Дэн Браун – Джерело (страница 59)

Фонсека затулив слухавку рукою, розвернувся й подивився на неї.

— Ні, звичайно, ви летите! Мені сьогодні наказували тримати вас у безпеці. Вам не слід було нас залишати. Вам пощастило, що я зміг вас врятувати.

— Врятувати?! — вигукнула Амбра. — Якщо це було рятування, то воно було необхідне лише тому, що з палацу поширювали нісенітницю, ніби професор Ленґдон мене викрав, — а ви самі знаєте, що це не так! Чи справді принц Хуліан у такому відчайдушному становищі, що готовий ризикнути життям ні в чому не винної людини? Не кажучи вже про моє життя?

Фонсека суворо глянув на неї і розвернувся.

І тут саме підійшов Діас із аптечкою.

— Сеньйорито Відаль, — сказав він, сідаючи біля неї. — Прошу зрозуміти: наш порядок сьогодні дуже порушив арешт командора Ґарси. Однак я дуже хочу, щоб ви знали: принц Хуліан ніяк не пов’язаний із тією прес-конференцією, яка була коло палацу. Власне, ми навіть не можемо стверджувати, чи принц узагалі знає, що зараз відбувається. Ми понад годину не можемо зв’язатися з ним.

Як це?

Амбра уважно подивилася на агента.

— Де він?

— Його теперішнє місце перебування невідоме, — сказав Діас, — але до того сьогодні ввечері він недвозначно дав нам зрозуміти, що хоче, аби ви були в безпеці.

— Якщо це так, — мовив Ленґдон, виринувши з задуми, — то доправляти сеньйориту Відаль зараз до палацу буде фатальною помилкою.

Фонсека різко розвернувся.

— Що ви сказали?!

— Я не знаю, хто вам зараз віддає накази, шановний, — сказав Ленґдон, — але якщо принц щиро бажає своїй нареченій добра, то раджу уважно мене послухати.

Професор помовчав, а тоді з притиском продовжив:

— Едмонда Кірша вбили, щоби про його відкриття ніхто не дізнався. І той, хто змусив його замовкнути, не зупиниться, доки не завершить свою справу.

— Він уже все завершив, — буркнув Фонсека. — Едмонд мертвий.

— А його відкриття — ні, — сказав Ленґдон. — Презентація Едмонда цілком навіть жива і все ще може бути оприлюднена.

— То ось навіщо ви прийшли в його квартиру! — втрутився Діас. — Ви хотіли її оприлюднити!

— Саме так, — мовив Ленґдон. — І тому на нас полюють. Уже не знаю, хто придумав заяву, ніби Амбру викрали, але, без сумніву, він відчайдушно намагався нас зупинити. Тож якщо ви з тих — з отих, хто хоче назавжди приховати відкриття Едмонда, — тоді можете просто викинути нас із сеньйоритою Відаль за борт, поки ще маєте змогу.

Амбра подивилася на Ленґдона, як на божевільного.

— Але! — продовжив Ленґдон. — Але якщо ви присягнули як агенти Королівської гвардії захищати королівську родину, зокрема й майбутню королеву Іспанії, то вам слід усвідомити: сеньйориті Відаль саме зараз набагато небезпечніше перебувати в палаці, де зробили таку заяву, через яку її ледь не вбили!

Ленґдон сунув руку в кишеню й витяг елегантну картку кольору слонової кістки з покриттям під льон.

— Раджу вам відвезти нас за адресою, вказаною тут!

Фонсека взяв картку, придивився і насупив брови:

— Ну це ж безглуздо!

— Там навколо загорожа, — промовив Ленґдон. — Ваш пілот може підлетіти, спустити нас чотирьох — і полетіти геть до того, як хтось узагалі зрозуміє, що ми там. Я знаю того, хто там за все відповідає. Ми можемо переховатися, і ніхто про це не здогадається, доки дамо всьому раду. А ви можете піти з нами.

— Я б почувався безпечніше у військовому ангарі в аеропорту.

— Ви серйозно готові довіряти військовим, якими, можливо, керує той, хто ледь не домігся смерті сеньйорити Відаль?

Кам’яне лице Фонсеки не змінило виразу.

Думки Амбри кидалися на всі боки, вона намагалася зрозуміти, що ж написано на картці. «Куди зібрався Ленґдон?» Раптова наполегливість професора наводила на думку, що йдеться не просто про її безпеку. Вона відчувала, що до нього повернувся оптимізм: схоже, він не здався і якимось чином готовий шукати способу запустити презентацію Едмонда.

Ленґдон узяв картку у Фонсеки й передав Амбрі.

— Це я знайшов у бібліотеці Едмонда.

Амбра придивилася до картки й одразу зрозуміла, що це таке.

Такі елегантні картки-розписки куратори музею дають приватним особам, коли позичають у них якусь річ із особистої колекції. За традицією ці «розписки» друкуються у двох екземплярах: одна ставиться в музеї біля експоната на знак подяки господареві, а друга лишається в господаря як гарантія повернення речі.

«Отже, Едмонд позичив комусь зібрання творів Блейка?»

Картка свідчила, що Едмондова книжка хіба що на кілька кілометрів віддалилася від його барселонської квартири.

Повне зібрання творів

Вільяма Блейка

З приватної бібліотеки

Едмонда Кірша

Позичено

Базилікою Святого Сімейства

Каррер де Майорка, 401

08013 Барселона, Іспанія

— Не розумію, — сказала Амбра. — З якої речі відомий атеїст позичив книжку церкві?

— Це ж неабияка церква, — відказав Ленґдон. — Це найзагадковіший шедевр Ґауді… — Він вказав за вікно вдалину. — І скоро буде найвищим храмом Європи.

Амбра розвернулася й подивилася на північ. Удалині в оточенні кранів, риштувань і будівельних прожекторів сяяли незавершені ажурні шпилі Сагради Фамілії, немовби океанські губки тягнулися з дна до світла.

Понад століття суперечлива базиліка Святого Сімейства Ґауді продовжує будуватися виключно на пожертви вірян. Традиціоналісти критикують її моторошну органічність і «біоміметичний дизайн», а модерністи палко вихваляють плинність її «гіперболоїдних» форм, які відображують природний світ.

— Справді, вона незвичайна, — сказала Амбра, знову розвернувшись до Ленґдона, — але все-таки це католицька церква! А Едмонда ти знаєш…

——

«О так, я знаю Едмонда! — подумав Ленґдон. — Знаю досить, щоб розуміти: він вважає, що в Саграді Фамілії є свої таємна мета і символізм, які виходять за межі християнства».

Відтоді, як у 1882 році заклали підмурівки незвичайного храму, почали ходити всілякі чутки про таємний код його дверей, інопланетну природу гелікоїдних колон, сповнених символів фасадів, математику різьблень і їх магічні квадрати, страшнувату «скелетоподібну» конструкцію, дуже схожу на перекручені кістки й сполучні тканини.

Ленґдон про ці теорії, звичайно, знав, але не особливо в них вірив. Однак за кілька років до того Едмонд здивував Ленґдона, зізнавшись, що є одним із дедалі численніших фанатів Ґауді, які таємно вірять, що Саграда Фамілія задумана не зовсім як християнська церква, — можливо, навіть як містичний храм науки й сил природи.

Ленґдон вважав, що ця гіпотеза малоймовірна, й нагадував Едмондові, що Ґауді був ревним католиком, про якого у Ватикані були такої високої думки, що назвали Божим архітектором і навіть розглядали можливість його беатифікації. Незвичайна символіка базиліки, запевняв Кірша Ленґдон, є просто незвичайним модерністським трактуванням християнської символіки.

Едмонд на це тільки стримано усміхнувся, наче зберігав таємницю, якою ще не був готовий поділитися.

«Ще один секрет Кірша, — думав тепер Ленґдон. — Як і його таємна боротьба з раком».

— Навіть якщо Едмонд справді позичив їм книжку, — продовжила Амбра, — і навіть якщо ми її знайдемо, то, гортаючи, все одно не відшукаємо того рядка. Не міг же Едмонд ставити позначки в безцінному рукописі.

— Амбро, — м’яко всміхнувся Ленґдон, — поглянь на зворот картки.

Вона подивилася на картку, перевернула, прочитала напис на другому боці.

Не вірячи своїм очам, перечитала.

І коли знову поглянула на Ленґдона, то в її очах зажевріла надія.

— Як я й казав, — усміхнувся Ленґдон, — нам варто летіти туди!

Але радість Амбри розвіялася так само швидко, як і з’явилася.

— Однаково є проблема. Навіть якщо ми знайдемо пароль…