Все це так вразило мене (бо нічого подібного я ніколи сам не бачив і ні від кого не чув), що я був зовсім приголомшений. Від хитання ґрунту в мене почалась морська хвороба, немов від гойданини на морі; проте гуркіт від падіння скелі привів мене до пам’яті; до мене вернулась притомність, і я з жаху завмер від думки, що гора може завалитись на мій намет і назавжди поховати все моє добро.
Після третього вдару все стихло, і я підбадьорився, але все ще не зважувався перелізти назад через свою стіну, бо боявся, щоб мене не засипало живцем. Я сидів на землі в глибокій тузі й не знав, що робити. За весь цей час у мене не було жодної релігійної думки, нічого, крім звичайних слів: «Господи, зглянься на мене». Але, як тільки все це минуло, я забув і їх.
Поки я так сидів, навколо смеркло й нахмарилось, немов перед дощем. Незабаром подув вітрець. Він потроху міцнішав, і через півгодини забушував страшенний шторм. Море запінилось, завирувало й почало бити об берег. Дерева виривало з корінням. То був жахливий ураган. Так тривало години три; тоді буря почала стихати, а ще через дві години настав мертвий штиль і пішов заливний дощ.
Весь час, поки тривала буря, я сидів на землі, пригнічений страхом і відчаєм; мені раптом спало на думку, що дощ і вітер були, мабуть, наслідком землетрусу. Тоді, виходить, він скінчився, і я можу повернутись до свого житла. Ця думка підбадьорила мене, а може, й дощ надав мені рішучості. Я переліз назад стіну й сів у наметі, але дощ був такий буйний, що мало не прибивав намет до землі, і я був змушений перейти до печери, хоч і боявся, щоб вона не завалилась мені на голову. Ця злива додала мені праці — довелось робити в огорожі відтулину, ніби ринву для стоку води, бо інакше вона залила б мою печеру. Просидівши там деякий час і побачивши, що підземні вдари спинились, я почав заспокоюватись. Для бадьорості, якої я дуже потребував, я підійшов до свого буфета й ковтнув трохи рому. Взагалі я витрачав ром дуже обережно, бо знав, що, коли вийде мій запас, мені ніяк не можна буде поновити його. Усю ніч і більшу частину наступного дня лив дощ, і я не міг вийти з дому. Тепер, трохи заспокоївшись, я почав серйозно обмірковувати своє становище і дійшов висновку, що коли на цьому острові трапляються землетруси, мені не можна жити в печері. Отже, треба перенести намет кудись на відкрите місце, а щоб забезпечити себе від нападу звірів та людей, обгородити його стіною так само, як і тут. Було ясно, що, лишаючись у печері, я рано чи пізно буду похований живцем.
Так міркуючи, я вирішив перебратися з своїм наметом кудись-інде, бо, справді, він стояв на небезпечному місці, під краєм гори, що під час нового землетрусу могла завалитись на нього. Два наступні дні — 19-го та 20-го — я розшукував нове місце для житла й обмірковував, як здійснити свій план. Від страху, що мене може засипати, я ночами не міг спати; боявся я спати й поза огорожею. А проте, коли я, сидячи в своєму куточку, дивився, як затишно я влаштувався, який лад у моєму господарстві і як добре я забезпечений від ворогів, мені дуже не хотілося переселятись. Крім того, була в мене й така думка, що на переселення треба дуже багато часу, отже мені все одно доведеться миритися з небезпекою, поки я не укріплю нового місця так, щоб туди можна було перебратись. Дійшовши такого висновку, я заспокоївся, але все ж вирішив, не марнуючи часу, взятись до будування на новому місці огорожі з частоколу та канатів, такої ж самої круглої форми, і як тільки вона буде готова, перенести в неї намет. А на старому місці я мав лишитись, поки нова огорожа не буде закінчена, так щоб можна було перебратись у неї.
22-го квітня. Другого дня вранці я почав міркувати про те, як здійснити свою думку. Головна перешкода полягала у відсутності знаряддя. У мене були три великі сокири й багато малих (ми везли їх для торгівлі з індійцями), але від частого вжитку і від того, що доводилось рубати дуже тверде й сучкувате дерево, всі вони вищербились і затупились. Правда, в мене було точило, але я не міг одночасно точити й крутити камінь. Мабуть, жоден державний муж не думав стільки над своїми великими політичними питаннями, і жоден суддя — над життям та смертю людини, як я над своєю роботою. Нарешті, я припасував до точила колесо з шворкою, щоб крутити його ногою, і мав тепер обидві руки вільні.
Примітка. Ніколи раніше не бачив я в Англії такого приладдя, або, принаймні, не придивлявся, як воно робиться, хоч пізніше довідався, що воно там дуже поширене. Крім того, мій камінь був дуже великий і важкий, і влаштування цього приладу та вдосконалення його забрало в мене цілий тиждень.
28-го та 29-го квітня. Ці два дні я гострив свій інструмент, і моя машина для крутіння каменя працювала дуже добре.
30-го квітня. Сьогодні я помітив, що мій запас сухарів набагато поменшав; оглянувши його, я вирішив обмежуватись лише одним сухарем на день; це дуже засмутило мене.
1-го травня. Сьогодні вранці, під час відпливу, я побачив далеко на березі якусь чималу річ, схожу на бочку. Коли я підійшов подивитись, виявилось, що це було невеличке барило і два чи три уламки від корабля, які, мабуть, викинуло на берег під час останнього урагану. Я подивився в той бік, де стирчала корабельна снасть, і мені здалось, що вона висунулася з води більше, ніж це було раніше. Я оглянув барило й виявив, що воно з порохом, але він підмок і затвердів. Проте я викотив барило трохи вище й попрямував мілиною до решток корабля, щоб обшукати їх іще раз.
Підійшовши ближче, я помітив, що корабель якось чудно перемістився. Ніс, що раніше був похований у піску, піднявся, принаймні, на шість футів, а корму, яку розтрощило й відокремило від решти корабля невдовзі після моїх останніх відвідин, тепер відкинуло водою геть, і вона лежала боком. Крім того, до корми нанесло стільки піску, що тепер, при відпливі, я міг підійти до корабля, тоді як раніше мусив пливти до нього з чверть милі. Це спочатку здивувало мене, але я скоро зміркував, що це був наслідок землетрусу. Через нього корабель розбився ще більше; тому до берега щодня прибивало вітром та течією різні, винесені з нього хвилями, речі.
Все це відвернуло мої думки від планів переселення. Весь день я робив спроби пролізти в середину корабля, але даремно, бо він весь був засипаний піском. Та це мене не турбувало; я вже навчився не вдаватись у розпач ні від чого. Я почав розтягати корабель частками, бо знав, що в моєму становищі все придасться.
3-го травня. Сьогодні я почав працювати пилкою і спиляв на кормі бімс, який, на мою думку, скріпляв собою шканці; перепилявши його, я вигріб пісок з того боку корми, що був зверху. Але почався приплив, що примусив мене тимчасово припинити роботу.
4-го травня. Ловив рибу, але жодної їстівної не піймав; ловив, поки не стомився, і саме тоді, як хотів уже кидати, піймав молодого дельфіна. Вудка в мене була саморобна; волосінь я зробив із прядива від старого каната, а гачка в мене зовсім не було. Проте на мою вудку часто ловилося стільки риби, що я міг їсти її досхочу; я їв її в’яленою, висушуючи на сонці.
5-го травня. Працював над рештками корабля й підпиляв бімс. Віддер від палуби три великі соснові дошки, зв’язав їх докупи і, коли почався приплив, переправив на берег.
6-го травня. Працював на кораблі; вийняв деякі залізні частини, в тому числі й кілька шворнів; працював, скільки було сили, і вернувся додому зовсім виснажений. Часто думав кинути цю роботу.
7-го травня. Знову ходив на корабель, але не для того, щоб працювати; бімси вже перепиляні, і палуба зовсім розсілась від своєї власної ваги. Окремі частини корабля розійшлись, і я міг заглянути всередину, але там було повно води й піску.
8-го травня. Ходив на корабель з залізною лапою; вирішив розібрати всю палубу, тепер зовсім вільну від піску. Відірвав дві дошки й пригнав їх до берега з припливом; лапу покинув на кораблі, щоб працювати нею завтра.
9-го травня. Був на кораблі й лапою пробив хід у трюм корабля; намацав там кілька бочок, звільнив їх лапою, але розбити не спромігся. Намацав також рулон англійського листового свинцю, трохи підняв його, але виволокти не зміг, бо він дуже важкий.
Від 10-го до 14-го травня. Щодня ходив на корабель. Добув багато шматків дерева, дощок, брусів і два чи три центнери заліза.
15-го травня. Сьогодні брав з собою дві сокири; спробував відрубати кусок листового свинцю, поставивши лезо однієї сокири на свинець й б’ючи по ній другою; але через те, що свинець лежить фута на півтора під водою, я не міг ударити сокирою як слід.
16-го травня. Вночі був великий вітер, і, здається, вода розбила корабель ще більше. Я довго шукав у лісі голубів на їжу, затримався, і приплив завадив мені сьогодні піти на корабель.
17-го травня. Бачив кілька уламків, прибитих до берега милі за дві від мене. Вирішив піти подивитись на них, і виявив, що це кусок корабельного носу, але надто важкий, щоб його можна було принести.
24-го травня. Аж до сьогодні я щодня працював на кораблі; насилу розхитав лапою кілька речей, і під час першого ж припливу наверх випливло кілька бочок та дві матроські скриньки; але вітер дув з острова, і того дня ніщо не припливло до берега. Зате сьогодні прибило кілька уламків і величезну бочку бразильської свинини, щоправда, зовсім зіпсованої солоною водою та піском. Я працював до 15-го червня щодня, крім того часу, коли треба було ходити роздобувати собі їжу. Для цієї роботи я завжди призначав такі години, щоб з початком відпливу бути готовим працювати. Я назбирав досить дерева, дощок та заліза, щоб зробити добрий човен, коли б я вмів цього. Я добув також різними заходами з центнер листового свинцю.
