Брендон Сандерсон – Ритм війни (страница 41)

— Я не збираюся «позбутися» Маї.— Я знаю, що ти прив’язаний до меча. Але отримаєш дещо краще, якщо станеш Променистим. Подумай, що б...

— Я не збираюся позбутися Маї, — повторив Адолін. — Облиш це, мостонавідничку.

Рішучість у його голосі здивувала Каладіна, але перш ніж він устиг ще щось сказати, з’явився Джор, щоб представити Адолінові свою наречену Крист.

І хай буде Каладін четвертим дурнем, якщо Адолін не витягне одразу ж подарунок для пари. Адолін не просто з’явився у своїй улюбленій винарні в ніч святкування весілля, він приготував подарунок.

Вейл зрештою втомилася від гри та повернулася, вже добряче напідпитку. Коли Адолін пожартував про це, вона покепкувала, мовляв, їй пощастило, що вона зараз Вейл, «бо Шаллан справді не переносить алкоголь, який вона випила».

Вечір тривав. Повернулася Сил і заявила, що хоче взяти участь в азартних іграх. Каладін усе більше радів тому, що зробив Адолін. Не тому, що йому покращало, бо він усе ще почувався нещасним. Однак відчуття нікчемності зменшилося серед інших, і Каладін мусив удавати, що з ним усе гаразд. Прикидатися. Це лише ширма, але він виявив, що іноді ширма працювала навіть для нього самого.

Рівновага тривала протягом двох годин, доки під кінець весільної вечірки з’явився Скеля. Він, мабуть, домовився з Адоліном і Вейл раніше, бо вони вислизнули з кабінки, як тільки помітили його, залишивши Скелю і Каладіна поговорити наодинці.

Лише від погляду на обличчя Скелі в Каладіна скрутило шлунок. Отже, настав час, чи не так? Звичайно, це сталося саме сьогодні, а не в будь-який інший день.

— Низовинець, — сказав Скеля. — Мій капітан.

— Ми повинні зробити це саме сьогодні, Скеле? Я не в найкращій формі.

— Ти й раніше так казав. І ще раніше.

Каладін зібрався із силами, проте кивнув.

— Я чекав, як ти просив, хоча ці Сколки Амарама для мого народу припадають порохом у скрині, — сказав Скеля, притиснувши великі долоні до стільниці. — Була хороша пропозиція. Моя сім’я втомилася від подорожей. Краще почекати, нехай вони познайомляться з моїми друзями. І Струна хотіла тренуватися. Ха! Вона каже, що традиції рогоїдів і традиції алеті дурні. Першим Сколкозбройним серед мого народу став не нуатома, а молода жінка.

— Це міг бути ти, Скеле. Або з тими Сколками, які ти добув, або як Променистий з власним спреном. Ти нам потрібен. Ти мені потрібен.

 — У тебе був я. Тепер я собі потрібен. Настав час повернутися, мій ула-макай. Мій капітане.

— Ти щойно сказав, що ваші традиції дурні.

— Для моєї дочки, — Скеля показав на своє серце. — Не для мене, Каладіне. Я підняв лук.

— Ти врятував мені життя.

— Я зробив цей вибір, тому що ти вартий цієї жертви, — він потягнувся через стіл і поклав руку на плече Каладіна. — Але це не жертва, доки я не піду, як потрібно, шукати справедливості у свого народу. Я хочу піти з твого благословення. Але піду в будь-якому разі.

— Сам?

— Ха! Мені б не було з ким поговорити! Пісня піде зі мною, і молодші діти теж. Струна і Дар хочуть залишитися. Дар не повинен битися, але я боюся, що буде. Це його вибір. А це мій вибір.

— Моаш там, Скеле. Він може напасти на тебе. Якщо ти не битимешся... твоя сім’я може опинитися в небезпеці.

Зачувши це, Скеля замовк, а потім усміхнувся:

— Шрамм і Дрегі сказали, що хочуть побачити мої Гори. Можливо, я дозволю їм допомогти літати моїй родині, щоб не ходити по всіх дурних низинах. Тоді в нас буде захист, так?

Каладін кивнув. Це було найкраще, що він міг зробити, — відправити ескорт. Скеля ніби чогось чекав... і Каладін зрозумів, що це може бути пропозиція піти з ними. Щоб побачити Рогоїдські піки, якими так часто хвалився Скеля. Кремезний кухар ніколи не розповідав свої історії щиро. Це місце було холодною пусткою чи пишним і теплим раєм?

У будь-якому разі... може, Каладін міг би піти. Може, він міг би полетіти в пошуках пригод. Провести Скелю до його дому, потім залишитися, або просто втекти, знайти десь іншу битву. Далінар не міг його зупинити.

«Ні». Каладін відразу ж відкинув цю думку. Втеча — це вчинок дитини. Крім того, він не міг піти зі Скелею. Не тільки через спокусу втекти, а й тому, що сумнівався, чи стримається, якщо Скеля віддасться до рук правосуддя. Рогоїд навмисно мовчав про те, яке покарання його народ може накласти за такі вчинки, але Каладін вважав усі їхні традиції суспільних ролей, заснованих на порядку народження, дурними. Якби Каладін вирушив туди, то лише послабив би твердість рішення друга.

— Я благословляю тебе, Скеле. І твій шлях, і всіх інших, хто забажає взяти коротку відпустку, щоб супроводжувати тебе. Почесна варта Вітробігунів — ти заслуговуєш цього і навіть більшого. А якщо ви зустрінете Моаша...

— Ха! — Скеля встав. — Хай спробує прийти по мене. Це дозволить мені наблизитися настільки, щоб покласти руки йому на шию і стиснути.

— Ти ж не б’єшся.

— Це? Не бій. Винищення. Навіть кухар може вбити щура, якого знайде у своєму зерні.

Скеля всміхнувся, і Каладін, що знав його досить добре, зрозумів, що це жарт.

Скеля простягнув руки для обіймів:

— Нумо. Попрощайся зі мною.

Почуваючись наче у трансі, Каладін встав:

— Ти повернешся? Якщо зможеш, потім?

Скеля похитав головою:

— Те, що я зробив тут з усіма вами, це — кінець. Ми знову зустрінемося, я підозрюю, не в цьому світі. Не в цьому житті.

Каладін обійняв друга. Останні, могутні обійми рогоїда. Коли вони відірвалися один від одного, Скеля плакав, але всміхався.

— Ти повернув мені життя. Дякую за це, Каладіне, начальнику мостонавідників. Не сумуй, що тепер я обираю жити цим життям.

— Ти йдеш у в’язницю або навіть гірше.

— Я йду до богів, — Скеля підняв палець. — Є один, що тут живе. Один афах'лікі. Він могутній бог, але хитрий. Тобі не слід було губити його флейту.

— Я... не думаю, що Дотепник бог, Скеле.

Той поплескав Каладіна по голові:

— Висотнохворий, як завжди.

Він усміхнувся, вклонившись так розмашисто й шанобливо, як Каладін ніколи не помічав за ним раніше.

Після цього Скеля відступив, щоб зустріти Пісню біля дверей, і пішов. Назавжди.

Каладін важко опустився на крісло. Принаймні товариш не буде поруч, коли Каладіна знімуть з посади. Скеля зможе спокійно провести решту свого життя — короткого чи довгого — удаючи, що його капітан, його ула-макай, залишався сильним до кінця своїх днів. Просунуті фабріали створюються з використанням декількох різних технік. Сполучені фабріали вимагають ретельного поділу самоцвіту і спрена всередині. Якщо все виконано правильно, то дві половинки продовжуватимуть поводитися як єдиний самоцвіт.

13

Іще одне полювання

Зверніть увагу, що рубіни та спрени полум’я традиційно використовуються для цієї мети, оскільки вони виявилися найпростішими для поділу і швидкими за часом реакції. Інші типи спренів поділяються не так рівномірно, не так легко або взагалі не поділяються.

Наступного ранку після весільної вечірки Шаллан довелося зіткнутися з наслідками зловживання алкоголем з боку Вейл. Знову. Її голова гуділа, і більша частина пізньої ночі в її свідомості минула наче в тумані. Буреклята жінка!

На щастя, всотавши Буресвітло та вживши деякі трави від головного болю, вона почувалася дещо краще до того часу, коли закінчила зустріч зі своїми бухгалтерками та міністрами. Вона була дружиною великого князя, і хоча їхні землі в Алеткарі контролював ворог, вони з Адоліном мали піклуватися про десяту частину Урітіру.

Враховуючи ще й обов’язки Шаллан як Променистої, кільком довіреним жінкам доручили контролювати фінанси, а їхнім чоловікам — наглядати за поліцією та охоронцями. Зустріч в основному передбачала прийняття Променистою кількох рішень та перевірку рахунків Шаллан. У майбутньому в неї буде багато роботи, але поки все було під контролем. Адолін сказав, що вона все одно повинна взяти невелику відпустку після виконання завдання.

Він використав цей час, щоб покататися на конях. Після того як писарки вийшли із зали для аудієнцій, Шаллан лишилася сама — і вперше за кілька тижнів не мусила грати роль. Деякий час переглядала свої листи та листування телестилеграфом і врешті-решт зупинилася на одному посланні, яке прийшло за день до її повернення.

«Угоду укладено й узгоджено. Спрени прийдуть».

Вона потримала лист у руках лише мить, а потім спалила. Відчувши дрижаки, дівчина вирішила, що більше не хоче залишатися сама в кімнаті, й вирушила відвідати своїх братів.

Їхні покої розмішувалися недалеко. Коли вона прийшла, там був лише Юшу, але той охоче впустив її та розпитав про її місію. Потім, як зазвичай траплялося, коли вона приходила в гості, Шаллан знайшла привід піти до вогнища, щоб помалювати. Вона там почувалася... природно. Відвідувати братів не обов’язково означало постійно розмовляти з ними.

Шаллан вмостилася на ковдрах біля вогнища і кілька благословенних хвилин уявляла, що вона вдома, в Я-Кеведі. В її фантазіях у комині завжди потріскував вогонь. Неподалік її мачуха та батько спілкувалися з кількома приїжджими подвижниками — чоловіками та жінками церкви, тож батько поводився добре.

Шаллан дозволяли брати із собою альбом для малювання, бо батько любив вихвалятися її майстерністю. Заплющивши очі, вона намалювала вогнище — кожна цеглинка закарбувалася в пам’яті, адже вона багато разів малювала, сидячи тут. Гарні дні. Теплі дні.