Брендон Сандерсон – Ритм війни (страница 34)

— Якщо ми будемо вважати, що це правильно для тебе. Так, це можливо.

«Можливо, — подумав Каладін. — Але малоймовірно».

Далінар, імовірно, бачив більше людей, які знемогли відбоїв, ніж Каладін. Але за всі роки битв Каладін ніколи не чув, щоб хтось одужував. Здавалося, це не те, з чим так легко можна впоратися. Якби тільки він був сильнішим. Чому не вимовив цих Слів?

— Ми знайдемо спосіб зробити цей перехід плавним і природним, — пообіцяв йому Далінар. — Можемо повідомити це іншим будь-яким способом, яким ти побажаєш. Однак ми також не збираємося зволікати. Це не прохання, Каладіне. Це наказ. Віднині ти тримаєшся якомога далі відбите.

— Так, сер.

Далінар стиснув його плече.

— Я ціную тебе не за те, скільки ворогів можеш убити. А за те, що ти достатньо розумний, щоб зрозуміти й вимовити ці слова, — він кивнув, відпускаючи плече Каладіна. — Це не дисциплінарне стягнення, Каладіне. Завтра ти отримаєш нові накази. Можеш бути впевнений, що я знову дам тобі роботу. Ми пояснимо всім іншим, що це підвищення.

Каладін видавив із себе усмішку, і це, здавалося, заспокоїло Далінара. Не слід себе компрометувати. Він повинен бути сильним на вигляд.

«Не дай йому дізнатися».

— Сер, — сказав Каладін. — Я не впевнений, що зможу зайняти ту посаду, на якій навчають інших Променистих. Бути з Вітробігунами, посилати їх помирати без мене... ну, сер, це розірве мене на шматки. Не впевнений, що зможу дивитися, як вони летять, і не приєднатися до них.

— Я про це не подумав, — Далінар насупився. — Якщо ти вважаєш за краще попросити про іншу посаду, я дозволю. Можливо, в галузі логістики або планування битв? Або, можливо, я призначу тебе послом у Тайлені чи Азірі. Там тебе високо цінуватимуть за твою репутацію. У будь-якому разі я не терпітиму, щоб хтось, як ти, сидів десь і обростав крємом. Ти надто цінний.

«Звичайно. Звісно, так. Забери в мене єдине, що має значення, а потім скажи, що я цінний. Ми обидва знаємо: я — ніщо».

Каладін боровся з цими думками й видавив із себе ще одну усмішку:

— Я подумаю про це, сер. Хоча, можливо, мені знадобиться час, щоб вирішити, чого хочу.

— Дуже добре, — сказав Далінар. — Маєш десять днів. Я хочу, щоб ти повідомив мені про своє рішення до кінця строку.

Каладін кивнув. Він зобразив ще одну усмішку, яка мала переконати Далінара не хвилюватися. Той пішов до інших Вітробігунів.

Каладін відвів погляд, відчуваючи, як скрутило живіт. Його друзі сміялися й жартували одне з одним у піднесеному настрої. Наскільки їм було відомо, Вітробігуни сьогодні не втратили жодного бійця.

Вони не знали правди — про єдину серйозну втрату. Його звали Каладін Буреблагословенний.

11

Пристрасть та хоробрість

Залізна клітка створить фабріал-атрактор, здатний притягувати до себе певні речовини. Наприклад, правильно виготовлений димовий фабріал може збирати дим від вогню та утримувати його близько до себе.

Нові відкриття змушують нас повірити, що можна створити фабріал-відштовхувач. Але поки не відомо, який метал потрібно використовувати для досягнення цього результату.

— Швидше, вгору по сходах! — Венлі вигукнула ці слова в Ритмі наказу.— Леді повертається!

Слуги видерлися сходами вежі. Їм не потрібна була Венлі, щоб це наказувати, але від неї очікували наказів, і вона дуже добре виконувала цю роль. Не шмагала їх, як могли деякі. На щастя, більшості шанай-ім не подобалися тілесні покарання, але вона витягла Вода з шеренги, поправила його сорочку і пояс. Він щось промуркотів у Ритмі вдячності, коли вона підштовхнула його слідом за іншими.

Стоячи останньою в черзі, Венлі схопила свій ціпок і поспішила вгору по сходах. Решта, що стояли перед нею, носили робочу або спритну подобу, тож вона височіла над ними всіма у подобі посланниці.

Існувало багато різних рівнів, якими особа могла володіти в культурі співунів. Більшість — їх називали просто співунами або звичайними співунами — мали звичайні подоби, такі як робоча або воєнна. Потім з’явилися подоби, які були атрибутами влади, як, наприклад, подоба посланниці у Венлі. Цей рівень мав вищий авторитет і владу, і для цього потрібно було прийняти спрена спустошення у своє яхонтосерце. Це впливало на свідомість, змінювало сприйняття світу. Таких співунів називали Владними.

А ще вище за ієрархією стояли Сплавлені. Душі давно загиблих захоплювали нові тіла, при цьому повністю поглинаючи душу носія. А хто над ними? Таємничі істоти, такі як громоскельці та Розстворені. Їхні душі більше схожі на спренів, ніж на людей. Венлі все ще мало знала про них.

Обслуговувати Сплавлену було досить складно. Венлі поспішила вгору по сходах, які запаморочливо звивалися навколо шпиля. Це не було справжнє укріплення, а радше кам’яна колона з дерев’яними сходами — по суті, сходи до неба. Конструкція нагадала Венлі високу кам’яну колону в Нараці.

Піднявшись аж на вершину, вона увійшла до кімнати, і тут у неї запаморочилася голова. Відкрита з двох сторін, кімната виходила на величне місто Холінар і не мала поручнів, які могли б перешкодити необережному робітнику впасти з висоти ста футів на міські вулиці внизу. Споруда, хоча була міцною, здавалася нестійкою, наче вежа з кубиків із занадто великим замковим каменем, що чекала неминучого удару дитячої ніжки.

Бурі повинні були зруйнувати ці кімнати у вежі з першого ж удару. Але Сплавлені спостерігали за їх будівництвом, і поки тільки одна вежа з двадцяти була зруйнована великобурею і потребувала відновлення. Будинки внизу зазнали серйозної шкоди — однак немає сенсу шукати логіку в рішеннях Сплавлених.

Венлі вийшла вперед та стала перед групою слуг, спітніла від довгого підйому. Її подоба сили була стрункою і високою, з довгими помаранчево-червоними пасмами волосся, витонченим панциром уздовж щік і у вигляді виступів на тильній стороні долонь. Це нагадувало не так обладунки, як прикраси у вигляді орнаментів. Це була не бойова подоба, радше призначена для того, щоб вселяти побожний трепет, а ще давати можливість перекладати писемне й усне мовлення.

Хоча Венлі була однією з Владних, глибоко у своєму яхонтосерці вона зберігала таємницю, таємну подругу, яка захищала її від впливу спрена спустошення. Її Промениста спренка, Тембр, м’яко дзижчала, заспокоюючи її.

Венлі оглянула горизонт і нарешті розрізнила фігури, що наближалися, наче точки на небі. Хоча Венлі квапила інших, ніхто не скаржився. Ніхто не ставив під сумнів її належність до Владних. Крім того вони воліли б, щоб на них кричала Венлі, ніж покарали Сплавлені. Лешві була справедливою, але це не означало, що вона стримуватиме гнів.

Незабаром шанай-ім — Ті, що прийшли з небес — повернулися в місто. Тільки найважливіші з них заслужили такі кімнати у вежі, як ця. І тому більшість перемістилися донизу, до більш традиційного житла в самому місті. Однак Лешві належала до еліти Одіозума. Вона була не наймогутнішою, але високого становища в ієрархії навіть порівняно з більшістю Сплавлених.

Частина прихильності до Лешві була пов’язана з її доблестю в бою. Але, як підозрювала Венлі, також причиною було те, що вона зберегла ясний розум протягом століть. Такого не можна було сказати про багатьох інших, хоча у Небесних справи йшли краще, ніж в інших видів Сплавлених. Дев’ять різновидів їхньою рідною мовою називалися «таврами», словом, яке нагадує про жар заліза, хоча Венлі ніколи не бачила таких слідів на їхній шкірі.

Лешві сповільнилася, наближаючись до них, і її дорожній одяг, цього разу яскраво-білий з червоним, майорів на вітрі. Він тягнувся на добрих тридцять футів донизу й назад, а її волосся було розпущене. Приземлившись, Лешві розвела руки, і слуги негайно підійшли, щоб розстебнути застібки й зняти довші частини шлейфу. Інші принесли воду і фрукти, кланяючись і простягаючи їй миски.

Лешві почекала, поки з неї знімуть одяг, перш ніж попоїсти. Вона глянула на Венлі, але не видала ні звуку. Тож Венлі залишилася там, де була, і стояла на повний зріст, тримаючи свій ціпок. Вона вже давно подолала початкові побоювання, що її викриють у шахрайстві, до якого вона була причетна.

Як тільки довгий шлейф відчепили, інші слуги допомогли Лешві зняти мантію. Кілька слуг відвели очі, побачивши її спідню білизну, але Лешві було начхати на почуття пристойності смертних. Вона навіть не промуркотіла ні слова в Ритмі збентеження, хоча у цьому втіленні те тіло, яке їй запропонували, було вичоловіченим.

Випивши й закутавшись у свій розкішний одяг, вона сіла. До неї підійшов цирульник, який поголив їй обличчя на людський манір. Вона ненавиділа бакенбарди, навіть ті, що сама відрощувала, коли жила у вичоловіченому тілі, м’які та ледь помітні. Сплавлені, до певної міри, могли змінювати свої подоби — наприклад, зберігали візерунки на шкірі, а в деяких відростав панцир особливої форми. Знаючи це, можна було легко впізнати того самого Сплавленого серед безлічі втілень. Звичайно, Венлі мала перевагу — вміння заглядати в Гадесмар, що відразу підказувало їй, чи був хтось Сплавленим, Владним або звичайним співуном. Вона намагалася не використовувати цю здібність, за винятком найпотаємніших місць. Було б катастрофою неймовірних масштабів, якби хтось дізнався, що Венлі — Остання зі Слухачів, Владна у подобі посланниці, Голос леді Лешві — насправді Промениста лицарка.