Чайна Мьевилль – Чайна М'євіль. Вокзал на вулиці Відчаю (страница 94)

Айзек і Дерхан волочилися за ним. У них зовсім не лишилося сил. Обличчя Дерхан побіліло, і вона зболено торкалася місця, де раніше було її вухо. Коли трійця вже майже зникла за стінами розтрощеного сміття, до них гукнув аватар. Почувши сказане, Айзек нахмурився, але не спинився, з кожним кроком віддаляючись від Ради; не зупинився він і тоді, коли пройшов плутаним шляхом повз сміттєві кургани та вибрався на все світліші вулиці Сірого Меандру. Однак він запам’ятав слова Ради Конструктів і ретельно їх обдумував.

— Те, що ти носиш із собою, може бути в небезпеці, дер Ґрімнебуліне, — сказав аватар. — Більше не залишай цінних речей біля залізниці. Принеси мені свій кризовий двигун, — запропонував він. — На зберігання.

Розділ сорок перший

— Пане мер, до вас тут джентльмен і... юнак, — промовила Давінія через переговорну трубку. — Джентльмен повідомив, що пан Рятуй послав його у справі... водогону в Д/Р. Жінка нервово затнулася на очевидних кодових словах.

— Хай заходять, — одразу відповів Радґаттер, упізнавши пароль.

Він нервово совався у кріслі від нетерплячки. Масивні двері до палати Лемквіста повагом прочинилися й впустили ставного молодого чоловіка та переляканого хлопчака, що вчепивсь у його руку. Дитина була вдягнена в потріпане ганчір’я, ніби її щойно забрали з вулиці, розпухлу руку вкривала брудна пов’язка. Одяг чоловіка виглядав пристойніше, але не менш дивно. На стегнах бовталися просторі штани, подібні до тих, що носили хепрі. У них він, попри свою статуру, виглядав дуже по-жіночому.

Радґаттер кинув на нього зморений, роздратований погляд.

— Сядьте, — промовив коротко. Помахавши перед ними стосом папірців, швидко заговорив. — Один неопізнаний безголовий труп, пристебнутий до безголового пса, на обох мертві рукохапи. Одна пара носіїв рукохапів, спина до спини, виссано інтелект. Далі, — він зиркнув на рапорт варти, — водяник, весь у ранах, і молода жінка, людина. Нам удалося відділити рукохапів, убивши носіїв, і це справжня біологічна смерть. Тож ми надали нових носіїв і поклали пару в клітку з парою псів, але вони не рухались. Як ми і припускали. Осушити мозок носія — значить, осушити й рукохапа разом із ним.

Мер відкинувся на спинку й подивився на двох пошарпаних гостей.

— Тож... — після паузи продовжив він. — Я — Бентам Радґаттер. Гадаю, ви мені зараз повідомите, хто ви, де Монтджон Рятуй і що трапилося.

У залі засідань на найвищому поверсі Штиря Еліза Стем-Фульхер дивилася на какта, що сидів по інший бік столу. Масивна голова без шиї відразу переходила в плечі. М’ясисті руки співрозмовника непорушно лежали на столі, тяжкі, мов колоди. Шкіра була вцяткована сотнями подряпин і порізів, що зарубцювалися в товсті нарости рослинної тканини.

Какт завбачливо підрізав колючки. Внутрішній бік рук і ніг, долоні, усі місця, де плоть треться чи торкається плоті, він ретельно відчистив. Ще з весни на міцній голові примостилася чіпка червона квіточка. На плечах і грудях розросталися округлі нарости.

Він мовчки чекав, коли заговорить Стем-Фульхер.

— Наскільки ми зрозуміли, — обережно почала вона, — минулої ночі ваші наземні патрулі діяли неефективно. Як і наші, варто додати. Є інформація, яку ще треба перевірити, про можливе зіткнення глитай-нетель із невеликим... повітряним підрозділом із наших агентів. — Жінка швидко прогорнула папери. — Стає цілком зрозуміло, — зважилася вона, — що звичайне прочісування міста не дає необхідних результатів.

Наразі, через низку причин, які ми обговорювали, зокрема дещо різні методи роботи, ми не вважаємо, що об’єднання наших патрулів принесе плоди. Однак, безумовно, скоординувати спільні зусилля таки варто. Тому ми продовжили термін офіційної амністії для вашої організації до кінця місії. З цієї ж причини ми готові запропонувати тимчасове призупинення заборони користування недержавними аеростатами.

Вона прокашлялася. «Ми у відчаї, — подумала. — Та зрештою, і ви теж».

— Ми готові надати для тимчасового користування два літальні апарати. Піднятися в повітря ви зможете, узгодивши з нами зручний маршрут і час. Це робиться для того, щоб підвищити ефективність у небі. Умови залишаються ті самі: всі плани обговорюються й узгоджуються заздалегідь. Окрім того, уся дослідницька робота стосовно методології полювання зводиться докупи. Скажіть, — вона відкинулася на стільці й метнула контракт на стіл. — Пістрявий уповноважив вас ухвалювати рішення такого штибу? Якщо так, то... що скажете?

Коли Айзек разом із Яґареком і Дерхан пхнули замшілі двері своєї тимчасової халупки біля залізниці й, виснажені, зайшли в її теплу сутінь, то не надто здивувалися, побачивши, що там на них чекав Лемюель Голуб.

Айзек був брудний і злий, як чорт. Голуб не виправдовувався.

— Я ж казав тобі, Айзеку, — промовив він. — Пахне смаленим — я валю. Але ось ти тут, живий-здоровий, от і чудово, а значить, наша угода в силі. Припустімо, ти і далі хочеш виловити малих виблядків. Тоді робиш усе, що скажу, в такому разі я зможу допомогти.

Дерхан люто блимнула на нього, але вихід злості не дала. Вона аж бриніла від передчуття. Кинула швидкий погляд на Айзека й насупилася.

— Ти можеш провести нас до Оранжереї? — врешті зважилася.

Вона стисло розповіла про імунітет Ради Конструктів до нападів глитайнетлі. Він із захватом слухав про те, як Рада розвернула стрілу підйомного крана за спиною нетлі й поховала ту під завалами сміття. Переповіла і те, що Рада Конструктів упевнена — нетлі ховаються в Оранжереї.

Далі Дерхан повідомила про орієнтовні плани дій.

— Сьогодні треба придумати, як виготовити шоломи, — додала вона. — А завтра... маємо бути там.

Очі Голуба задумливо звузилися. Хвильку поміркувавши, він почав малювати карту на пилюці.

— Оце — Оранжерея. Проникнути іуди можна п’ятьма основними способами. Один включає хабара, а ще два — найпевніше, убивство. Убити какта — така собі ідея, а підкуп — вельми ризиковано. Вони тільки й балакають про те, які вони незалежні, а насправді Оранжерея живе з Радґаттерової милості.

Айзек кивнув і глянув на Яґарека.

— А це означає, що там повно стукачів. Тому нам не варто дуже світитися.

Дерхан з Айзеком підсунулися ближче, спостерігаючи, як Лемюелеві закарлючки набувають сенсу.

— Тому зосередимося на інших двох і побачимо, як діло вигорить.

Після годинної балаканини Айзек ледь тримався. Він безперестанку клював носом і, притулившись підборіддям до плеча, пускав на комір слину. Втома заразила і Лемюеля з Дерхан, тож вони задрімали.

Як і Айзек, вони неспокійно крутилися вві сні, вкриваючись потом у спертому повітрі тісної хатини. Айзек спав гірше від усіх, декілька разів схлипував від спеки. Десь перед обідом устав Лемюель і побудив інших. Айзек прокинувся, вистогнуючи ім’я Лін. Від утоми й поганого сну він забув, що мав сердитися на Лемюеля. Він ледве тямив, що той взагалі був присутній.

— Я приведу нам компанію, — промовив Лемюель. — Айзеку, треба би зайнятися шоломами, про які казала Ді. Гадаю, нам знадобиться принаймні сім таких.

— Сім? — пробурмотів Айзек. — Кого ти збираєшся взяти? І куди зібрався?

— Як я вже казав, мені дещо спокійніше працюється із підмогою, — відповів Лемюель і холодно посміхнувся. — Тому я пустив чутку, що декому знадобиться охорона, і вже отримав декілька відгуків. Тепер треба оцінити кандидатів. І гарантую, до вечора приведу з собою чармета для шоломів. Це один із кандидатів, а як ні, то є в мене боржник у Нейтральній Зелені. Побачимося о... о сьомій, біля звалища.

І пішов. Дерхан підсунулася ближче до знесиленого від горя Айзека й обняла його. Він, мов дитина, запхинькав у дружніх обіймах; сон про Лін ніяк не йшов із голови.

Виплеканий кошмар. Гірка туга, що оселилася глибоко у свідомості.

Вартові загони ретельно припасовували відполіровані до дзеркального блиску металеві листи до стропів дирижаблів.

Перебудувати моторні відсіки чи гондоли — занадто марудна справа, вони просто запнули вікна цупкими чорними шторами. Пілот крутитиме штурвал наосліп, дослухаючись до команд офіцерів, що визиратимуть у прикріплені під кутом дзеркала через кормові вікна над гігантськими пропелерами.

Ретельно дібраний Пістрявим екіпаж супроводжувала на верхівку Штиря сама Стем-Фульхер.

— Гадаю, — звернулася вона до одного з капітанів Пістрявого, неговіркого Поробленого-чоловіка, чию ліву руку замінили на неспокійного пітона, якого він силкувався втихомирити, — ви знаєте, як керувати аеростатом.

Той мовчки кивнув. Еліза втрималася від зауваження стосовно протизаконності такої навички.

— Ви поведете «Честь Бейна», ваші колеги — «Аванк». Вартових попередили. Будьте уважні, в небі можуть бути й інші літальні апарати. Ми подумали, ви могли б почати сьогодні після обіду. До настання ночі цей хижак не активний, але вам, певно, хотілося б освоїтися з керуванням.

Капітан не відповів. Довкола нього члени екіпажу перевіряли оснащення, регулювали нахил дзеркал на шоломах. Чоловіки виконували все швидко й беземоційно. Вони здавалися спокійнішими, ніж вартові офіцери, яких Стем-Фульхер залишила внизу, в тренувальній залі, де вони вчилися цілитися, дивлячись у дзеркала, й стріляти через плече. Усе-таки люди Пістрявого познайомилися з нетлями раніше.

Вона також помітила, що кілька бандитів так само, як і один з її офіцерів, носили вогнемети — цупкі наплічники з нафтою під тиском, яка потім вистрілювала із сопла, спалахуючи на виході. І в тих, і в інших були оновлені моделі, гарячий струмінь із наплічника бив прямо назад.