Даниэль Дефо – Життя й чудні та дивовижні пригоди Робінзона Крузо, моряка з Йорка, написані ним самим (страница 23)

28-го червня. Я трохи відсвіжився сном, і, відчувши, що напад пропасниці зовсім минув, устав; і хоч сон нагнав на мене великого жаху, все ж таки я зміркував, що напад може повторитись наступного дня, і тому вирішив заздалегідь підготуватись та підтримати себе на випадок нового захворювання. Насамперед я повно налив водою величезну чотирикутну пляшку й поставив її на стіл недалеко від ліжка; а щоб позбавити воду тих властивостей, що викликають пропасницю та застуду, я влив у неї з чверть пінти рому й розмішав її. Потім я відрізав козлятини й засмажив на вугіллі, але з’їв дуже мало. Трохи прогулявся; але був немічний, до того ж на серці в мене було дуже важко, від думок про моє нещасне становище, а також від страху, що хворість повернеться наступного дня. Смерком я повечеряв трьома черепашачими яйцями, які спік у попелі, і з’їв. Перед вечерею помолився, і це, наскільки пригадую, за все моє життя була перша їжа, для якої я попросив благословення Божого. Поївши знову, спробував пройтись, але був такий кволий, що ледве міг нести рушницю, без якої ніколи не виходив з дому. Я пройшов небагато, сів на землю й почав дивитись на море, що стелилось переді мною, рівне та широке. І коли я сидів, у моїй голові снувались думки: що таке земля й море, які мені так знайомі? Звідки вони взялись? І що таке я сам і всі інші створіння, дикі й домашні, люди й звірі? Звідки ми походимо? Напевне, всіх нас створила якась таємнича сила, що створила й землю, море, повітря та небо. І що це за сила? Природно було зробити висновок, що все це створив Бог. А якщо все це створив Бог, то, виходить, він керує всім цим, бо сила, що може створити всі ці речі, безумовно, може й керувати ними та направляти їх. А коли так, їй у великому коловороті цього світу ніщо не може трапитись без її відома та призначення.

Коли ніщо не трапляється без її відома, то вона знає, що я тут, і що я в такому жахливому становищі. А коли ніщо не трапляється без її призначення, то, виходить, усе те, що трапилось зі мною, вона судила мені. Цим висновкам ніщо не перечило; тому я спинився на думці, що все, що зі мною трапилось, призначив мені Бог; що в цьому нещасному становищі я опинився з його волі, бо він має владу не тільки наді мною, а й над усім світом. Безпосередньо після цього виникли такі питання: за що ж Бог так покарав мене? Що я зробив, у чому моя вина? Але тут відразу сумління спинило мене, немов це було б блюзнірством, і чийсь голос ніби сказав мені: «Нещасний! І ти ще запитуєш, що ти зробив? Оглянься на своє гультяйське життя і спитай краще, чого ти не зробив. Спитай, як могло трапитись, що ти досі ще не загинув; чому ти не втонув на Ярмутському рейді, чому тебе не забили в сутичці з салеськими маврами? Чому тебе не пошматували хижі звірі на берегах Африки? Чому нарешті ти не втонув тут разом з усім екіпажем корабля? І ти запитуєш, що ти зробив!» Я був вражений цими думками й не знаходив жодного слова, щоб відповісти собі. Замислений і сумний, підвівся я й пішов до свого притулку. Переліз через огорожу і хотів був лягти, але тривожні думки обгорнули мою душу, і я не міг заснути. Почало вже смеркати. Я засвітив свій каганець і сів на стілець коло стола. Побоювання, що хвороба вернеться, не покидало мене весь день, і я раптом згадав, що мешканці Бразилії майже від усіх недуг лікуються тютюном. Я знав, що в одній із моїх скринь лежало кілька пакетів тютюну; один — покришеного, а решта — в жмутах листя.

Мною, безперечно, керувало небо, бо в скрині я знайшов ліки й для душі, і для тіла. Відчинивши її, я знайшов у ній те, що шукав — тютюн. Але там лежало ще й кілька врятованих мною книжок; я взяв одну із згаданих уже Біблій, в яку я доти не мав часу або, вірніше, бажання заглянути. Тепер я взяв її з собою, приніс разом з тютюном у намет і поклав на стіл. Я не знав, як уживають тютюн проти недуги; не знав навіть, чи допомагає він від пропасниці, і зробив кілька спроб, сподіваючись, що він так або так подіє. Передусім я відокремив з пакета один лист, поклав його в рот і розжував. Тютюн був ще зелений і дуже міцний. До того ж, я не був звиклий до нього; він спочатку майже зовсім запаморочив мені голову. Потім годину чи дві я настоював його на ромі, щоб випити настій перед сном; нарешті я спалив трохи тютюну на сковороді і втягував носом дим, аж поки не почав задихатись. Це я повторив кілька разів. Відірвавшись на хвилинку, я спробував читати Біблію, але від тютюну в мене так крутилося в голові, що незабаром я мусив відмовитись від читання, принаймні цього разу. Але пригадую, що, коли я навмання розгорнув Біблію, мені впали в очі такі слова: «Поклич Мене в день суму, і Я визволю тебе, і ти прославиш Мене»[33]. Ці слова дуже підходили до мого становища і справили на мене деяке враження, коли я читав їх, хоч і не таке велике, як згодом, бо слово «визволити» аж ніяк, сказати б, не промовляло до мене. Значення його було далеке від мене і здавалось зовсім неможливим; я часто так думав, адже протягом багатьох років у мене не було ніякої надії на визволення.

Було вже пізно, а голова від тютюну так поважчала, що мені захотілось спати. Каганця в льоху я не погасив на той випадок, коли вночі мені що-небудь буде потрібне, і ліг на ліжко. Але попереду я зробив те, чого не робив зроду: став навколішки й почав молитись, просячи Бога здійснити обіцянку й визволити мене, коли я покличу його в день суму. Закінчивши свою недоладну молитву, я випив тютюнового настою й ліг. Виявилось, що настій був такий міцний і такий поганий на смак, що я ледве проковтнув його. Він відразу кинувся мені в голову, і я міцно заснув. Коли я прокинувся на другий день, було, за сонцем, близько трьох годин пополудні. Мені здається навіть, що я проспав тоді не одну, а дві ночі й день, і прокинувся майже о третій годині другого дня; принаймні, нічим іншим я не можу пояснити собі, яким чином загубив я в своєму календарі один день, як це виявилось через кілька років. Коли б я поплутав рахунок, перетявши кілька разів екватор, я загубив би більше, ніж один день. А я загубив тільки один день, і мені ніколи не пощастило виявити, як це сталося. Так чи так, а сон дуже відсвіжив мене; я прокинувся бадьорим і веселим. У мене прибавилось сили, шлунок мій покращав, бо я був голодний; пропасниця того дня не повторилась, і я взагалі почав швидко видужувати. Це було 29-го.

30-го числа, звичайно, був мій щасливий день. Я вийшов з рушницею, але не хотів дуже віддалятись від дому. Забив одного чи двох морських птахів, трохи подібних до білошийки, і приніс їх додому, але не зважився їсти, а обмежився кількома дуже смачними черепашачими яйцями. Увечері я знову випив ліків, що так допомогли мені напередодні, тобто тютюнового настою на ромі; але цього разу я випив його вже не так багато, тютюнового листя не жував і диму не вдихав. Проте, другого дня, 1-го липня, сталося не так, як я гадав: мене знову морозило, тільки не дуже.

2-го липня. Знову вжив ліків усіма трьома способами, як і вперше, подвоївши кількість випитого настою.

3-го липня. Напади покинули мене зовсім, хоч остаточно видужав я тільки через кілька тижнів. Поки я набирався сили, мої думки часто спинялись на біблійській цитаті: «Я визволю тебе», але неможливість визволитись була на перешкоді моїм надіям. Коли я сам себе бентежив такими думками, мені спало на розум, що я, зосередившись на визволенні від свого головного нещастя, знехтував уже здобутим визволенням; я спитав себе: «Хіба ж я не позбувся так чудесно недуги, найгіршого становища, в яке я міг потрапити і яке так лякало мене? Чим запобіг я цьому? Що робив я з свого боку? Бог визволив мене, але я не прославив його, тобто не замислився над цим і не подякував за це, як за визволення. Як же можу я сподіватись більшого визволення?» Це дуже зворушило моє серце; я зразу став навколішки і вголос подякував Богові за своє видужання.

4-го липня. Вранці взяв Біблію, розгорнув її на Новому заповіті й почав уважно читати; вирішив робити це щоранку й щовечора, не зв’язуючи себе певною кількістю розділів, а читаючи саме стільки, на скільки вистачить уваги. Невдовзі я серйозно взявся до цієї роботи й почув, що моє серце багато глибше й щиріше зворушилось від неправедності мого минулого життя. Враження від мого сну віджило, і слова: «Не зважаючи на все це, ти не покаявся» — раз у раз бриніли в моїх думках. Я щиро просив Бога навчити мене каятись, коли одного дня з ласки Божої трапилось так, що, читаючи Святе Письмо, я дійшов до слів: «Він піднесений, як князь і визволитель, щоб давати каяття й розрішення гріхів». Я кинув книгу і, здіймаючи руки до неба, з якимсь екстазом радості в серці голосно скрикнув: «Ісусе, сине Давида! Ісусе, ти піднесений, як князь і визволитель! Навчи мене каятись!» Це була перша, в справжньому розумінні цього слова, молитва в моєму житті, бо тепер я молився, свідомий свого становища і з правдивою євангельською надією, заснованою на силі слова Божого. Відтоді, можу сказати, я почав надіятись, що Бог почує мене.

Тепер я тлумачив згадані вище слова «Поклич мене, і Я визволю тебе» — зовсім інакше, ніж попереду. Тоді вони викликали в мене лише думку про визволення від ув’язнення, в якому я перебував. Бо, хоч на острові я був на волі, а все ж таки він був для мене справжньою в’язницею в найгіршому значенні цього слова. А тепер я оглядався на своє минуле з такою огидою і так жахався того, що зробив, що душа моя благала в Бога тільки визволення від тягаря гріхів, надто важкого для неї. Щодо моєї самотності, то це ж дрібниця. Про визволення від неї я вже не молився і навіть не думав; адже самотність нічого не важила супроти цього. Я пишу це тут, бажаючи показати читачеві, як людині, що зрозуміла істину, визволення від гріхів дає більше щастя, ніж визволення від страждань. Але я покидаю ці міркування й вертаюсь до щоденника.