодо сканера?
Гарпер отетеріло витріщився, не знаючи, що сказати.
— Забудьте про брехню, — відмахнулася Габріель. — Сенатора Секстона не цікавлять ваші вигадки на прес-конференції. Ми до такого вже звикли. Ваша агенція виявила метеорит, і всім байдуже, як
— Ви блефуєте. Я не привласнюю державні гроші.
— Ви вправний брехун, пане Гарпер. Я бачила документи на власні очі. Ваше ім’я фігурує в усіх. І таких документів багато.
— Присягаюся, я й гадки не маю про якесь там привласнення!
Габріель розчаровано зітхнула.
— Поставте себе на моє місце, докторе Гарпер. Напрошуються лише два висновки. Або ви мені брешете, так само як брехали на тій прес-конференції. Або говорите правду, і у такому разі якась впливова фігура з вашої агенції підставляє вас як хлопчика для биття, щоб прикрити власні гріхи.
Це твердження змусило Гарпера замислитися.
Габріель поглянула на годинник.
— Пропозиція сенатора чинна протягом однієї години. Ви можете врятуватися, назвавши ім’я високопосадовця НАСА, разом з яким привласнюєте гроші платників податків. Ви не цікавите Седжвіка Секстона. Йому потрібна велика риба. Зрозуміло, що той, про кого йдеться, має тут, у НАСА, певну владу. Тому він (або вона) і зміг влаштувати так, що в паперах стоїть ваше ім’я, таким чином роблячи з вас офірного цапа.
Гарпер похитав головою:
— Ви брешете.
— І ви готові заявити це на суді?
— Аякже. Я заперечуватиму абсолютно все.
— Під присягою? — презирливо пирхнула Габріель. — Припустімо, що ви також заперечуватимете свою брехню щодо справності програмного забезпечення супутника. — Вона поглянула просто в очі Гарперу, і її серце загупало ще сильніше. — Вибирайте, пане Гарпер. Серед американських в’язниць є дуже некомфортні.
Гарпер не відвів погляд, і Габріель напружила всю свою силу волі, щоб він зламався. На якусь мить їй здалося, що вона перемогла, та коли керівник відділу заговорив, його голос був твердим як криця.
— Міс Еш, — він ледве стримував лють, дозволяючи їй виявитися лише в промовистому палаючому погляді, — ви намагаєтеся висмоктати з пальця проблему і хапаєтеся за соломинку. І ви, і я — ми обидва чудово знаємо, що ніякого привласнення грошей у НАСА не відбувається. А єдина людина в цій кімнаті, яка бреше, — це ви.
Габріель відчула, як заціпенів кожен м’яз її тіла. Погляд Гарпера був гнівний і осудливий. їй захотілося обернутися і втекти.
Вона внутрішньо зібралася і навіть голови не опустила.
— Усе, що я знаю, — парирувала вона, відчайдушно намагаючись зобразити впевненість і байдужість, — так це те, що я на власні очі бачила викривальні документи. Вони містять переконливий доказ, що і ви особисто, і хтось іще дозволяли собі привласнювати кошти НАСА. Сенатор попросив мене сьогодні прийти сюди і запропонувати вам вибір: назвати ім’я співучасника або узяти всю провину на себе. Я повідомлю панові Секстону, що ви визнали за краще спробувати щастя в суді. Там ви зможете повторити все, що зараз стверджуєте тут: що ви не займаєтеся привласненням грошей і не брехали щодо програмного забезпечення супутника-сканера. — Вона похмуро усміхнулася. — Після отієї недолугої прес-конференції два тижні тому я чомусь дуже в цьому сумніваюся.
З цими словами Габріель різко повернулася і попрямувала через темну лабораторію до виходу. У голові крутилася думка: а чи не доведеться їй самій сидіти у в’язниці — замість доктора Гарпера?
Високо тримаючи голову, вона пішла геть, чекаючи, що доктор Гарпер покличе її назад. Але ніхто нікого не покликав. Габріель штовхнула важкі металеві двері і вийшла в довгий порожній коридор, сподіваючись, що ліфти тут не захищені, як унизу, в холі. Вона програла. Попри всі її зусилля Гарпер так і не клюнув. «Можливо, на своїй прес-конференції він казав правду?» — подумала вона.
Раптово коридором прокотився гуркіт — то позаду неї різко розчинилися металеві двері.
— Міс Еш! — пролунав голос Кріса Гарпера. — Присягаюся, я дійсно нічого не знаю про привласнення грошей. Я чесна людина!
Серце Габріель тьохнуло. Зусиллям волі вона змусила себе не зупинитися. Байдуже знизавши плечима, вона кинула через плече:
— Одначе ви брехали на прес-конференції!
Тиша. Габріель, не зупиняючись, простувала коридором.
— Зачекайте! — скрикнув Гарпер. Він підстрибом наздогнав її і тепер ішов поряд, блідий немов крейда. — Уся ця історія щодо привласнення грошей... — знизивши голос, продовжував він, — думаю, я знаю, хто мене підставив.
Габріель зупинилася як укопана, боячись повірити власним вухам. І постаралася обернутися якомога повільніше і спокійніше.
— І ви збираєтеся переконати мене в тому, що вас хтось підставив?