Брендон Сандерсон – Ритм війни (страница 70)

Тараванджіан давно підозрював, що його не поховають. Діаграма не вказувала на це конкретно, але й не показувала протилежного. Крім того, щодалі вони просувалися, то менш точною ставала Діаграма.

Однак він обрав цей шлях і знав, що той не веде до мирної смерті в родинному колі. Це був шлях у темний ліс, повний небезпек. Він ніколи не прагнув вийти з іншого боку неушкодженим — завжди намагався досягати своєї мети, перш ніж його уб’ють.

І він це зробив. Його місто, його сім’я, його люди — всі будуть у безпеці. Він уклав угоду з ворогом, яка гарантувала, що Харбрант переживе прийдешнє знищення. Це завжди було його кінцевою метою. Тільки це.

Запевняти себе в протилежному і нерозумно, і небезпечно.

І одного дня він відпустив своїх друзів. Велів розвести вогнище тут, у своїх покоях в Урітіру. Справжнє вогнище, зі справжніми дровами, де танцювали спрени полум’я. Його похоронне вогнище.

Його друзі зібралися на прощання. Останнім часом вони проводили все більше і більше часу в Харбранті, щоб остаточний від’їзд викликав менше підозр. Тараванджіан підлаштував усе так, ніби вони потрібні для управління містом, а сам зосередився на Я-Кеведі.

Але сьогодні... сьогодні вони всі були тут. Востаннє. Адротагія, звичайно, тримала самовладання, коли він обняв її. Вона завжди була сильнішою. Хоча сьогодні Тараванджіан був помірно кмітливим, його все ще охоплювали емоції, коли обійми розтислися.

— Передай найкращі побажання Саврагалідем і моїм онукам, — сказав Тараванджіан. — Якщо вони запитають, скажи їм, що я врешті-решт утратив розум і став бездушним.

— Хіба це не завдасть Саврі ще більшого болю? — запитала Адротагія. — Знати, що її батько опинився в пастці серед ворогів — старець несповна розуму, збитий з пантелику?— Ні, це не про мою дівчинку. Ти не знаєш її так, як я. Скажи їй, що я співав, коли ти востаннє бачила мене. Це її потішить.

Він стиснув зап’ястки Адротагії, а вона — його. Як же йому пощастило мати таку подругу впродовж... от бурі, сімдесяти трьох років?

— Усе буде зроблено, Варґо, — сказала вона. — А Діаграма?

Він обіцяв їй остаточне підтвердження. Тараванджіан відпустив її зап’ястки, потім підійшов до вікна, минаючи Мралла, — кремезний охоронець плакав, бідолаха.

Сьогодні Тараванджіан поїде до Азіру разом з Далінаром і Ясною. Незабаром після цього армії Тараванджіана, діючи за наказом Одіозума, зрадять своїх союзників і перейдуть на інший бік. Це смертний вирок для Тараванджіана, бо він залишиться в оточенні ворогів. Він веде потрібну кількість військ, щоб заспокоїти Далінара та інших монархів: достатню, щоб переконати інших, ніби Тараванджіан вірний їм, проте не надто велику, щоб вони були впевнені, що зможуть захопити його в разі зради.

Прорахований крок з боку Одіозума. Який могутній монарх залишиться таким вразливим?

Відчуваючи втому, Тараванджіан поклав руки на кам’яне підвіконня у своїй кімнаті. Він попросив кімнату, що виходила на південь, туди, де все почалося з прохання до Охоронниці ночі. Тепер підозрював, що його дар обрав хтось більш могутній, ніж той стародавній спрен.

— Діаграма, — сказав Тараванджіан, — відслужила своє. Ми захистили Харбрант. Ми виконали Діаграму. І книга, і організація, яку ми назвали на її честь, були лише інструментами. Настав час розформуватися. Розпустіть наші таємні лікарні; переведіть наших солдатів до міської варти. Якщо є члени-середняки, які, на вашу думку, знають забагато, дайте їм трудомістку «секретну» місію подалі від цивілізації. Данлан має бути серед перших у цій групі. Щодо Делго, Малати та інших, занадто корисних, щоб марно витрачати їхні зусилля, я думаю, вони приймуть правду. Ми досягли своєї мети. Харбрант буде в безпеці. — Він подивився на свої старі руки. Зморшки, наче шрами за кожне життя, яке він забрав. — Скажи їм... немає нічого більш жалюгідного, ніж інструмент, який віджив своє. Ми не будемо просто винаходити щось нове для нашої організації. Ми повинні дозволити померти тому, що досягло своєї мети.

— Це зрозуміло, — сказав Мралл, ступаючи вперед, складаючи руки на грудях і вдаючи, ніби він не плакав за хвилину до цього. — Але ви досі наш король. Ми вас не покинемо.

— Покинемо, — тихо сказала Адротаґія. — Але...

— Варґо під підозрою в Чорношипа, — пояснила вона. — Йому не дозволять піти — не зараз. А якщо він піде, на нього почнеться полювання одразу після зради. Ми, з іншого боку, можемо вислизнути, а потім на нас не звернуть уваги. Без нього Харбрант буде в безпеці.

— Мета завжди була такою, Мралле, — сказав Тараванджіан, досі дивлячись на гори. — Я — шпиль, який притягує блискавки. Я — носій наших гріхів. Харбрант може віддалитися від мене, щойно наші війська в Я-Кеведі повернуться проти алеті. Веденські великі князі жадібні й кровожерливі, і кожному щось пообіцяли Сплавлені. Вони продовжуватимуть боротьбу, вважаючи, що отримають прихильність, як тільки сили Одіозума переможуть.

— Але ж вас викидають — вигукнув Мралл. — Після всього, що ви зробили, Одіозум відмовляється від вас? Принаймні тікали б до Я-Кеведу.

Звісно, Мралл нічого не зрозумів. Чудово. Цих деталей не було в Діаграмі — вони зараз на незвіданій території.

— Я відволікаю їх, — пояснив Тараванджіан. — Я повинен вирушити з експедиційним корпусом в Емул. Потім, коли Я-Кевед повстане, Чорношип буде настільки зосереджений на мені та безпосередній загрозі для своїх солдатів, що пропустить усе, що Одіозум намагатиметься зробити в той час.

— Це не може бути достатньо важливим, щоб ризикувати вами, — сказав Мралл.

Тараванджіан мав свої підозри. Можливо, хитрість Одіозума виправдає свою ціну, можливо, ні. Це не мало значення. За наказом бога Тараванджіан провів рік, готуючи Я-Кевед до переходу на інший бік, просуваючи людей, яких хотів бачити Одіозум на певних посадах, перемішуючи війська на позиції. Тепер, коли все зроблено, Тараванджіан перестав бути корисним. Гірше того, він став потенційною слабкою ланкою.

І тому його віддадуть алеті на страту, а труп спалять без належного поховання. Алеті не віддавали честі зрадникам.

Визнання такої долі завдавало йому болю. Як спис, що пронизав його в живіт. Дивно, наскільки це турбувало його. Він буде мертвий, тож яке йому діло до похорону?

Він відвернувся від вікна і міцно потис Мраллові руку, а потім несподівано обійняв. Потім так само попрощався з низенькою надійною Мабен — служницею, яка весь цей час доглядала за ним. Вона дала йому невеликий пакунок його улюблених джемів, привезених аж із Шиновару. Тепер вони ставали все більш рідкісними, бо торгівля з дивною країною скоротилася. Діаграма вказала, що, ймовірно, там поселився один або кілька Розстворених.

— Занадто часто, — сказав Тараванджіан Мабен, — ті, хто пише історію, зосереджуються на генералах і вчених, проте ігнорують скромних трудівників, які все роблять. Порятунок нашого народу — це така ж твоя перемога, як і моя.

Він уклонився і поцілував її руку.

Нарешті повернувся до Дукара — буревартівника, який щоранку тестував інтелект Тараванджіана. Його вбрання було таким же екстравагантним — і дурним — як і завжди. Але вірність цього чоловіка, що тримав пачку тестів, залишалась непохитною.

— Я повинен залишитися з вами, ваша величносте, — сказав він, коли у вогнищі зрушилися поліна і засяяли іскри. — Усе одно знадобиться хтось, щоб тестувати вас щодня.

— Тести більше не мають значення, Дукаре, — м’яко мовив Тараванджіан. Він підняв палець. — Якщо ти залишишся, тебе стратять або, можливо, катуватимуть, щоб отримати інформацію про мене. Хоча я обіцяв зробити все необхідне, щоб урятувати наш народ, я не піду ні на крок далі. Жодної зайвої смерті. Отже, мій останній учинок як вашого короля: наказую тобі піти.

Дукар уклонився:

— Мій король. Мій король назавжди.

Тараванджіан озирнувся на Адротагію, дістав із кишені папірець і розгорнув:

— Для моєї дочки. Вона стане королевою Харбранта, коли все закінчиться. Запевнися, що вона зречеться мене. Ось чому я тримав її в чистоті. Веди її добре і не довіряй Дові. Познайомившись із іншими Вісниками, я зрозумів, що Батта не така адекватна, як здається.

Адротагія востаннє взяла його за руку, потім поплескала по голові, як колись дражнила в дитинстві, коли стала вищою на зріст. Він усміхнувся і дивився, як усі повільно йшли, кланяючись по черзі.

Вони зачинили двері, і він залишився сам. Тараванджіан узяв свою копію Діаграми в шкіряній обкладинці. Попри роки надії, так і не трапилось іншого дня, такого як той, коли він створив цю книгу. Але одного дня виявилось достатньо.

«Справді? Ти врятував єдине місто», — прошепотіло щось всередині.

Найкраще, що він міг зробити. Сподіватися на більше було небезпечно.

Він підійшов до вогнища і спостерігав за спренами полум’я, що танцювали в ньому, а потім кинув свою копію Діаграми в полум’я.

Частина Друга

Наше покликання

ШАЛААН ♦ АДОЛІН ♦ КАЛАЛІН ♦ НАВАНІ ♦ ВЕНЛІ

20

Невидимий Двір

Любий Мандрівнику!

Я отримав твоє останнє повідомлення. Прошу пробачити формальність з мого боку, адже ми не знайомі особисто. Я почуваюся новачком у цій ролі, попри те що граю її вже багато років. Гадаю, ти врахуєш мою відносну молодість.

Промениста ішла через кімнату глибоко під Урітіру, слухаючи гуркіт водогонів і непокоячись через місію, яку Шаллан погодилася виконати. Викликатися навідати спренів честі? Вирушити в Гадесмар?