Брендон Сандерсон – Ритм війни (страница 66)
Далінар нахилився вперед у своєму кріслі:
— Солдате, ти кажеш, наче вони хочуть, щоб ми пішли до них благати? Та якщо Одіозум захопить цю землю, вони страждатимуть не менше за нас! — Я знаю, сер, — сказав Сиґзіл. — Не треба мене переконувати. Але, знову ж таки, подумайте про націю, яку образили ваші предки, але чиї ресурси вам зараз так потрібні. Може, принаймні відправите посланця з офіційними вибаченнями? — він знизав плечима. — Я не можу обіцяти, що це спрацює, але раджу спробувати.
Навані знову кивнула. Вона зазвичай не звертала уваги на цього чоловіка, тому що він поводився, наче... якась писарка. Така людина, що чіпляється до дрібниць і часто створює більше роботи для інших. Тепер же визнавала, що це несправедливо. Вона знайшла мудрість у роботах учених, яких інші вважали занадто зосередженими на деталях.
«Це тому, що він чоловік, — подумала вона. — І солдат, а не подвижник». Він не поводився, як інші Вітробігуни, тому вона його зневажала. «Це не хороший вчинок, Навані, — дорікнула сама собі, — для тієї, що претендує на роль покровительки мислителів».
— Він говорить мудро, — сказала вона іншим. — Ми
— Ми можемо послати тебе, Променистий? — запитала Фен Сиґзіла. — Ти, здається, розумієш їхній спосіб мислення.
Сиґзіл скривився:
— Це може виявитися поганою ідеєю. Ми, Вітробігуни... діємо всупереч закону спренів честі. Ми стали б найгіршими посланцями, бо... ну, вони недуже люблять Каладіна, якщо чесно. Якби хтось із нас прийшов до їхньої фортеці, вони б спробували заарештувати нас. Я можу порадити надіслати маленьку, проте важливу групу інших Променистих. Наприклад, тих, хто пов’язав себе зі спренами, родичі яких схвалюють те, що ми робимо. Вони зможуть навести аргументи на нашу користь.
— Мене виключайте, — сказала Ясна. — Інші чорнильні спрени зазвичай не схвалюють рішення Льода зв’язатися зі мною. Вона поглянула на Ренаріна, що сидів у задній частині кімнати, за братом. Він стривожено підняв очі, тримаючи в руках скриньку з головоломкою.
— Напевно, — продовжила Ясна, — Ренаріна теж не слід відправляти. Враховуючи його... особливі обставини.
— Тоді Вістрехід? — запитав Далінар. — Спрени культивації загалом визнали наш новий орден Променистих. Припускаю, що деякі з них, які поєдналися з Променистими, мають високий статус у Гадесмарі.
Підтверджуючи здогадку Навані, з-під столу вилізла Цуп. Вона вдарилася об стільницю головою і сердито зиркнула на неї. Дівчина-решійка — точніше, підліток — тепер ледве поміщалася в таких місцях і, здавалося, билася ліктями об усі меблі, біля яких проходила.
— Я піду, — промовила вона та позіхнула. — Мені тут стає нудно. — Можливо... краще вибрати когось старшого, — зауважив Далінар.
— Ні, — відказала Цуп. — Вони потрібні вам. Вони всі
У кімнаті запанувала тиша, і Навані запідозрила, що всі думають про одне. Вони не могли відправити
— Ти чудово зцілюєш, — сказав їй Далінар, — ти серед найкращих в ордені. Ти потрібна нам тут, і, крім того, ми повинні відправити когось із дипломатичним досвідом.
— Я міг би спробувати, сер, — сказав Ґодеке, невисокий Вістрехід, який колись був подвижником. — У мене є певний досвіду цих питаннях.
— Чудово, — сказав Далінар.
— Ми з Адоліном повинні очолити це посольство, — сказала Шаллан, неохоче встаючи. — Криптики та спрени честі не дуже ладнають між собою, але все одно я — хороший вибір. Хто краще представлятиме нас, ніж великий князь і його Промениста дружина?
— Чудова пропозиція, — погодився Далінар. — Ми можемо відправити одного Споглядальника істини, крім Ренаріна, і одного Каменестража. Разом з Ґодеке буде четверо різних Променистих та їхні спрени, і на додачу мій син. Променистий Сиґзіле, чи задовольнить це спренів честі?
Останній схилив набік голову, прислухаючись до чогось, чого не могли почути інші.— Вона вважає, що так, сер. Принаймні це хороший початок. Вона каже, що слід відправити подарунки та просити про допомогу. Спрени честі не можуть не допомогти тим, хто цього потребує. Попросіть пробачення за минуле, пообіцяйте виправитися і поясніть, наскільки жахливою є наша ситуація. Це може спрацювати, — Сиґзіл зробив паузу. — Також не завадило б, щоб Прародитель бур говорив від нашого імені, сер.
— Я побачу, чи вдасться це організувати. З ним буває складно, — сказав Далінар, а потім звернувся до Шаллан і Адоліна: — Ви обоє готові очолити цю експедицію? Гадесмар небезпечний.
— Насправді все не так погано, — сказав Адолін. — Якщо припустити, що нас не переслідуватимуть увесь час, то думаю, що буде весело. «Щось тут дивне, — подумала Навані, відчувши хвилювання юнака. — Він уже кілька місяців прагне повернутися в Гадесмар». А Шаллан? Вона сіла на місце, і, хоча кивнула Далінару у відповідь на його питання, здавалося... щось приховувала. Навані очікувала, що дівчина також буде схвильована — Шаллан любила подорожувати по нових і незнайомих місцях.
Далінар прийняв їхню згоду й загальну відсутність заперечень з боку монархів як достатні. Усе було вирішено. Експедиція в Гадесмар і велике військове вторгнення в Емул — обидва плани прийняли одноголосно.
Навані вагалася, що й думати про таку легку згоду. Було приємно робити крок уперед, проте, з її досвіду, легенький вітерець одного дня міг провіщати бурю.
Навані не мала можливості висловити свої побоювання до пізнього вечора, коли їй вдалося закінчити вечерю з Фен і Кмаклом. Вона намагалася виділяти час для всіх монархів окремо, коли могла, оскільки Далінар часто був зайнятий оглядом військ на певній лінії фронту.
Він не навмисно уникав суспільних обов’язків, як це робив Ґавілар наприкінці життя, — Далінар їх просто не помічав. І для нього це було загалом нормально. Людям подобалося бачити, що він думає, як солдат, і про його випадкові помилки в етикеті говорили з любов’ю, а не образою. Він досі залишався Чорношипом, попри те що з роками ставав спокійнішим. Було б неправильно, якби він іноді не їв десерт пальцями або необачно не називав когось із королівським титулом просто «солдатом».
Хай там як, Навані подбала про те, щоб усі знали, що їх цінують. В основному про це не казали напряму, але ніхто насправді не знав, які стосунки в Далінара з коаліцією. Він просто один з монархів чи щось більше? Він контролював Присяжну браму, і майже всі Променисті вважали його своїм старшим офіцером.
Крім того, багато хто з тих, хто відмовився від панівних вірувань воринізму, ставилися до його автобіографії як до релігійного тексту. Далінар не був великим королем, а просто монархом Урітіру, але інші монархи діяли обережно, все ще загадуючись, чи не стане ця коаліція зрештою імперією на чолі з Чорношипом.
Навані заспокоювала хвилювання, давала розмиті обіцянки й узагалі намагалася тримати всіх у правильному напрямку. Це була виснажлива робота, тому, коли вона нарешті зайшла до їхніх покоїв, зраділа, побачивши, що Далінар встановив фабріал і той обігрівав приміщення теплим червоним світлом. На нагріванні він залишив для неї чай уналон — дуже дбайливо, оскільки чоловік ніколи не варив його для себе, вважаючи занадто солодким.
Вона дістала чашку і побачила Далінара на дивані біля фабріала — він дивився на світло. Його кітель висів на сусідньому стільці, і він відпустив слуг, як робив занадто часто. Їй слід іще раз повідомити їм, що він не образився на якісь їхні вчинки, а просто любить побути на самоті.
На щастя, Далінар дав зрозуміти, що його бажання самоти не поширювалося на неї. Іноді його способи висловлення були дивними. Дійсно, він відразу ж звільнив місце для Навані, щойно вона сіла, дозволяючи їй влаштуватися у згині його руки перед теплим вогнищем. Вона розстібнула ґудзик на захищеному рукаві і тримала теплу чашку обома руками. Останні кілька років жінка носила для зручності рукавичку, і їй ставало все більш незручно надягати щось формальніше на зустрічі.
Деякий час Навані просто насолоджувалася теплом — з усіх трьох джерел. Перше — тепло фабріала, друге — тепло чаю, а третє — тепло його тіла за спиною. Найбажаніше тепло з усіх трьох. Він поклав руку їй на передпліччя та час від часу погладжував одним пальцем, ніби постійно нагадуючи собі, що вона поруч.
— Я раніше вважав ці фабріали жахливими, — нарешті промовив чоловік, — адже вони замінюють живий вогонь чимось таким... холодним. Так, воно тепле, але
— Щоб подумати про Тараванджіана? — здогадалася Навані. — І про те, як він підтримав пропозицію про війну, а не заперечував?
— Ти мене занадто добре знаєш.
— Я теж хвилююся. — Навані відпила чай. — Він занадто швидко запропонував війська. Знаєш, ми їх приймемо. Після місяців нарікань, що він стримує свою армію, ми не можемо відмовитися від них тепер.