Дэн Браун – Джерело (страница 61)

— Як спеціаліст із питань космосу, — продовжив доктор Беннетт, — відчуваю, що треба почати з загального твердження… яке, мені здається, Едмонд Кірш би оцінив. — Учений подивився просто в камеру. — Коли мова заходить про позаземне життя, — почав він, — то в цій царині існує безліч псевдонаукових ідей, теорій змови і просто шалених фантазій, які заважають чітко й правильно бачити суть. Тож, аби не було непорозумінь, кажу одразу: кола на полях зроблені людьми спеціально. Відео розтину інопланетян — це фальшивка. Жодній корові інопланетяни шкоди не завдавали. Розвелльська летюча тарілка — це урядовий метеозонд під назвою проект «Моґул». Єгиптяни збудували Великі піраміди без позаземних технологій. І головне, всі повідомлення про викрадення інопланетянами виявилися нахабною брехнею.

— Як ви можете бути цього певні, докторе? — спитала ведуча.

— Річ у простій логіці, — дещо роздратовано мовив професор, розвертаючись до неї. — Форма життя, якій вистачило розуму пересуватися на відстані багатьох світлових років у міжзоряному просторі, не дізнається нічого нового, оглядаючи задній прохід якого-небудь канзаського фермера. Так само подібній формі життя не потрібно набувати вигляду рептилій, хитрощами потрапляти в уряди держав і захоплювати владу над планетою. Формі життя, яка змогла долетіти до Землі, не були б потрібні тонкощі й хитрощі, аби захопити владу над нами.

— Звучить дуже тривожно! — нервово розсміялася ведуча. — А як це пов’язане з вашими думками щодо відкриття містера Кірша?

Чоловік важко зітхнув.

— На моє серйозне переконання, Едмонд Кірш збирався оголосити, що знайшов чіткий доказ того, що життя зародилося в космосі.

Ленґдон одразу відчув скептицизм, знаючи ставлення Кірша до теми позаземного життя на Землі.

— Дивовижно, а чому ви так гадаєте? — запитала ведуча.

— Космічне походження життя — це єдине раціональне пояснення. У нас уже є неспростовні докази, що планети можуть обмінюватися матерією. У нас є зразки з Венери й Марса, а також сотні зразків, джерело яких ми точно назвати ще не можемо, які свідчать на користь того, що життя у формі мікробів потрапило на Землю з метеоритами й тут еволюціонувало.

Ведуча кивнула, уважно його слухаючи.

— Але чи ця теорія про мікробів, які потрапили на Землю з космосу, не є вже відомою кілька десятиліть, але без доказів? Як, на вашу думку, такий геній, як Едмонд Кірш, міг би довести її, адже ця теорія належить радше до царини астробіології, а не комп’ютерних наук?

— Ну, це доволі логічно, — відказав доктор Беннетт. — Найкращі астрономи вже десятиліттями попереджали людство, що єдина можливість довготривалого виживання для нас полягає в тому, щоб залишити цю планету. Земля вже пройшла половину свого життєвого циклу, а Сонце колись перетвориться на червоного гіганта й поглине нас. Якщо, звичайно, ми переживемо ближчі загрози зіткнення з велетенським астероїдом чи великого вибуху гамма-променів. Для цього ми вже плануємо зовнішні поселення на Марсі, а потім можна буде переселитися в глибший космос, шукаючи для себе нову планету. Звичайно, то був би масштабний план, і якби ми знайшли спосіб якось простіше забезпечити собі виживання, то одразу зайнялися б його втіленням.

Доктор Беннетт ненадовго замовк.

— І, можливо, існує простіший спосіб. От якби ми змогли запакувати людський геном у маленькі капсули й відправити мільйони їх у космос, сподіваючись, що котрась десь проросте й дасть людству життя на іншій планеті? Такої технології ще не існує, але ми розглядаємо й цю стратегію виживання людства. І якщо ми, люди, думаємо над таким «засівом життя», то й більш розвинені форми життя також могли так чинити.

Тепер Ленґдон уже думав, що доктор Беннетт викладає власну теорію.

— З огляду на це, — продовжив він, — я вважаю, що Едмонд Кірш, можливо, відкрив якийсь інопланетний слід — фізичний, хімічний чи, не знаю, цифровий, — який доводить, що життя на Землі було посіяно з космосу. Маю відзначити, що ми з Едмондом мали доволі запальну дискусію щодо цього кілька років тому. Йому не подобалася теорія про космічних мікробів, бо він, як і багато людей, вважав, що генетичний матеріал не може пережити смертельних доз радіації й таких температур, з якими зіткнеться дорогою до Землі. Особисто я вважаю цілком вірогідним, що «насіння життя» могло бути в особливих захисних контейнерах, призначених для того, щоб населити космос у ході особливої штучної панспермії.

— Зрозуміло, — дещо нервово відгукнулася ведуча, — проте якщо хтось виявив, що людей прислали в капсулі з космосу, це означає, що ми у всесвіті не самі… Але також значно більш неймовірну річ…

— Так? — Доктор Беннетт уперше за весь ефір усміхнувся.

— Це означає, що прислали їх… такі, як ми… люди!

— Так, я спочатку дійшов такого самого висновку, — сказав учений і замовк. — Але Едмонд мене виправив. Він указав мені на помилку.

Ведучу це вибило з рівноваги.

— Отже, Едмонд вважав, що «насіння» прислали не люди? Як же таке можливо, якщо то був, так би мовити, «рецепт» поширення людей?

— Люди ще «недопечені», — відказав науковець, — говорячи словами Едмонда.

— Перепрошую, що це означає?

— Едмонд стверджував: якщо ця теорія щодо капсул правдива, то «рецепт» поки що виконано не до кінця — люди не є «остаточним продуктом», ми перехідний вид, який еволюціонує до чогось іншого… інакшого.

Ведуча CNN була здивована.

— Розвинена форма життя, стверджував Едмонд, не надсилала б «рецепту» власне людей — так само як не надсилала б «рецепту» шимпанзе! — засміявся науковець. — Власне, Едмонд звинуватив мене в таємному християнстві, жартуючи, що тільки релігійній людині може спасти на думку вважати людину центром усесвіту — що інопланетяни відправили космопоштою повністю сформовані ДНК «Адама і Єви».

— Що ж, докторе, — промовила ведуча, якій, вочевидь, не надто подобався напрямок, у якому розгорнулося обговорення. — Скільки нового ми дізналися від вас! Дякую за цю бесіду, за те, що приділили нам час!

Матеріал скінчився, й Амбра одразу звернулася до Ленґдона.

— Роберте, якщо Едмонд знайшов доказ, що люди — це чужопланетний вид, який перебуває в процесі еволюції, то виникає серйозніше питання — а ким саме ми маємо стати?

— Так, — погодився Ленґдон. — На мою думку, Едмонд саме це і сформулював дещо іншими словами: «Куди ми прямуємо?»

Амбра була вражена: коло думки замкнулося.

— Це ж друге питання з презентації Едмонда!

— Власне. Звідки ми? Куди ми прямуємо? Схоже, представник NASA вважає, що Едмонд подивився в небеса — і знайшов обидві відповіді.

— А ти як гадаєш, Роберте? Чи це відкрив Едмонд?

Ленґдон відчув, що морщить чоло: він зважував можливості. Теорія, яку виклав доктор Беннетт, хоча й цікава, але занадто загальна й потойбічна для гострого розуму Едмонда Кірша. «Едмонд любив, коли все просто, ясно й технічно. Він же комп’ютерник».

А головне, Ленґдон не міг уявити, яким чином Едмонд міг би довести таку теорію. Він розкопав давню капсулу з генним матеріалом? Виявив сигнал з глибини космосу? В обох випадках відкриття було б моментальним, а Едмонд до свого йшов довго.

«Едмонд стверджував, що працював не один місяць».

— Звісно, я не знаю, — сказав Ленґдон Амбрі, — але нутром чую: відкриття Едмонда не пов’язане з позаземним життям. Я певний, що він відкрив щось геть інакше.

Амбра спочатку була здивована. Потім заінтриговано промовила:

— Гадаю, є лише один спосіб дізнатись… — і показала у вікно.

Перед ними сяяли підсвічені шпилі базиліки Саграда Фамілія.

Розділ 64

Єпископ Вальдеспіно знову нишком поглянув на Хуліана, який відсутньо дивився у вікно «опеля», що мчав трасою M-505.

«Про що ж він думає?» — гадав Вальдеспіно.

Принц уже майже півгодини мовчав, практично не ворушився, хіба що вряди-годи рефлекторно хапався за кишеню, перевіряючи, чи там телефон, — але згадував, що замкнув його в сейфі.

«Треба ще трохи потримати його в невіданні», — думав Вальдеспіно.

На передньому сидінні паламар і далі вів машину в бік резиденції принца, хоча незабаром Вальдеспіно мав сказати йому, що їдуть вони зовсім не туди.

Хуліан раптом відвернувся від вікна й торкнув водія за плече.

— Увімкніть, будь ласка, радіо, — попрохав він. — Хочу новини послухати.

Не встиг молодий чоловік виконати це прохання, як Вальдеспіно нахилився вперед і поклав руку йому на плече.

— Але все ж посидьмо спокійно!

Хуліан розвернувся до єпископа, незадоволений тим, що той перехопив ініціативу.

— Вибачте, будь ласка, — одразу перепросив Вальдеспіно, помітивши, як зростає недовіра в очах принца. — Уже пізно. Воно торохтить… Я б волів подумати в тиші.

— Я вже про дещо подумав, — твердо відказав Хуліан, — і я б хотів знати, що робиться в моїй країні! Ми сьогодні ввечері зовсім ізольовані, і в мене виникають сумніви, чи це правильно!

— Це правильно! — запевнив його Вальдеспіно. — І я буду вдячний вам, якщо ви мені повірите. — Він прибрав руку з плеча паламаря й махнув рукою до приймача. — Прошу, ввімкніть новини. Може, радіо «Марія Іспанія»?

Вальдеспіно сподівався, що всесвітня католицька хвиля дасть тактовнішу і м’якшу інтерпретацію сьогоднішніх бурхливих подій.

Коли з дешевих колонок залунав голос диктора, мова саме йшла про презентацію і вбивство Едмонда Кірша.

«Кожна станція у світі про це говорить».