Дебора Харкнесс – Сповідь відьом. Тінь ночі (страница 30)

— Вона й досі живе, Філіпе, — хрипкою скоромовкою сказав Метью, скоріше намагаючись просто повідомити батькові інформацію, аніж заспокоїти його.

— Але якщо Ізабо жива, тоді… — голос Філіпа урвався і розтанув у тиші. Якусь мить на його обличчі залишався ошелешений вираз, який поступово змінився виразом розуміння. — Що ж, я також, зрештою, не безсмертний. І коли почалися ваші останні негаразди, ти вже не зміг покликати мене на поміч.

— Не зміг, — насилу видавив із себе Метью.

— Однак ти залишив свою матір наодинці з ворогами. Як ти міг? — злісно напустився на нього Філіп.

— Із нею Марта. А Болдвін з Аленом потурбуються, щоб з нею не трапилося нічого лихого. — Слова Метью лилися заспокійливим потоком, але його батько й досі тримав мене за руку. Мої пальці почали німіти.

— Ізабо — і віддала мій перстень відьмі? Як дивно. Утім, він їй личить, — невимушено мовив Філіп, повертаючи мою руку до світла, яке йшло з каміна.

— Маман теж була такої думки, — тихо сказав Метью.

— Тоді… — Філіп різко замовк і похитав головою. — Ні, не треба. Не кажи мені. Жодна істота не має знати часу своєї смерті.

А моя мати передбачила свій моторошний кінець, а також кінець мого батька. Змерзла, виснажена та переслідувана власними невеселими спогадами, я почала тремтіти. Здавалося, батько Метью не помічав цього, так і продовжуючи витріщатися на наші руки, зате Метью це помітив.

— Відпусти її, Філіпе, — наказав Метью.

Філіп зазирнув мені у вічі й розчаровано зітхнув. Попри перстень на моїй руці, я не була його коханою Ізабо. Він зняв свою руку з моєї, і я відразу ж відступила від нього назад на поштиву відстань.

— Тепер, вислухавши історію Діани, ти надаси їй свій захист? — вимогливо спитав Метью, вдивляючись в обличчя свого батька.

— А це вам потрібно, мадам?

Я кивнула, стиснувши пальцями вигнутий підлокітник сусіднього крісла.

— Тоді згода. Лицарі Лазаря потурбуються про вашу безпеку.

— Дякую, батьку. — Метью рвучко обійняв Філіпа за плечі, а потім рушив до мене. — Діана втомилася. Побачимося завтра вранці.

— Нічого подібного, — кинув Філіп із протилежного кінця кімнати, наче батогом ляснув. — Твоя відьма під моїм дахом і під моїм захистом. Вона не спатиме з тобою в одному ліжку.

Метью взяв мене за руку.

— Діана далеко від власного дому, Філіпе. І вона не знайома з цією частиною замку.

— Вона не ночуватиме у твоїх апартаментах, Метью.

— А чом би й ні? — поцікавилася я, похмуро поглянувши на Метью, а потім на його батька.

— Бо ви обоє не спаровані, хоч яку б красиву брехню Метью вам не розповідав. І дякувати Богу, що ні. Може, нам, зрештою, і вдасться відвернути катастрофу.

— Не спаровані? — приголомшено спитала я.

— Обмін обіцянками та прийняття маньясанських уз іще не гарантує непорушної угоди, мадам.

— Він — мій чоловік в усіх відношеннях, — відказала я, відчуваючи, як мої щоки заливає рум’янець. Коли я сказала Метью, що кохаю його, він запевнив мене, що ми тепер спаровані.

— Ви також не належним чином одружені, принаймні не так, щоб витримати перевірку правильності вашого шлюбу, — продовжив Філіп. — А таких перевірок буде багато, якщо ви й далі наполягатимете на цій претензії. Метью завжди проводив у Парижі більше часу за книжками з метафізики, замість того, щоб вивчати закони. У цьому випадку, сину мій, твоя інтуїція мала б тобі підказати, як слід правильно чинити, якщо цього не зробив твій інтелект.

— Перед тим як вирушити в подорож, ми обмінялися клятвами вірності. І Метью подарував мені перстень Ізабо. — Упродовж останніх хвилин у Медісоні ми здійснювали щось на кшталт церемонії. Я подумки швидко перебрала події в їхній послідовності, вишукуючи потенційні слабкі місця.

— Маньясанське парування — це те, що знімає всі заперечення проти шлюбу, які висувають священики, юристи, вороги та суперники: фізичне поглинання. — Ніздрі Філіпа роздулися. — А ви іще в такий спосіб не поєдналися. Ваші запахи не лише дивні, а цілковито відмінні — як у двох окремих створінь замість однієї. Будь-який маньясанг збагне, що ви не повністю спаровані. Герберт та Доменіко, напевне, помітили це, щойно Діана опинилася поблизу них. Та й Болдвін також, це однозначно.

— Ми — одружені й спаровані. Окрім моїх запевнень, непотрібно більше жодного доказу. Стосовно ж решти, то це не твоя справа, Філіпе, — твердо сказав Метью, рішуче стаючи межи мною та своїм батьком.

— О, Маттеусе, скільки можна! — зморено протягнув Філіп. — Діана — неодружена жінка-сирота, і в цій кімнаті я не бачу братів, які її б підтримали й захистили. Тому вона — моя справа.

— Ми одружені в очах Господа.

— Однак ти не відразу взяв її, ти вичікував. А що ти вичікував, Метью? Якогось знамення? Вона тебе хоче. Це видно мені з того, як вона на тебе дивиться. Для більшості чоловіків цього достатньо. — Філіп пронизав поглядом спершу сина, а потім мене. Мені пригадалося дивне небажання Метью в цьому відношенні, і занепокоєння та страх поширилися моїм тілом, мов отрута.

— Ми знали один одного недовго. Але навіть на початку я знав, що буду з нею — і лише з нею — решту свого життя. Ти ж знаєш, що написано на тому персні, Філіпе: «a ma vie de coer entier».

— Віддати жінці все своє життя — це безглуздо, якщо не віддати їй і все своє серце. Ти б звернув більше уваги на завершальну частину отої фрази на персні, а не лише на її початок.

— Я віддав їй своє серце, — сказав Метью.

— Не все без останку. Якби ти дійсно це зробив, то всі члени Конгрегації були б уже мертві, угоду між створіннями було б безповоротно порушено і ви були б там, де вам належить бути, а не в цій кімнаті, — грубо зауважив Філіп. — Не знаю, як робиться шлюб у тому вашому майбутньому, але в мою епоху шлюб — це те, за що варто померти.

— Пролиття крові в ім’я Діани — не відповідь на наші сьогоднішні труднощі. — Незважаючи на спілкування з батьком упродовж сторіч, Метью вперто не бажав визнавати те, про що я вже встигла здогадатися: узяти гору в суперечці з Філіпом де Клермоном було неможливо.

— А хіба кров відьми нічого не важить? — Обидва чоловіки здивовано повернулися до мене. — Ти ж убив відьму, Метью. А я убила вампіра, маньясанга, щоб не втратити тебе назавжди. Оскільки сьогодні ми ділимося один з одним своїми таємницями, то твоєму батьку також не завадило б знати правду. — Ескалація ворожнечі, спричинена нашими стосунками, призвели до загибелі Джиліан Чемберлен та Жюльєти Дюран.

— А ти вважаєш, що маєш час для залицяння? Для чоловіка, котрий вважає себе освіченим, твоє глупство, Метью, є гідним подиву, — з огидою мовив Філіп. Метью сприйняв образу з боку свого батька навіть оком не моргнувши, а потім виклав свою козирну карту.

— Ізабо прийняла Діану як свою доньку.

Але Філіпа не так легко було взяти голіруч.

— Ані Богу, ані твоїй матері так і не вдалося привчити тебе сміливо й чесно поставати перед наслідками власних дій. — Філіп вперся руками у стіл і погукав Алена. — Оскільки ви — не спаровані, то непоправної шкоди завдано не було. Цю справу можна вирішити іще до того, як про неї хто-небудь дізнається і родина зазнає руйнації. Я пошлю до Ліона людину, щоб вона знайшла там Діані відьму, яка допоможе їй краще розібратися зі своїми здібностями. А поки я цим займатимуся, ти, Метью, пошукаєш оту книгу.

А потім ви обоє вирушите додому, де забудете про це неподобство і заживете окремо — кожен своїм життям.

— Ми з Діаною йдемо до моїх апартаментів. Разом. Інакше, допоможи мені Господи…

— Перш ніж скінчиш промовляти цю погрозу, подумай, чи маєш ти достатньо сил, щоб її виконати, — невимушено кинув Філіп. — Ця дівчина спатиме одна — і біля мене.

Я відчула протяг — то розчинилися двері. У тому протязі відчувався запах воску та меленого перцю. Ален швидко обдивився довкола, помітивши гнів Метью і непоступливий вираз на обличчі Філіпа.

— Тебе перехитрили, Маттеусе, — сказав Філіп своєму сину. — Не знаю, чим ти там займався, але ти став слабохарактерним. Здавайся. Визнай поразку, поцілуй свою відьму і побажай їй доброї ночі. Алене, відведи цю жінку до кімнати Луїзи. Вона у Відні. Або у Венеції. Мені ніяк не вдається встигати за цією дівчиною в її безкінечних мандрах.

— А ти, — продовжив Філіп, — окидаючи сина поглядом своїх янтарно-жовтих очей, — підеш униз і чекатимеш, доки я закінчу листи Гелоугласу та Рейлі. Ти вже давно не був удома, і твої друзі бажають знати, чи справді Єлизавета Тюдор — це потвора з двома головами та трьома грудьми, як багато хто вважає.

Не бажаючи повністю капітулювати, Метью взяв мене пальцем за підборіддя, зазирнув мені глибоко у вічі й поцілував дещо емоційніше, аніж, вочевидь, очікував його батько.

— Оце і все, Діано, — різко й грубо попередив мене Філіп, коли Метью завершив поцілунок.

— Ходімо, мадам, — сказав Ален, кивнувши на двері.

Лежачи з розплющеними очима в ліжку незнайомої жінки, я слухала, як виє надворі вітер, і обдумувала все, що трапилося. Я мала розібратися з численними незрозумілостями та болісним відчуттям зради. Я знала, що Метью мене кохає. Але він мав знати, що інші поставлять під сумнів ті клятви, які ми дали один одному.

Минали години, і я втратила всяку надію на сон. Підійшовши до вікна і вдивляючись у світанок, я намагалася збагнути, чому наші плани були викриті цілком і повністю за такий короткий проміжок часу і яку роль відіграв Філіп де Клермон, а також секрети Метью в тому, що ці плани зазнали фіаско.