Брендон Сандерсон – Ритм війни (страница 69)

— Він помер. Мій лицар, Реладор. Він пішов воювати, попри свій вік. Він не повинен був, і коли його вбили, це виявилося боляче. Я почувалася самотньою. Такою самотньою, що мене понесло вітром...

Далінар кивнув:

— Я підозрюю, що Каладін відчуває щось подібне, хоча з того, що мені казали про його недугу, у неї немає конкретної причини. Його іноді починає... відносити вітром, як ти сказала.

— Темний мозок, — мовила вона.— Влучне визначення.

«Можливо, я вже розумію Каладіна, — подумала вона. — Якийсь час у мене самої був темний мозок».

Слід пригадати, як це було. Вона зрозуміла, що її відповідальний і дитячий мізки поєдналися, намагаючись забути цю частину життя. Але Сил сама контролювала себе, а не жоден із цих мізків. І, можливо, якщо вона згадає, що відчувала в ті давні похмурі часи, то зможе допомогти Каладінові впоратися з його нинішніми темними днями.

— Спасибі, — сказала вона Далінару. Зграйка спренів вітру пролетіла повз. Вона придивилася до них, проте наразі не надто бажала кидатися в гонитву. — Думаю, ви мені допомогли.

І-2

Сджа-анат

Дуже давно одна учена, якої вже ніхто не пам’ятав, назвала Сджа-анат Збирачкою Одкровень. Їй подобалося це ім’я. Воно натякало на дію. Вона не просто чула одкровення, а й збирала їх. Робила їх своїми.

І вона їх зберігала.

Від Розстворених.

Від Сплавлених.

Від самого Одіозума.

Вона пливла через палацу Холінарі, існуючи між Царствами матерії та пізнання. Як і багато інших Розстворених, вона не належала повністю до жодного. Одіозум спіймав їх у пастку між Царствами. Деякі Розстворені проявлялися в різноманітних подобах, якщо довго перебували в одному місці або їх викликали через сильні емоції.

Але не вона.

Іноді Сплавлені або навіть звичайні співуни помічали її. Вони ціпеніли, дивлячись через плече. Бачили тінь, короткий спалах темряви, що швидко зникала. Насправді, щоб побачити її, потрібно було відбите світло.

Подібне відбувалося і в Гадесмарі. Вона відчувала те Царство одночасно з Царством матерії, хоча обидва були для неї примарними. Мріяла про якесь місце, повністю підхоже для неї і її дітей.

А поки що вона житиме тут.

Вона текла сходами вгору в одному царстві, але ледве рухалася в іншому. Простір між царствами не був повністю узгодженим — насправді Сджа-анат не перебувала в кожному з них одночасно; вона нагадувала дві сутності, що мали спільний розум. У Гадесмарі пливла над океаном з намистин, і її суть коливалася. У Царстві матерії пролітала повз співунів, які працювали в палаці. Сджа-анат не вважала себе найрозумнішою з Розстворених. Звичайно, вона була однією з найрозумніших, але це не те саме. Деякі з Розстворених — наприклад, Нергаул, якого іноді називають Запалом, — були практично нерозумними, більше схожими на емоції. Інші — наприклад, Ба-Адо-Мішрам, яка дарувала подоби співунам під час Фальшивої Руйнації, — були хитрими й підступними.

Сджа-анат трохи скидалася на обох. Протягом довгих тисячоліть до цього Повернення вона в основному дрімала. Без уз з Одіозумом їй було важко думати. Вічновій, що з’явився в Гадесмарі — задовго до того, як прийшов у Царство матерії, — оживив її. Дозволив знову почати планувати. Але вона знала, що не така розумна, як Одіозум. Могла зберігати від нього лише кілька таємниць, і їй доводилося ретельно вибирати, приховуючи за іншими таємницями, які розкривала.

Слід пожертвували деякими своїми дітьми, щоб вижили інші. Це закон природи. Люди його не розуміли. Але вона розуміла. Вона...

Він наближався.

Бог пристрасті.

Бог ненависті.

Бог усіх усиновлених спренів.

Сджа-анат поплила в коридор палацу, зустрілася там з двома своїми дітьми й торкнулася спренів вітру. Люди називали їх «спотвореними», але вона ненавиділа цей термін. Вона не спотворювала. Вона Просвітлила їх, показавши, що можливий інший шлях. Хіба люди не шанували Трансформацію — здатність усіх істот стати кимось новим, кимось кращим — як основний ідеал своєї релігії? Чому ж тоді сердилися, коли вона дозволяла спренам змінюватися?

Діти кинулися виконувати її накази, а потім з’явився один зі старших. Сліпуче мерехтливе світло, що постійно змінюється. Одне з її найцінніших творінь.

«Я піду, Мамо, — сказав він. — У вежу, до цього чоловіка Мрейза, як ти обіцяла».

«Одіозум побачить тебе, — відповіла вона. — Він намагатиметься тебе знищити».

«Я знаю. Але Одіозума слід відвернути від тебе, як ми вже говорили. Я повинен знайти власний шлях, власні узи».

«Тоді йди. Але не зв’язуйся узами з цією людиною через те, що я сказала. Я просто пообіцяла відправити вивчити варіанти. Є й інші можливості. Вибирай сам, а не тому, що я так хочу».

«Дякую, Мамо. Дякую за мої очі».

Він рушив слідом за іншими. Сджа-анат шкодувала, що двоє менших — Просвітлені спрени вітру — призначалися по суті для відволікання. Одіозум напевно їх побачить.

Захистити деяких дітей.

Пожертвувати іншими.

Вибір, який міг зробити тільки бог.

Такий, як Сджа-анат.

Вона піднялася, прийнявши подобу жінки зі струменистого чорного диму з чистими білими очима. Тіні й туман, чиста сутність Одіозума. Якби він пізнав найглибші одкровення її душі, то не здивувався б. Бо вона пішла від нього. Розстворена ним.

Але, як і всі діти, стала чимось більшим.

Його присутність спустилася на неї, як сонячне світло, що пронизує променями хмари. Потужне, сповнене життя, задушливе. Деякі Сплавлені в коридорі помітили це й озирнулися, хоча звичайні співуни не були налаштовані на те, щоб почути пісню Одіозума — схожу на ритм, але дзвінкішу. Один із трьох чистих тонів Рошару.

Вона не до кінця розуміла закони, які ним керували. Вони древні, пов’язані з договорами між Сколками, вищими богами космеру. Одіозум був не просто розумом, який контролював силу — Посудиною. І не лише самою силою — Сколком. Він був і тим, і іншим, і часом здавалося, що сила має бажання, які суперечать цілям Посудини.

«Сджа-анат, — промовив до неї голос з тоном Одіозума. — Що це за спренів ти відіслала?»

— Тих, що виконують твої накази, — прошепотіла вона, падаючи ниць і розтікаючись по підлозі. — Тих, що дивляться. Тих, що чують.

«Ти знову розмовляла з людьми? Щоб... зіпсувати їх брехнею?»

Це була брехня, і наразі вони з Одіозумом грали в неї. Вона вдавала, що зв’язалася з Променистою Шаллан і ще кількома, працюючи від його імені, передбачаючи його бажання. Він удав, ніби не знає, що вона зробила це проти його волі.

Обоє знали, що вона хоче більше свободи, ніж він дозволить. Обоє знали, що вона хоче сама стати божеством. Але він не знав напевно, що вона вчиняє так, аби підірвати його владу, як рік тому, коли врятувала Шаллан і її супутників від смерті в Холінарі. Вона вдала, що це була випадковість, і він не міг довести зворотного.

Якщо Одіозум спіймає її на брехні, яку можна перевірити, то знову знищить. Вкраде її пам’ять. Розірве її на шматки. Але при цьому втратить корисний інструмент.

Звідси й гра.

«Куди ти їх послала?» — запитав він.

— До вежі, Повелителю. Спостерігати за людьми, як ми вже говорили. Треба підготуватися до наступного ходу Виковувача уз.

«Я підготуюся, — сказав він. — Ти занадто зосереджена на вежі».

— Я з нетерпінням чекаю вторгнення. Мені дуже хочеться знову побачити рідню. Можливо, їх можна розбудити? Умовити?

Одіозум, ймовірно, планував відправити її на це завдання, але її наполегливість тепер змусила його зупинитися. Він рушить за її дітьми й побачить, що вони справді йдуть до вежі; це підкріпить його рішення. Те рішення, яке, як вона сподівалася, він прийме просто зараз...

«Ти не підеш у вежу, — сказав Одіозум. Він ненавидів те, як вона називала ріднею Родича, дитину Гонора та Культивації, що перебувала в забутті. — Але ми плануємо інтригу, засновану на зраді людини Тараванджіана. Ти слідкуватимеш за ним».

— Від мене буде значно більше користі у вежі. Краще я...

«Питаєш? Не питай».

— Не питатиму.

Однак вона відчула сплеск сили, яка ворушилася всередині нього. Розум не любив, коли його розпитували, але сила... Їй подобалися питання. Подобалися аргументи. Вона втілювала прагнення.

У цьому була слабкість. У межі між Посудиною і Сколком. — Я піду туди, куди ти накажеш, мій боже, — сказала вона.

«Дуже добре».

Він рушив далі, щоб поговорити з Дев’ятьма. І Сджа-анат продумала наступні кроки. Їй довелося вдати ображену. Треба знайти спосіб, щоб її не відправляли до Емулу. Доведеться сподіватися, що в неї нічого не вийде.

Одіозум підозрював, що вона допомогла Променистій Шаллан. Він стежив, щоб вона не зв’язувалася з іншими Променистими. Тож вона не буде. Щойно він знайде її спренів вітру і знищить їх, від чого ті втратять розум і спогади, він, як сподівалася Сджа-анат, буде задоволений — і не побачить іншої дитини, яку вона послала.

А сама Сджа-анат? Вона все ж піде з Тараванджіаном і наглядатиме за ним, як їй наказали. І буде поруч.

Бо Тараванджіан — це зброя.

І-3

У полум’я